Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Ін-т економіки, упр. та госп. права | Кількість сторінок: 300

§1. Багатоманітність форм людських спільнот

Перш, ніж приступити до аналізу численних концепцій етнонаціо-нальних форм існування людства, автор змушений зупинитись хоча б стисло, на загальних проблемах життя на нашій планеті. Відверто говорячи, цього параграфу могло б і не бути, якби... Якби у вітчизняній науковій та довідковій літературі життя на Землі взагалі, й людське буття зокрема, зображувались в усіх їх різноманітності, багатовимірності, складності та суперечливості. Якби й досі не продовжувались спроби довести пріоритетність тієї чи іншої сфери людського буття, первинність одних та другорядність інших людських спільнот, їх прав, інтересів, цінностей тощо. До речі, на Заході справи щодо цього значно краще, але подібні тенденції подекуди і там мають місце.

Тому, спираючись на роботи окремих об'єктивних і оригінально мислячих вітчизняних та зарубіжних вчених, нагадаємо деякі надзвичайно важливі концепції, що стосуються життя на нашій планеті і які допоможуть краще зрозуміти багато етнополітичних проблем.
Видатний український вчений, перший президент Української Академії наук В.І.Вернадський писав: "Я включаю все людство в усю решту живої речовини і розглядаю геохімічну роботу живої речовини у нерозривному зв'язку тваринного, рослинного царства і культурного людства як роботу єдиного цілого." На його думку, "людство, як жива речовина, нерозривно поєднане з матеріально-енергетичними процесами певної геологічної оболонки Землі - з її біосферою".1
Більше того, разом з французькими вченими Е.Ле Руа2 та П.Тейяр де Шарденом3 він переконливо довів, що біосфера переходить до нового свого стану і якості - ноосфери ( від грецької "ноос ' - розум і "сфера" -куля, оболонка Землі). Підкреслюючи природний і незворотний характер цього процесу, В.І.Вернадський писав, що '"біосфера неодмінно перетвориться так чи інакше, рано чи пізно на ноосферу".'1

З усього цього видатний український вчений зробив кілька надзвичайно важливих висновків :
1. Людство підпорядковується "всім тим законностям і всім тим правильностям, які знайдені для інших - рослинних або тваринних -однорідних живих істот".

2. Водночас "цивілізоване людство є величезною новою геологічною силою в історії планети", тобто воно само впливає на навколишнє середовище, на всі земні процеси.
3. "Людство своїм життям стало єдиним цілим". "Це нова стадія в історії Землі, а не тільки в історії людства".

4. Не дивлячись на зростаючу єдність і цілісність, людство продовжує існувати у формі етносів чи народів. При цьому все більша їх кількість "вступає у коло всесвітньої історії".
5. "Геологічні еволюційні процеси відповідають біологічній єдності й рівності всіх людей - Homo Sapiens та його людських предків -Smanthropus".5

В той же час В.І. Вернадський висловлював занепокоєння, які поділяє і автор, тим, що:
1)."Ми живемо ще під різким впливом ще не викорінених філософських і релігійних навичок, які не відповідають реальності сучасного знання."

2)."До цього часу історики, взагалі вчені суспільних наук... не рахуються із законами природи - біосфери - тією земною оболонкою, де тільки й може існувати життя."
3)."Людська культура в її історичному розвитку до цього часу не усвідомлюється як природно-історичний вияв життя на нашій планеті".6

Втім, будучи великим оптимістом, В.І.Вернадський висловлював надії на покращення ситуації. Ці сподівання він пов'язував з прийдешніми поколіннями та розвитком нових наук, зокрема геобіохімії, етнології та палеоетнології, до яких автор додає і етнополітологію.
Щодо проблем суто людського буття, то відзначимо, що тут існує чимало найрізноманітніших парадигм. Головними з них є: 1) соціально-класова, 2) етнонаціональна, 3) генераційна (поколінна), 4) конфесійна (релігійна) тощо.

Згідно першої парадигми, людство і будь-яке суспільство поділені на класи (по вертикалі, схема №8А), кожен з яких має свої власні особливі інтереси, цілі й цінності. Класи є суб'єктами історії, а їх боротьба є рушійною силою історичного розвитку. Згідно решти парадигм людство і суспільство поділяються відповідно або на етноси та нації (по горизонталі, схема №8В), або на покоління (навскіс, зправа наліво схема №8°), або на конфесії (навскіс, зліва направо схема №8D), які по аналогії з першою парадигмою, є суб'єктами історії, а їх боротьба (суперництво) є рушійною силою історичного розвитку тощо. Причому ідейні "батьки й адепти кожної із цих парадигм намагаються довести, що лише їх спільноти є "головним", а часом і "єдиним" суб'єктом історії, а всі інші - залежні від неї, другорядні, або й взагалі "баластТ^р&щкти" історичного розвитку. І як це не дивно, прихильники кожної із цих парадигм знаходять в тій же історії чимало аргументів на свою користь.

