Політичне прогнозування: Навч. посібник

Автори: , | Рік видання: 2005 | Видавець: Київ: МАУП | Кількість сторінок: 152

1.4. Методи та основні етапи прогнозування


Принципи прогнозування реалізуються через конкретні методи науково-прогностичних досліджень. На сьогодні існує велика кількість як загальних, так і вузькоорієнтованих методів соціального прогнозування. Австрійський футуролог Еріх Янч нараховує їх до 200, і цей перелік не вважається вичерпним. Щодо результату здійснення прогнозування, то шлях до нього пролягає через послідовно здійснювані етапи.

Вирішальну роль у забезпеченні результату політичного прогнозування відіграє оптимізація добору методів, які становлять арсенал цього наукового напряму. Основне завдання дослідника полягає в тому, щоб визначити можливу сферу використання кожного методу і вибрати найефективніший у кожному конкретному випадку, оскільки вибір певного методу прогнозування політичних процесів залежить від мети, термінів і часу, відведеного на розроблення прогнозів. У цьому контексті доцільно розглянути методи, які найчастіше застосовуються у соціальному й політичному прогнозуванні.

Метод колективної генерації ідей ("мозкової атаки"). Передбачає формування групи учасників з високим рівнем загальної ерудиції (не більше 15 осіб). У процесі підготовки "мозкової атаки" складається проблемна записка для учасників. Генерація ідей здійснюється за загальноприйнятими правилами, що передбачають ясність і стислість висловлювань, неприпустимість критики висту-паючих, заборону виступати багато разів, толерантне ставлення ведучого і учасників до висловлених ідей, диктофонний запис здійснення "атаки". Після аналізу проблеми основна група спершу здійснює систематизацію ідей групою аналізу, а потім критику систематизованих ідей подвоєною групою (25-30 осіб) з погляду перешкод на шляху до їх здійснення. І, нарешті, останній етап передбачає оцінку критичних зауважень і складання списку практично здійсненних ідей.

Метод моделювання. Досить поширений у політичних дослідженнях. Його, зокрема, із застосуванням різних моделей використовували: С Прайс, Д. Бартолом'ю (модель соціальної мобільності); Ван Гіг, П. Чекленд (модель м'яких систем); Дж. Річардсон (модель гонки озброєнь); М. Кондратьев, С. Маслов (модель "довгих хвиль"); В. Тихомиров (модель "вісім коліс"); Б. Гаврилишин та інші теоретики Римського клубу (моделі глобального розвитку); Д. Істон, Г. Спіро, Г. Алмонд, Т. Пронс (моделі функціонування політичних систем).

Вивчаючи не самі об'єкти, а їх моделі, слід пам'ятати, що події, які, на перший погляд, аналогічні, але відбувалися в різних історичних умовах, можуть призвести до абсолютно протилежних резуль-татів. Модель слід розглядати як аналог певного фрагмента дійсності, концептуально-теоретичного утворення, що використовується при розв'язанні таких завдань: прикладних (дослідження прак-тичних проблем політичного життя); теоретичних (розробка теоретичних конструкцій політичної реальності); інструментальних (створення нових способів дослідження політичної сфери). Для прогностичного моделювання характерною є необхідність вірогідніс-ного підходу до проблем майбутнього, внаслідок чого на цій основі створено модель, пов'язану зазвичай з розробленням шкали можливостей і побудовою на ній функції розподілу вірогідності (менш вірогідно — більш вірогідно).

Моделі поділяються на матеріальні (макети, муляжі, напрями) та ідеальні, уявні (використовуються в суспільних науках). Ідеальні моделі розподіляються на знакові (математичні) й моделі-образи (теоретичні уявлення, узагальнення). До останніх можна віднести запропоновану Т. Парсонсом інтегративну модель соцієтальної суспільності, яка повинна, за словами американського соціолога, "вийти за ті межі, де правлять політична влада, багатство і чинники, які їх породжують, й піднестися до рівня ціннісних прихильностей та механізмів впливу".

Метод колективної експертної оцінки. Сутність його полягає у погодженні думок експертів з певних напрямів розвитку зовнішньої чи внутрішньої політики, розвитку політичної ситуації. Цей метод передбачає чотири етапи:

1) створення робочих груп для здійснення опитувань, оброблення матеріалів, аналізу результатів колективної експертної оцінки. Робоча група призначає експертів у кількості від 10 до 100-150 осіб;

2) уточнення основних напрямів розвитку політичних процесів, подій; виявлення генеральної мети і засобів її досягнення; розробка питань для експертів;

3) забезпечення адекватності розуміння питань і незалежності суджень експертів (передбачає запобігання тиску провідної думки);

4) оброблення матеріалів експертної оцінки; синтез прогнозних гіпотез і варіантів розвитку політичних подій.

Метод "Дельфі". Отримав назву від давньогрецького міста Дельфі, в якому мешкали оракули (мудреці); розглядається вченими як один з найефективніших експертних методів. Визначається трьома основними особливостями:

1) анонімністю експертів;
2) використанням результатів попереднього туру опитувань;
3) статистичною характеристикою групової відповіді.

