Соціальна робота: Теорія і практика

Моделювання — багатоплановий метод дослідження, один із шляхів пізнання. Воно зумовлює дослідження реально існуючих предметів, явищ, соціальних процесів, органічних і неорганічних систем. Ним охоплені всі процеси. Моделювання — це специфічне багатофункціональне дослідження. Його головне завдання — відтворити на основі схожості з наявним об'єктом інший, який замінює його об'єкт (модель). Модель — аналог оригіналу. Вона повинна мати схожість з оригіналом, але не повторювати його, тому що при цьому саме моделювання втрачає сенс. Неприпустимим є і вільне моделювання; у цьому випадку воно не дає необхідного уявлення про оригінал моделі, а також не виконує своєї функції.

Функції соціального моделювання: поглиблення пізнання наявних систем і об'єктів; визначення основних параметрів, шляхів подальшого їх застосування; проведення порівняльного аналізу оригіналу і моделі, виявлення якісних характеристик.

Моделювання виконує і важливі евристичні функції: виявляє негативні тенденції, визначає позитивні шляхи вирішення проблем, пропонує альтернативні варіанти.

Виділяють кілька видів (типів) моделей: пізнавальні, евристичні; моделі майбутнього — прогностичні; моделі бажаного, заданого стану.

Цілі моделювання: відобразити стан проблеми на даний момент; виявити найбільш гострі "критичні" моменти, "вузли" протиріч; визначити тенденції розвитку і ті фактори, вплив яких може скоректувати небажаний розвиток; активізувати діяльність державних, громадських та інших організацій та осіб у пошуках оптимальних варіантів розв'язання соціальних завдань.

Модель має відповідати певним вимогам:

1. Бути більш простою, більш зручною, давати інформацію про об'єкт, сприяти удосконаленню самого об'єкта.

2. Сприяти визначенню чи поліпшенню характеристик об'єкта, раціоналізації способів його побудови, управлінню чи пізнанню об'єкта.

У цілому модель має відповідати таким вимогам: повноти, адекватності та еволюційності; бути абстрактною, щоб допускати варіювання великої кількості перемінних; задовольняти умови, які обмежують час вирішення завдання; орієнтуватися на реалізацію завдань за допомогою наявних можливостей; забезпечувати отримання нової корисної інформації про соціальний об'єкт чи явище; бути побудованою на використанні встановленої термінології; зумовлювати можливість перевірки її істинності, відповідності соціальному об'єкту, процесу, явищу.

Визначають основні принципи розробки моделей складних об'єктів і явищ, що застосовуються в соціальному моделюванні: компроміс між очікуваною точністю результатів моделювання і складністю моделі, баланс точностей, достатня різнобічність елементів моделі, наочність моделі, блочне представлення моделі, спеціалізація моделей тощо.

Моделювання соціальних процесів здійснюється у таких видах: прогностична модель доходів населення та оплата праці; модель соціальної системи.

Використання математичних моделей соціального прогнозування здійснюється у напрямку прогнозу бюджетів сімей, які розділяються за групами і складом; використання теорії ймовірностей і математичної статистики — для визначення рівня благополуччя населення.

До соціальних моделей належать: моделювання демографічних процесів; моделі екологічної безпеки; моделі соціальної адаптації мігрантів та ін.

Системно-функціональний підхід зумовлює моделювання соціальних процесів на регіональному рівні, управлінських рішень тощо.

Моделювання як технологія соціальної роботи — моделювання суб'єктів соціальної роботи (систем, служб, проектів, програм, процесів, моделі спеціаліста); моделювання шляхів, способів вирішення проблемних ситуацій; моделювання позитивної поведінки особистості в різних умовах соціального життя; напрямків сучасної соціальної роботи з різними цільовими групами та категоріями населення.

Прогнозування — це соціальна теорія пізнання, яка перебуває у специфічній взаємодії з цілою низкою груп знань, які тією чи іншою мірою розглядають як основний об'єкт майбутнє, здійснюють аналіз на різних рівнях — теоретичному, психолого-інтуїтивному, практичному — проблеми близького і далекого майбутнього.

