Політологія: Підручник

Автори: , , | Рік видання: 1998 | Видавець: Київ: Вища школа | Кількість сторінок: 304

2.4. Політичний процес. Політичні зміни. Політичний розвиток

Зрозуміти сутність еволюційних змін у політиці, поступового реформування політичного життя, упорядкованості політичних структур і політичних перетворень можна, розглядаючи їх у системі політичного процесу, політичних змін і політичного розвитку.



Зрозуміти сутність еволюційних змін у політиці, поступового реформування політичного життя, упорядкованості політичних структур і політичних перетворень можна, розглядаючи їх у системі політичного процесу, політичних змін і політичного розвитку.

Будь-яка система — від біосфери до людини і суспільства — живе в певних ритмах. Існують також історичні ритми. Сучасна Україна ще має вивчити свої еволюційні рівні, ритми історичного розвитку народу, становлення української нації. У політичному відношенні європейську сучасність (епоху модерну) цілком справедливо пов'язують з виникненням територіальної держави або так званої нації-держави. Саме навколо цього політичного феномену і відбувається творення всієї політичної тканини.

Як свідчить політична світова історія, слід розрізняти такі ключові поняття сучасної політичної думки, як "політичний процес", "політичні зміни" і "політичний розвиток".

Історична реальність показує, що змінення політичного устрою, скасування уряду, створення нової конституції, формування політичної культури, голосування в парламенті, здійснення політичних реформ, видання указу тощо — дії різнопорядкові. Всі ці дії не випливають автоматично одна з одної. Політичну систему або політичну свідомість не можна так швидко і так легко змінити, як, наприклад, склад парламенту або уряду. Такі зміни відрізняються за суб'єктами творення, за часом, за своїми масштабами і глибиною. Однак у результаті різних політичних дій, взаємодії політичних інституцій, прийняття й реалізації політичних рішень формується і розвивається політичний процес.

Термін "процес" походить від латинського processus, що означає рух вперед, просування. Отже, політичний процес відображає динаміку політичного життя, розвиток реально існуючих політичних явищ.

Політичний процес — це сукупність видів діяльності суб'єктів політики, що включені в динаміку практично-політичних відносин, охоплюють усі стадії функціонування політичної системи і спрямовані на досягнення політичних цілей.

Політичний процес — один із суспільних процесів, це соціально-політичні дії, що забезпечують відтворення політичних ресурсів і творення нового в політиці. Залежність політичного процесу від соціального полягає в тому, що соціальний процес є передумовою, соціальною базою процесу політичного.

Соціальний процес становить сукупність дій соціальних спільнот, прошарків, груп, індивідів, що спрямована на їх відтворення і забезпечення стабільності суспільної системи. Розвинена соціальна структура характеризує розвинене громадянське суспільство, яке, в свою чергу, є соціальною основою розвитку політичних структур і політичного процесу.

Політичний процес охоплює вертикальний і горизонтальний зрізи політичних відносин у суспільстві. Політичний процес безперервний і складний. Він проходить у різних напрямах. Темпи його залежать від уміння суб'єктів політичної діяльності використовувати політичний час. Отже, за змістом політичний процес — це технологія здійснення влади суб'єктом політики.

Так, суб'єкт влади може втручатися у протікання політичного процесу. На зрілі й пізнані тенденції суб'єкт влади може впливати на різних етапах їх руху. Окремі тенденції можуть бути некерованими, тоді вплив суб'єкта влади буде безрезультатним. Суб'єктові влади слід чітко усвідомити характер, зміст, силу, тривалість політичного процесу, питому вагу всіх суб'єктивних і об'єктивних чинників.

Політичний процес має різні стадії, що змінюють одна одну і відрізняються за часом. Сума стадій і становить структуру політичного процесу.

Всі ці стадії становлять цілісний політичний процес. Кожна стадія має свої особливості. Тому протікання політичного процесу не є однолінійним. Кожен з періодів може займати свої часові рамки. Швидкість стадій протікання політичного процесу може бути різною. І тут потрібні тривалі зусилля політичних сил, щоб не втратити досягнутого. Втрачений результат важко відтворити, оскільки населення перестає вірити у можливості успіху.

Усі політичні процеси мають свої особливості. Знання їх допомагає зрозуміти політичну реальність і зміни, які в ній відбуваються, напрями розвитку, оволодіти політичною ситуацією, прогнозувати наслідки того чи іншого процесу та ін. Розглянемо особливості окремих процесів.