Анонімне опитування групи експертів наводиться у письмовій формі в кілька турів. При цьому експерти не вступають у контакт один з одним. їм дають можливість ознайомитися із систематизованими результатами попереднього туру опитувань. І все знову повторюється. При цьому кількість турів (переважно від двох до чотирьох) залежить від зведення поляризованих оцінок до мінімуму. Якщо експерти досягають згоди з принципових питань у межах другого туру, опитування припиняється. Точність і надійність результатів експертизи залежать від якісно підібраної групи експертів.

Аналізуючи переваги цього методу, слід зазначити, що анонімність дельфійської процедури дає змогу послабити вплив окремих "домінуючих" експертів, а регулюючий зворотний зв'язок — знизити вплив індивідуальних і групових інтересів, не пов'язаних з проблемами, які вирішуються. Крім того, запровадження зворотного зв'язку вносить елемент об'єктивності, підвищує надійність прогнозних оцінок. Здійснення опитування у декілька турів дає можливість зменшити коливання в індивідуальних відповідях, а також обмежує внутрігру-пові коливання.

Метод побудови сценаріїв. Застосування цього методу пов'язане з необхідністю аналізу політичних ситуацій, які зазвичай розвиваються за кількома різними сценаріями. Сценарій — це спосіб встановлення логічної послідовності подій з метою визначення альтернатив розвитку великих систем типу міжнародних відносин, національної економіки, сфери політики, соціальних відносин тощо.

У підготовці сценаріїв використовуються попередньо підготовлені аналітичні матеріали. Створення сценарію передбачає таку послідовність дій: визначення часового інтервалу формулювання перебігу подій, словесне тлумачення їх сутності, їх кількісну оцінку. Оскільки сценарій описує не реальну, а вірогідну (уявну) ситуацію, він найчастіше передбачає вибір з кількох прогнозованих варіантів розвитку подій. Тому розрізняють однозначний, альтернативний і компромісний вибори. Компромісний вибір — дія на основі поєднання позитивних моментів низки близьких або навіть альтернативних варіантів, що дають змогу знайти оптимальний вихід із ситуації, альтернативне розв'язання якої загрожує існуванню цілого.

Методи екстраполяції та інтерполяції.Екстраполяція — поширення висновків, отриманих від спостереження за однією частиною явища, певної реальності, на іншу частину. Відповідно у прогнозуванні метод екстраполяції — це поширення на майбутнє певних елементів соціальних процесів з минулого і сучасного. Точність екстраполяції зникає у міру просування в майбутнє, яке в жодному разі не можна розглядати як лише кількісне продовження сучасного. Отже, за цього методу важливо визначити межу екстраполяції (5-10 років) з метою точності застосування цілей комплексних теорій: вірогідностей, обмежень, ігор, множин та ін.

Інтерполяція — визначення проміжних значень функції на підставі деяких відомих її значень. Це складніший метод, який базується на конструюванні соціальної та політичної реальності. Складність соціально-політичних процесів, динаміка розвитку людської цивілізації більше спонукають до конструювання реальності, до чого, власне, й схиляються сучасні дослідники майбутнього. Тому, прогнозуючи найближче майбутнє, недостатньо враховувати минуле і сучасне, необхідно насамперед зважати на віддалене майбутнє. А це, у свою чергу, є свідченням недостатньої адекватності методу екстраполяції і спонукає до використання методу інтерполяції, коли за минулим, сучасним та віддаленим майбутнім прогнозується найближче майбутнє.

Крім зазначених основних методів у політичному прогнозуванні застосовуються:

•  експертне опитування, що Грунтується на заповненні спеціальних карт, які розробляються стосовно конкретної проблеми і надсилаються для заповнення представникам провідних політичних партій або відомим політологам;

•  індивідуальне передбачення експерта — використання оцінок "екс-перта-лідера" в певній сфері прогнозування;

•  історична аналогія, заснована на перенесенні закономірностей розвитку схожих подій за часом чи з інших сфер знання;

•  контекстуальне картографування — системний розгляд об'єкта шляхом послідовного чи комбінованого перегляду, аналізу і синтезу всіх вірогідних комбінацій його складових;

•  сітьові графи — визначення "критичних вузлів" політичного розвитку, найкоротших шляхів руху до певної мети;

•  дерево цілей (будується шляхом поділу об'єкта пізнання на елементи, структури, які ієрархічно пов'язані між собою);

•  імітування — побудова, створення математичних моделей з метою вивчення і верифікації прогнозних рішень;

•  операційне моделювання (засноване на застосуванні математичного апарату дослідницьких операцій);

•  аналіз взаємних впливів, що передбачає використання матриць подій, які впливають на розвиток політичної ситуації або становлять основу дослідження політичних проблем (застосовуються для зведення окремих політичних прогнозів у комплексний політичний прогноз);

•  каузальне моделювання (засноване на встановленні причинно-наслідкових зв'язків відомих подій, явищ);

•  статистичне моделювання — розроблення й аналіз моделей, які створюються на базі статистичного матеріалу минулого й сучасного;

•  метод гри (використовується в безпосередніх передпланових політичних дослідженнях, а також для верифікації політичних прогнозів).