Об'єктом прогнозу є процеси (явища, події), на які спрямовано дослідження з метою вироблення прогнозу. Метою прогнозу є правильне оцінювання всього нового, що нині позитивно впливає на соціальне життя, що із сучасного життя може не тільки зберігатися, але і переходити в майбутнє. Це стосується різних форм соціального життя, принципів, змісту і методів діяльності.

Прогнозування слугує підготовці завчасно підготовлених пропозицій, проектів, програм, рекомендацій та оцінок, тобто визначає, в якому напрямку бажаним є розвиток об'єктів у галузі, що досліджується (культура, охорона здоров'я, освіта, сільське господарство), і як насправді може відбуватися розвиток. Відповідно до цього визначають і типи завдань прогнозування: визначення і мотивування мети розвитку; визначення засобів, способів, шляхів досягнення цілей.

Соціальне прогнозування — це дослідження соціальної системи на більш глибокому рівні, який дає можливість передбачати, прогнозувати майбутнє, яке одночасно виступає як синтез різнобічних знань про суспільство.

Виділяють кілька етапів соціального прогнозування: аналітичний, дослідний, програмний, організаційний.

Аналітичний етап має визначити стан і тенденції розвитку об'єкта прогнозування і відповісти на запитання: яким є бажаний рівень задоволення конкретних суспільних потреб, досягнення яких пов'язано з розвитком об'єкта прогнозування; які результати майбутнього розвитку і в яких галузях, сферах є бажаними і необхідними для досягнення бажаного рівня.

Дослідний етап відповідає на такі запитання: які можливі результати майбутнього розвитку в зазначених сферах досліджуваного об'єкта; які проблеми виникають через невідповідність необхідних і можливих результатів майбутнього розвитку; дає змогу чітко сформулювати проблему, яка виникає в результаті дослідження і яка підлягає вирішенню.

Програмний етап зумовлює отримання відповідей на запитання: якими є можливі шляхи (варіанти) досягнення бажаних і небажаних результатів; який проміжок часу займе реалізація кожного з можливих результатів; який ступінь впевненості в реалізації кожного із можливих варіантів (шляхів) вирішення.

Організаційний етап — це кадрові, матеріально-технічній фінансові ресурси, необхідні для реалізації кожного з можливих варіантів; комплекс організаційно-технічних заходів, які забезпечують отримання певних результатів у досягненні того чи іншого варіанта; визначення найбільш раціональних з них.

Система методів і способів прогнозування називається методикою прогнозування, яка охоплює такі етапи: 1) передпрогнозна орієнтація: визначення об'єкта дослідження (охорона здоров'я, студенти, пенсіонери та ін.), предмета дослідження (наприклад, рівень економічної захищеності студентів), проблем, цілей, завдань, часу проведення; висунення робочих гіпотез, вибір методів; визначення структури та організації дослідження; 2) прогнозний фон — збір даних, які впливають на розвиток об'єкта: рішення, нові документи, безпосередні події, при цьому враховуються процеси у суміжних сферах; 3) пошукова модель — узагальнене бачення об'єкта в системі основних показників, параметрів, які відображають його характер і структуру; 4) пошуковий прогноз — проекція первинної моделі у майбутнє відповідно до тенденції, яка спостерігається з урахуванням факторів прогнозного фону з метою виявлення проблем, які підлягають вирішенню; 5) нормативний прогноз — проекція первинної моделі в майбутнє відповідно до заданих цілей і норм за визначеними критеріями; 6) оцінювання ступеня достовірності та уточнення прогностичних моделей за допомогою системи експертного опитування; 7) вироблення рекомендацій для підготовки оптимальних рішень на основі зіставлення прогностичних моделей.

Нині налічується понад 200 методів прогнозування. Серед них найбільш поширеними є методи екстраполяції та експертизи, в основі яких стоять часові й параметричні ряди ретроспективного розвитку об'єкта прогнозування. Інші методи базуються на використанні обчислювальної техніки, розробці спеціальних алгоритмів і програм, які потребують значних затрат ресурсів і більш високої кваліфікації розробників прогнозів: багаторівнева морфологія, багаторівнева експертиза, матричні методи.