Толерантно ставлячись до цих парадигм, автор тим не менш, відзначає, що кожна з них, будучи загалом вірною (щоправда, із багатьма застереженнями) є досить вузькою, поверховою, обмеженою і одновимір-ною. Кожна із цих парадигм, взятих окремо, не дає повної й цілісної уяви про такий вкрай складний, різноманітний, багатовимірний феномен, яким є людство.

Доводити, що людство поділено лише на класи, (або на етноси, або на покоління, або на конфесії, або інше),що вони є головним чи єдиним суб'єктом історичного розвитку, це все одне, що доводити, що природне світло є зеленого (червоного, жовтого або іншого) кольору; або, що в ньому, скажімо, зелений (червоний, жовтий або інший) колір є головним. (Насправді ж, як відомо всім, хто хоч раз в житті бачив веселку, природне світло є багатокольоровим. І не помічати цієї краси, на жаль, можуть лише дальтоніки, або ті, хто заплющують очі, або відвертаються при появі веселки. А щодо "головного" кольору у веселці, то вже справа смаку і уподобань, тобто сугубо індивідуальне і суб'єктивне. І було б безглуздим сперечатись із цього приводу).

Тому, при аналізі етнічної сфери людського буття ми будемо виходити із зовсім іншої парадигми, точніше - метапарадигми, а саме -критичного етнополітичного мислення, про яке вже йшлося. Нагадаємо і частково запропонуємо деякі основні його положення.

По-перше, людство є єдиним цілим. По-друге, водночас воно поділяється на класи (соціальні групи, страти), етноси (нації, етнічні й національні групи), покоління, конфесії тощо, що нагадує щось складніше навіть за добре відомий усім "кубик Рубика". (Див. схему №8Е). По-третє, суб'єктами історії є не лише названі вище спільноти, а й окрема людина та саме людство у цілому. При цьому; постійно діючими суб'єктами історичного процесу були, є і будуть людина, етноси і людство (сюди автоматично входять і покоління, з яких складаються етноси і людство). Щодо класів, конфесій, націй та ін., то вони стали суб'єктами історичного процесу з часу їх виникнення (перші й другі - в Давні часи, останні - в Нові часи) і будуть, мабуть, ними до часу свого зникнення. По-четверте, на всіх етапах історичного розвитку провідну роль постійно відігравали і будуть відігравати людина, етнос і людство. Решта людських спільнот цю роль виконували періодично або епізодично. На ранку людської історії провідна роль належала етнічним спільнотам (родам, племенам чи їх союзам), потім - класам, пізніше - класам і конфесіям (згадаймо "хрестові походи" і релігійні війни), в нові часи - класам і націям, у 60-х роках XX ст. - молодому поколінню (згадаймо "молодіжні бунти" і "студентські революції" того періоду), а сьогодні - націям і етносам. По-п'яте, рушійними силами сучасного історичного розвитку виступають, на нашу думку; 1) всі зазначені спільноти, взяті разом та їх боротьба (суперництво); 2) духовне відродження і єднання людства; 3) світовий економічний ринок; 4) інформатизація; 5) передові технології тощо.

Отже, етноси є найбільш давніми, природними і стабільними спільнотами, одними із багатьох спільнот, з яких складається людство. Хай не завжди головними, але й нікому і нічому не підпорядкованими, не другорядними, не зайвими і не реліктовими. Етноси є також найдавнішою, постійною, впливовою, рушійною силою, однією із багатьох впливових, рушійних сил, які діють на історичній арені. Етнічна сфера людського буття така ж важлива як і соціальна, економічна, політична, духовна та ін. Вона, як і всі інші сфери людського життя, підпорядковується, з одного боку, загальним закономірностям розвитку живої матерії й людства, а, з іншого - своїм власним. Вивчати специфіку й закономірності розвитку етнічної сфери - головна мета етнополітологи; враховувати їх і хоча б не діяти їм всупереч - основна мета держав та урядів, їх етнонаціональної політики.