Політичні процеси в суспільстві, як правило, відбуваються поступово, повільно, проте політичні сили і окремі політичні діячі інколи прагнуть прискорити їх. Таке прискорення є не що інше, як намагання вирвати політику, політичну систему із системи "суспільство" і примусити її працювати за невластивими їй законами. Це призводить до відриву від реальності, а він, у свою чергу, — до суб'єктивізму, волюнтаризму, в кінцевому підсумку до політичного краху. Будь-яке прагнення до прискорення тих чи інших політичних процесів у суспільстві має враховувати взаємодію їх з усім суспільством, можливість такого прискорення, міру впливу на механізм проходження суспільних процесів.

Історичний досвід довів, що розвиток будь-якої суспільної системи не є безперервним. Він переривається, тобто є дискретним. Тривалість різних етапів може бути різною. Це особливо слід враховувати суб'єкту політики, приймаючи політичні рішення, оскільки рішення, прийняте для одного етапу, за умов іншого — нездійсненне або навіть руйнівне. При виробленні політики важливо визначити довготривалі тенденції. Це надзвичайно важливо для України, де відбуваються нові політичні процеси, з'являється нове у політичній системі, що, у свою чергу, потребує упорядкування, пристосованості, самозбереження, попередження безвихідних політичних процесів.

Природа політичного процесу складна і суперечлива. Політичний процес може бути творчим і руйнівним. Якщо творчий процес потребує необхідних політичних сил і значного відрізку часу, то руйнівний відбувається значно швидше. Творчі і руйнівні процеси одночасно відбуваються в усіх суспільствах. Який з них переважає в той чи інший період, залежить від здатності і вміння суб'єкта політики впливати на політичні процеси. За відсутності такого впливу руйнівний політичний процес призводить до політичної кризи, а згодом і до політичного краху. В цілому це призводить до регресу.

Отже, політичний процес зумовлений об'єктивними законами розвитку суспільства. У разі порушення об'єктивних законів соціального розвитку, послідовності стадій протікання самого процесу, динаміки можливих змін він може перетворюватись на свою протилежність. Це призводить до відкидання суспільства у своєму поступальному розвитку на десятиліття і навіть на століття.

Незважаючи на те що політичний процес протікає на різних рівнях організації суспільства: глобальному (у світовому співтоваристві), регіональному (в організаціях регіонів), місцевому (у трудових колективах), можна говорити про цілісність політичного процесу, його специфіку на різних рівнях, про взаємозв'язок усіх рівнів. Рівневий анал]з політичного процесу відіграє дедалі активнішу роль. Йдеться насамперед про модифікацію політичних відносин на різних структурних рівнях суспільства і держави. Так, політичний аналіз стану України на регіональному рівні полягає у необхідності підвищення політичної, економічної і соціальної самостійності регіонів у забезпеченні саморегулювання ними своєї життєдіяльності і життєзабезпечення.

У політичному аспекті ключового значення для будь-якої адміністративної системи набувають раціональні співвідносини між центральною і місцевою владами, централізмом і децентралізмом у прийнятті політичних рішень у сфері економіки, соціальній сфері, з питань геополітики, конфліктних ситуацій. За умови посилення активності внутрішньорегіонального ринку об'єктивним процесом стає регіональне саморегулювання.

Політичні процеси поділяються також на внутрішньополітичні і зовнішньополітичні. Вони взаємозалежні і залежність ця різноманітна: 1) внутрішньополітичне життя та його розвиток визначаються зовнішньополітичним середовищем, активністю і розвиненістю зовнішньополітичних сил; 2) внутрішньополітичне життя визначальне щодо зовнішньополітичного; 3) внутрішньо- і зовнішньополітичне життя і процеси, що з ними пов'язані, взаємозалежні, рівновпливові та рівновагомі. Кожен з підходів у вирішенні проблеми взаємодії зовнішньо- і внутрішньополітичних процесів відображає реальне життя. Визначальна роль того чи іншого з них залежить від конкретного історичного періоду і політичної ситуації, що склалася.