Асоціативні методи — процедури прогнозування на базі побудови специфічних аналогових моделей реальних об'єктів і процесів.

Ігри — метод, який використовується в безпосередніх перед-планових дослідженнях, а також для верифікації прогнозів.

Імітування — побудова математичної моделі з метою навчання і верифікації рішень як результатів прогнозного дослідження.

Індивідуальне передбачення експерта — оцінювання провідного спеціаліста-лідера, експерта в певній сфері аналізу, дослідження.

Інтуїтивні методи (передбачення) — найбільш широко використовуються в системі управління, а також при прогнозуванні різних соціальних явищ, базуються на широкому залученні найбільш компетентних експертів і постійному підвищенні їх кваліфікації відповідальності за експертизу.

Історична аналогія — перенесення у часі чи з інших галузей знань виявлених закономірностей, тенденцій розвитку схожих подій.

Каузальне моделювання — встановлення причинно-наслідкових зв'язків відомих фактів.

Класифікаційні ознаки методів прогнозування — специфічні відмінності за ступенем форматизації, за принципом дії і за способом отримання інформації.

Класифікація методів — вибір методів, адекватних завданням, які вирішуються.

Метод Дельфі зумовлює кілька етапів автономного опитування експертів, які об'єднані в групи. Є кілька спеціальних методик обробки і відбору результатів експертних опитувань.

Методи випереджальної інформації — групи методів, заснованих на властивостях науково-технічної інформації випереджати практичне втілення досягнень науки.

Мозкова атака — колективне оцінювання, регламентоване особливими правилами, які засновані на стимулюванні творчої діяльності експертів шляхом спільного обговорення проблеми.

Статистичне моделювання — розробка та аналіз моделей, які створюються на базі статистичного матеріалу минулого і сучасності.

Сценарій — розробка та опис передбачуваного курсу подій в досліджуваній сфері (середовищі, системі) та її оточенні, починаючи з конкретного вихідного етапу і закінчуючи часом випередження прогнозу.

Евристичні методи — ґрунтуються на аналізі історичних і системних детермінуючих зв'язків. Механізм передбачення базується на екстраполяційних, сценарних, імовірних прогнозах, статистичному моделюванні.

Серед видів і технологій соціального прогнозування виділяють: прогнозування рівня життя і зайнятості населення, пенсійного забезпечення, економічної безпеки (бідність, безробіття), прогнозування екологічних процесів та ін.

Прогнозування як технологія соціальної роботи — дослідження соціальної системи з метою передбачення ефективності форм, методів, підходів, проектування і програмування соціальної роботи з окремим клієнтом на рівні індивідуальної роботи, групою, спільнотою, громадою на мезорівні, діяльності соціальних служб, організацій та установ на макрорівні соціальної роботи. Вибір методів прогнозування залежить від змісту соціальної роботи, певного її напрямку, категорій клієнтів тощо.

Основна література

Гершунский Б.С. Педагогическая прогностика: Методология, теория, практика. — К., 1986.

Основы социального прогнозирования: Учеб. метод, пособие / Под ред. Г.Е, Шепитько. — М., 2001.

Сафронова В.М. Прогнозирование и моделирование в социальной работе: Учеб. пособие. — М.: Изд. центр "Академия", 2002. —192 с.

Тюптя Л,Т., Іванова І.Б. Соціальна робота (теорія і практика): Навч. посіб. — К.: ВМУРОЛ "Україна", 2004. — С. 237— 242.

Теми для дискусії

1. Сутність соціального моделювання як багатопланового методу дослідження, шляху пізнання; функції соціального моделювання.

2. Особливості моделей в соціальній роботі: пізнавальних, евристичних, прогностичних, моделей бажаного або заданого стану.

3. Цілі моделювання, професійні вимоги до соціального моделювання.

4. Зміст моделювання як технології соціальної роботи.

5. Етапи соціального моделювання і прогнозування.

6. Характеристика типів соціального прогнозування.