§2. Сучасні школи етнічності
Етнічний ренесанс 60-80-х років XX ст. викликав великий інтерес західних, а потім і вітчизняних вчених, започаткував гострі дискусії навколо етнічної сфери життя, процесів, що в ній відбуваються, зокрема, їх змісту; сутності й характеру. За свідченням професора соціології Ари-зонського університету Філіс Мартінеллі, ці дискусії призвели до "посилення плутанини щодо вживання терміну "етнічний" (ethnics) і похідних від нього термінів "етнічність" (ethnicity), "етнічна група" (ethnic group) та "етнічна ідентичність" (ethnic identity). При цьому найбільш невизна-ченим виявився найчастіше вживаний на Заході термін "етнічність".7
На невизначеність цього терміну і заплутаність самої концепції "етнічності" вказував, зокрема, відомий американський вчений Костянтин Симонс-Симонолевич, який головну причину такого становища вбачав у тому, що згадані термін і концепція є "дуже новими".8 Цю точку зору поділяють також видатний канадський дослідник українського походження Всеволод Ісаїв та багато інших.9
Досить дотепно, але водночас і влучно охарактеризував саму етнічність, причину труднощів її дослідження і визначення, один з найбільш авторитетних американських фахівців з цих проблем, Майкл Новак. "Етнічність, - зазначає він, - є комічною реальністю: морально амбівалентною, парадоксальною на практиці, невловимою в теорії".10
Ця "плутанина", на думку редактора "Гарвардської енциклопедії американських етнічних груп" Стефана Терстрема, з якою слід погодитись, обумовлена двома обставинами: по-перше, тим, що "етнічність є надзвичайно складним феноменом", а, по-друге, що серед вчених все ще немає консенсусу щодо точного значення терміну "етнічність'. його сутності й характеру, а також місця і ролі в суспільно-політичному житті.11
Дійсно в західній науці існувало й існує безліч різноманітних підходів, десятки напрямків і кільканадцять шкіл дослідження етнічності. Певне, але далеко не повне уявлення про ці підходи і напрямки може дати схема "Методологічні рамки", розроблена авторами міжнародного глосарію "Етнічність" (Див. схему №9).
Щодо шкіл, то їх можна поділити на дві великі групи: марксистські та немарксистські. Аналіз марксистських шкіл етнічності виходить за рамки даного науково-навчального посібника. Тому обмежимося висновками окремих західних вчених та деякими власними думками.
Більшість західних науковців вважають, що основоположники марксизму впритул наблизились до феномену етнічності, але так і не змогли (чи може не захотіли?) його зрозуміти. Відомий американський дослідник Пер Ван Ден Берг писав в одній із своїх статей: "Найбільша помилка марксизму при підході до етнічності полягає у тому, що він вважає її епіфеноменом і архаїзмом".12 Дещо пізніше в своїй чудовій монографії "Етнічний феномен" він уточнює: "Марксисти розглядали етнічність як епіфеномен, хибну свідомість, котра маскує класові інтереси, містифікацію правлячого класу з метою запобігти зростанню класової свідомості".13
Погоджуючись з цією оцінкою, додамо, що для основоположників марксизму, полонених теорією класів і класової боротьби, етнічність дійсно була не більш як "племінною спільнотою", "стадом" чи "отарою".14 Майже такою вона залишилась і для В.І.Леніна, який лише раз скористався термінами "етнографія", "етнографічний" та й то для нещадної критики своїх опонентів.15 Так вона розумілась і більшістю колишніх радянських дослідників, котрі таврували її як "вигадку буржуазної пропаганди" та "знаряддя ідеологічних диверсій імперіалізму". Протягом останніх років ситуація у вітчизняній науці у цьому плані дещо поліпшилась, але до повного розуміння й коректного висвітлення сутності та характеру етнічності, її місця і ролі у суспільно-політичному житті ще дуже й дуже далеко.