За умов раціоналізації упорядкованості суспільства широкі маси населення, які раніше були об'єктом політики, стають її суб'єктом. Вони мають можливість безпосередньо (через систему виборів) впливати на політичний процес, у тому числі на прийняття політичних рішень. Проблема полягає у суперечності між досить значним впливом мас на політичний процес — з одного боку, і низьким рівнем їх загальної, особливо політичної, культури, з іншого. Наслідком цього є загроза руйнування самої демократичної політичної системи і становлення тиранії. Це дає унікальні можливості для маніпулювання свідомістю мас, для пропаганди популістських лозунгів масового дійства, рішучих насильницьких змін, сліпої покори владарям або анархічного бунту. У цьому разі виникає загроза тиранії більшості.

Політична реальність розвивається у просторі й часі. Це означає, що одна і та сама реальність політики, розвиваючись, може постати або в масштабі реального часу, що вимірюється добовими, тижневими, річними та іншими циклами (процес), або в масштабі історичного часу, що вимірюється циклами повного оновлення політичних систем, що самовідтворюються. Суспільство у своєму розвитку проходить кілька етапів, періодів. Тривалість кожного з них різна. Це залежить насамперед від якісного стану політичної і в цілому соціальної системи. Етапи і періоди можуть вимірюватися століттями, десятиліттями, роками, місяцями і навіть днями. Наведемо приклад: ми часто радянську історію поділяємо на ленінський, сталінський, хрущовський, брежнєвський, андроповський та горбачовський етапи, пов'язуючи її з особами, які стояли на чолі держави і партії. Проте сутність не в цих особах, а в тому, що в ці відрізки часу відбувалися такі процеси, що саме характерні для них, і що ці процеси мали значення для змін у практично-політичній діяльності. Довгочасовими політичними тенденціями визначається весь радянський період як період тоталітаризму.

Стан політичного життя, політичної системи суспільства безперервно відтворюється у її структурних та функціональних зв'язках між елементами. Політична система в усій повноті постає лише після завершення всього циклу свого самовідтворення. Такі цикли природно пов'язані з деякими змінами. Про них свідчить поява нового, тобто наступний стан політичної системи не є ідентичним її попередньому етапу. Відбувається безперервне нагромадження нового, що і приводить до якісно нового стану, а отже, до виникнення нової політичної системи. Нова політична система постає як новий тип політичної системи, а виникнення нової політичної системи і є "політичні зміни".

Політичні зміни — це наростання нового у структурних і функціональних особливостях політичних явищ, що забезпечує як самовідтворення, так і оновлення суспільно-політичного організму.

Глибинні політичні зміни стають фактом тільки після кількох або навіть багатьох циклів самовідтворення політичної системи. Системно циклічний розвиток свідчить про перехід до якісно нового стану, до оновлення суспільно-політичного організму. У цьому зв'язку не можна змішувати такі політичні явища, як "зміна уряду" і "зміна політичного ладу".

Соціально-політичні зміни, динаміка політичного життя не зводяться до лінійних процесів. Будь-який суспільний процес несе в собі приховані нелінійні параметри. Людська історія як цілісний процес саморозвитку має нелінійний характер. Приклад тому — історія України з її несподіваними поворотами, падіннями та злетами. Або інший приклад: сучасні соціальні процеси і явища не можна пояснити формаційною теорією. Так, прогрес світового співтовариства не вкладається у схему розвитку і зміни суспільно-економічних формацій, оскільки останні не можуть відобразити всю складність реального світу. Не випадково наука звернулася до таких понять, як епоха і цивілізація.

Однак це не виключає і того, що лінійні зв'язки сповна виправдані. Наприклад, найбільш виразно це видно при короткочасних періодах зростання. Та навіть процес, який може здаватися еволюційним при слабкому рівні інновації, насправді є результатом складного взаємопроникнення явищ.

Поняття "політичні зміни" не означає заперечення абсолютно всього того, що було набуте у попередньому розвитку політичного життя, політичної системи, і визнання лише нових елементів і зв'язків, що не існували раніше. Навпаки, "політичні зміни" включають відтворення з максимальним усвідомленням всього ґрунтовного, кореневого, глибинного. Вони передбачають також творення по-новому нетрадиційних сторін або властивостей життєдіяльності політичних систем та їхніх структур.

Нова, змінена політична система у стані функціонування витісняє традиційне. Поряд з цим відбувається творення нового на більш високому рівні. Змінюється режим політичного процесу. Такі зміни потребують нового змісту і форм політичної упорядкованості національної політичної системи і світового політичного порядку.