У практиці соціального прогнозування сформувалися 10 основних етапів здійснення прогнозів.

Перший етап:

•  передпрогнозна орієнтація з розробленням програми дослідження й уточненням завдання на прогноз;

•  аналіз характеру і масштабів прогнозу;

•  формулювання мети і завдань, робочих гіпотез; визначення методів і процесу організації прогнозування.

На цьому етапі здійснюється аналіз об'єкта прогнозування на відповідність основним принципам, а також забезпечується верифікація прогнозу шляхом зіставлення з прогнозами об'єктів-аналогів.

Другий етап — побудова вихідної (базової) моделі прогнозованого об'єкта методами системного аналізу. У теорії системного аналізу використовується два підходи до аналізу і синтезу об'єктів прогнозування:

1) об'єктний підхід — виділення підсистем шляхом поелемент-ного поділу об'єктів на дрібніші. Застосовується переважно до об'єктів, які мають складну структуру;

2) функціональний підхід, за якого основою структурного розчленування об'єкта є функціональна ознака. Застосовується, якщо кількість первинних об'єктів, які становлять об'єкт прогнозування, є незначною, але вони мають складні характеристики і взаємозв'язки, що передбачає виділення груп схожих функцій.

Третій етап — збирання даних контексту прогнозування — сукупності зовнішніх щодо об'єкта прогнозування умов, значущих для вирішення його завдань (наприклад, прогноз стабільності політичної системи передбачає врахування прогнозів економічного розвитку на перспективу).

Четвертий етап — побудова передмодельних сценаріїв, динамічних рядів показників.

П'ятий етап — створення серії гіпотетичних (попередніх) пошукових моделей методами пошукового аналізу з конкретизацією мінімального, максимального і найвірогіднішого значення.

Шостий етап — побудова серії гіпотетичних нормативних моделей згідно із заданими реальними нормами, ідеалами, цілями.

Сьомий етап — оцінка достовірності й точності, а також обґрунтованості (верифікації) прогнозу методами опитування експертів.

Восьмий етап — вироблення рекомендацій для рішень у сфері управління на основі зіставлення пошукових і нормативних моделей.

Дев'ятий етап — експертиза підготовленого прогнозу і рекомендацій та їх доробка з урахуванням обговорення; здання їх замовнику.

Десятий етап
— зіставлення матеріалів уже розробленого прогнозу з новими даними прогнозного контексту і започаткування нового циклу досліджень.

Результат політичного прогнозування не може розглядатися лише з погляду ступеня достовірності, точності прогнозу. Не менш важливо знати, наскільки певний прогноз сприяє підвищенню обґрунтованості, об'єктивності, ефективності розроблених на його підставі рішень. Для прогнозу важливою є не лише абсолютна верифікація, а й відносна (попередня) верифікація, яка дає змогу розвивати наукове дослідження і практично використовує його результати до настання абсолютної верифікації. Стосовно прогнозу абсолютна верифікація можлива тільки після переходу періоду попередження з майбутнього в минуле.

Отже, попри всю безсумнівність необхідності здійснення прогнозів у сфері політики, з точки зору досягнення реальних результатів прогнозування не можна та й не треба абсолютизувати. Особ-ливості способів розроблення прогнозів накладають принципові обмеження на їх можливості. В діапазоні часу результативність та ефективність здійснених прогнозів, як правило, обмежується 5-Ю роками. Щодо об'єктів дослідження слід пам'ятати, що далеко не всі вони однаковою мірою піддаються прогнозним оцінкам. А отже, ми не погрішимо проти наукової істини, якщо наважимось повторити слідом за Пауло Коельо: "Майбутнє належить Богові, й лише він відкриває його за надзвичайних обставин". Але ж людина тому й людина, що вона постійно прагне до передбачення можливих наслідків своєї діяльності.


ЗАПИТАННЯ. ЗАВДАННЯ

1. Проаналізуйте головні відмінності між внутрішньополітичним і зовнішньополітичним прогнозуванням.
2. Назвіть найпоширеніші типології політичних прогнозів та порівняйте між собою типи пошукового й нормативного прогнозів.
3. У чому полягає значення синергетики як універсального принципу забезпечення достовірності прогнозу?
4. Якими є визначальні напрями у діяльності Римського клубу?
5. Поясніть механізм застосування методу "мозкової атаки".


ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

1. Науковий інструментарій політичного прогнозування.
2. Теоретико-пізнавальна й управлінська спрямованість політичного прогнозування.
3. Футурологія політики як науковий напрям.
4. Результати і критерії ефективності політичного прогнозування.