Серед майже півтора десятка пемарксистських шкіл етнічності, які для зручності будемо називати "західними", найбільш впливовими є наступні: 1) примордіаіістська; 2) інвентціоністська; 3) сервайвелістсь-ка; 4) еволюціоністська; 5) асиміляціоністська; 6) інтеграціоналістська та інші. Відверто говорячи, в плани автора не входив аналіз теоретичних розробок цих шкіл та й обсяг посібника не дає такої можливості. Але брак відповідної вітчизняної літератури примушує зробити це хоча б у стислій, конспективній формі.
Почнемо з того, що наприкінці 50-х років у західній антропології намітилась методологічна і теоретична криза. Вона, за висновками автора,, полягала у тому, що ця наука виявилась нездатною охопити, всебічно дослідити, адекватно висвітлити і дати прогноз розвитку нових тенденцій в етнічній царині людського буття. Саме тоді починається бурхливий розвиток такої науки як етнологія, зароджується нова наука етнополітологія, з'являються нові напрямки - етносоціологія, етнопсихологія, етноекологія та багато інших . Але і вони певний час не могли дати коректних відповідей на нові проблеми, пов'язані з етнічним ренесансом, політизацією етнічностей тощо.
Характеризуючи такий стан справ, професор кафедри антропології Каліфорнійського університету (Лонг-Біч) Дж. Скотт (молодший) відзначав, що ще недавно теоретики і практики передрікали, що етнічні меншини якоїсь нації будуть зрештою асимільовані або "переплавлені", а етнічні ідентичності будуть замінені на національні ідентичності. Однак замість того, щоб послаблюватись і зникати, етнічність стає більш помітною ніж будь-коли, а традиційна етнічна ідентичність, яка, здавалось, мала б відмирати в умовах боротьби за соціально-економічну і політичну рівність, навпаки посилюється, причому навіть тоді, коли етнічна група домагається домінуючих позицій.16
До честі Заходу; він досить швидко зреагував на виклик часу, повернувшись лицем до нових проблем, виділивши величезні кошти і створивши інші сприятливі умови для їх вивчення. Не підвели і західні вчені: вони відкрили десятки нових дослідницьких центрів і сотні університетських кафедр, заснували десятки періодичних видань, підготували й видали тисячі монографій і статей, розробили десятки нових теорій та концепцій, запропонували чимало різних, суперечливих, а часом і діаметрально протилежних методологічних підходів тощо.171 майже із самого початку західне наукове співтовариство розділилось на кільканадцять шкіл, котрі конкурують і суперничають між собою, не виходячи при цьому за рамки наукової етики (на відміну від колишніх радянських, а часом і деяких сучасних вітчизняних науковців).
Найбільший інтерес з науково-теоретичної і методологічної точок зору, на погляд автора, становлять дві школи: примордіалістська та інвентціоністська.
Одразу ж відзначимо, що назва першої школи походить від англійського слова "примордіальний" (primordial), що можна перекласти як первісний, первозданний, споконвічний тощо. Цей досить вдалий термін у науковий обіг ввів ще 1957 року відомий американський соціолог Едвард Шилз.18 Майже п'ять років цей термін був незатребуваний або піддавався сумнівам та критиці, що свідчить про певну консервативність мислення і багатьох західних вчених. Але з початку 60-х років, із появою надзвичайно цікавої і корисної статті ще одного американського дослідника Кліффорда Гіртця,19 термін "примордіальний" і похідні від нього поняття не сходять зі шпальт видань, присвячених етнічним та етнополітичним процесам.20 За чверть століття, що минула з тих часів, склалась досить чисельна і впливова школа примордіалістів. Найбільш відомими її представниками, окрім згаданих Е.Шилза і К.Гіртця, були і єГ.Айзекс, М.Вебєр, Р.Гамбіно, Е.Грилі, У.Коннор, М.Новак. Е.Смітта багато інших.