Зміна порядків — це зміна епох у розвитку людства. Сучасне суспільство вступило у всесвітню епоху зміни порядків. У цьому її новизна і зміст як епохи. Така зміна відбувається нерівномірно, по різних осях багатомірного розвитку. За умов "політичних змін" рівень невпорядкованості соціально-політичного життя може досягти критичної точки. Щоб "політичні зміни" мали доцільний результат, рівень невпорядкованості не повинен перетворитися на хаос, інакше "зміни" втрачають смисл і трансформуються у руйнівний і загрозливий процес. Найбільш типовими ознаками такого стану суспільства є: різноманітність політичних орієнтацій за відсутності очевидного домінування хоча б однієї з них; швидка зміна політичних пріоритетів; спалахи екстремізму; схильність до використання крайніх засобів політичного впливу (голодовок, страйків) та інших форм силового тиску на владу, а з боку влади — звернення до кримінальних та адміністративних заходів там, де можна використати політичні заходи; відсутність чітко визначених прав; невміння регулювати політичні конфлікти; ставлення до політики як до жорсткої системи ієрархічних зв'язків, що не допускає жодного відхилення від накресленої лінії поведінки або, навпаки, як до необмеженої сфери реалізації егоїстичних, вузькогрупо-вих інтересів; орієнтація більшості учасників політичного процесу на політичний радикалізм з його стійкою схильністю до рішучих дій у політиці; звернення до швидких і простих рішень у розв'язанні складних проблем; почуття власної правоти та ін.

Отже, "політичний процес" і "політичні зміни" пов'язані між собою. Процес і зміни у своїй взаємозалежності забезпечують "політичний розвиток". "Політичний процес" уособлює безперервність розвитку, а "політичні зміни" — дискретність його.

Політичний розвиток — це перехід з одного політичного стану до іншого, якісно більш досконалого, від простого до більш складного на основі зростання і зміни політичної культури оволодіння досконалими формами політичної діяльності.

Отже, політичний розвиток здійснюється у двох взаємопов'язаних, але різних планах — процесу і змін. Поступовість їх перетворень на основі просування вперед є еволюція політичного розвитку.

Закони становлення багатомірного світу визначають ритм і поступовість сучасного світового розвитку. В них відбивається певна конфігурація нових політичних відносин, що складаються між різними сторонами світового суспільно-політичного організму. Так, грандіозною спробою було прагнення за допомогою політики взяти під контроль об'єктивні процеси історії. Йдеться про спеціальний експеримент побудови соціалізму як суспільства, альтернативного капіталізму і традиційному суспільству. Цей експеримент суперечив не тільки життєвим інтересам людини, а й об'єктивній логіці історії, а тому не дивно, що закінчився він поразкою.

Разом з тим соціалістичний експеримент започаткував велику реформацію XX ст., пов'язану з перетвореннями капіталістичної системи, розпочатими у 30-ті роки, і формуванням нового типу суспільства, яке характеризується динамічним поєднанням висхідних альтернативних тенденцій капіталізації і соціалізації. Кризу 30-х років багато в чому було подолано зверненням до соціалізації. Діалектика соціалізації і капіталізації якісно змінила соціально-економічний лад суспільства. Ці зміни уособлюються у розмиванні класичного змісту таких категорій капіталізму, як приватна власність, експлуатація, додаткова вартість, володіння та ін. Розмивається база протилежності капіталізації і соціалізації, зменшується амплітуда їхнього відособлення. Можливо, що суспільство майбутнього — це не суміш того й іншого, а якісно новий стан, де такі тенденції будуть лише моментами інших багатовимірних формувань.

Логіка історичного розвитку така, що він пронизує всю світопросторову площину суспільства в цілому. Він вимагає відповідного ставлення до сукупного світового розвитку, а тому підхід до політичних явищ з позиції того, що всі рішення знаходяться в чиїхось руках, невиправданий. Можливості атомізованого розвитку у світовому співтоваристві є не що інше, як ілюзорна логіка. Твердження про можливість розвитку національного суспільства як суспільства закритого — відхід від світового розвитку.

Нині домінує поліцентричний тип відносин, коли дії законів не можуть бути подані у класичному вигляді, а набувають багаточинникового характеру. Урахування такого розвитку — першочергове завдання політики.