Проведений автором аналіз робіт засновників і прихильників цієї школи, дає підстави стверджувати, що вони намагаються довести, що:
1) початковими, вихідними "клітинками", "цеглинками'' існуючих етнічностей є "прадавні кровно-родинні спільноти";
2) етнічні особливості мають "природжений характер" і передаються із покоління у покоління;
3) "етнічні узи є найважливішими за будь-які інші узи" і етнічна ідентичність є головною серед всіх інших ідентичностей;
4) етнічна ідентичність є успадкованою і задовольняє "глибинні природні людські потреби";
5) і, взагалі, етнічність - це споконвічний, природний, реальний, стабільний і загалом позитивний феномен, в основі якого лежить спільне походження.21
Назва другої школи - інвенпщіоністсьт - походить від англійських термінів - "to invent, invented, invention", що можна перекласти як вигадувати, вигаданий, уявний, вигадка, уявлення тощо. Інколи цю школу називають також модерністською та/чи ситуаціоністською. Засновниками і найбільш відомими прихильниками цієї' школи можна вважати таких вчених, як Б.Андерсон, Ф.Барт, П.Брасс, Е.Геллнер, МГехтер, Е.Гобсбаум, Д.Горовиць, Дж.Ротшильд, В.Соллорс та багато інших.
Серед їх основних теоретичних положень варті уваги наступні:
1) етнічність є винайденим, уявним, вигаданим феноменом, оскільки "її члени не можуть бути знайомі особисто чи навіть чути один про одного";
2) етнічність має мінливий характер, оскільки може і посилюватись, і послаблюватись, і завмирати, і відроджуватись;
3) етнічність має придбаний і ситуаційний характер, оскільки люди можуть, залежно від ситуації, приховувати чи демонструвати свою етнічність, а при потребі й змінювати її;
4) етнічність є чимось похідним від соціального, породженням процесу модернізації, реакцією на процеси глобалізації, універсалізації та стандартизації;
5) етнічна ідентичність є лише однією із багатьох ідентичностей, притаманних людині.22
Більше того, для певної частини інвентціоністів, особливо неомарк-систського гатунку (Е.Геллнер, Е.Гобсбаум, МГехтер таін), етнічність -це щось штучне, препароване, підробне, іронічне, атавістичне, негативне, небезпечне і т. ін.23
Погоджуючись із багатьма положеннями зазначених шкіл, автор вважає, що жодна з них, взята окремо, не дає повного й всебічного уявлення про сутність і характер етнічності. Обом школам притаманний певний редукціонізм: першій - біологічний, а другій - соціологічний. В дійсності етнічність є більш складним і багатовимірним феноменом. Вона водночас є і довічною, природною, стабільною і модерною, мінливою, вигаданою. І абсолютно правий був П.Ван Ден Берг, коли підкреслював, що "етнічність є як примордіальною, так і ситуаційною".24
Варті згадки, на наш погляд, ще дві школи: сервайвелістська та еволюціоністська. Назва першої школи походить від англійського дієслова - "to survival", тобто виживати. Прихильники цієї школи, до яких належитіГбільшість вже згадуваних примордіалістів, вважають, що етнічності існували, існують і будуть існувати попри всі кризи й потрясіння, через які ще має пройти людство. Вони припускають, що етнічність може набрати інших форм, але вона ніколи не зникне. Представники еволюціоністської школи, серед яких опинилась більша частина інвентціоністів, навпаки вважають, що етнічність є анахронізмом, пережитком минулого, гальмом суспільного розвитку. За їх переконаннями, етнічності з часом зникнуть взагалі, а етнічне походження, мова, символи та інші етнічні ознаки не будуть мати жодного значення.25
На думку автора , теоретичні положення сервайвелістів більш коректні і більш адекватно відбивають сучасний стан і близьке майбутнє людства. Відзначимо також, що час дискусій і суперечок між представниками різних шкіл етнічності вже минув. Надійшов час розробки спільними зусиллями загальної теорії етнічності, з'ясування її справжнього місця і ролі у суспільному розвитку людства у наступному тисячолітті, розробки загальної стратегії його виживання.