§6. Етнічна теорія нації
Коріння цієї теорії, за нашим переконанням, слід шукати у далекій давнині, коли народжувались й існували перші державні утворення та держави, що базувались на спільному етнічному походженні та культурі. Сама теорія почала складатись десь наприкінці XVIII ст. шляхом поєднання деяких положень психологічної та культурологічної теорій нації. В Західній Європі та Пшнічній Америці їй вдалось скласти конкуренцію історико-економічній теорії нації, але вона поступилась пануючій тут політичній теорії нації. Проте, етнічна теорія нації швидко поширилась на Німеччину та країни Східної Європи. На нашу думку, у Німеччині цьому сприяли її запізнення із переходом до індустріального
суспільства, а також поява праць таких вчених, як Гердер. Фіхте та Ге-гель, котрі романтизували родоплемінний дух давніх часів з його культом крові й грунту. Щодо країн Східної Європи, в тому числі й Росії, то їх майже не торкнувся процес переходу до індустріального суспільства, тобто там ще не склались відповідні умови для розуміння й сприйняття нації як політичної спільноти.
Пізніше, вже в 20-30-х роках XX ст. у Німеччині ця теорія була абсолютизована лідерами націонал-соціалізму і використана для підготовки до другої світової війни. В колишньому СРСР, і на це слід звернути увагу; у теоретичній царині з нею повели рішучу боротьбу, а в повсякденному житті взяли на озброєння, ввівши в паспорти радянських громадян пресловуту "п'яту графу" - '"національність", яка встановлювалась "за законом крові", тобто за походженням одного з батьків та створивши низку союзних та автономних республік на етнічних засадах.
З кінця 50-х років етнічна теорія нації почала швидко набирати популярності в США та Канаді, потім перекинулась на Західну Європу та решту світу. Почався т.зв. "етнічний ренесанс" та "політизація етнічно-стей", про що докладно йтиметься у наступному розділі.
Аналіз праць західних вчених свідчить: найбільший вклад у розвиток етнічної теорії нації внесли Г.Нільссон, М.Новак, Е.Сміт та багато інших, кого сьогодні називають "стніцистами". Суть цієї теорії стає зрозумілою вже із назви однієї із надзвичайно популярних робіт Е.Сміта "Етнічні походження націй", яку можна перекласти і як "Етнічні коріння націй". Останніми роками, пише він, все більше етнічностей поза Західною Європою стали домогатися статусу нації, почали виходити на арену політичного життя і повели боротьбу за створення або відродження своїх власних держав. Так роблять всі етнічності, не дивлячись на свою чисельність, рівень економічного розвитку; запаси природних ресурсів тощо. Це відбувається тому, підкреслює Е.Сміт, що "для того, щоб вижити, етнічність має набути деяких атрибутів нації". 141
Цю точку зору поділяє і П.Ван Ден Берг. При цьому він дає наступне визначення: "нація - це політично свідома етнічність, яка домагається права на державність завдяки тому, що є етнічністю".
І саме ці етнічності отримали в західній етнополітологи назву "нація - група", "етнічна нація" або просто "етнонація". "Нація-група, І пише професор Південно-Каліфорнійського університету Гуннар Нільссон, - це етнічна група, яка стала політично мобілізованою на засадах етнічних групових цінностей. Ми прийняли термін "нація-група" для того, щоб підкреслити відмінності між нашою /етнічною - O.K./ концепцією та поширеною серед вчених і політиків практикою вживати термін "нація-держава" або "нація" як синоніми терміну "держава" .142
Такої ж думки і професор політології університету в Глазго Джеймс Келлас. "В багатьох роботах, - свідчить він, - термін "етнонація" вживається для того, щоб відрізнити етнічну націю від "нації" в розумінні "держава'... "Етнічна нація" вживається там, де нація складається із однієї етнічної групи; "соціальна нація" - там, де кілька етнічних груп становлять одну націю".143
Отже, як слушно визнає Е.Сміт, етніцисти, тобто прихильники етнічної теорії, "розглядають націю як велику політизовану етнічну групу; котра характеризується спільною культурою та спільним уявним походженням.144 Автор поділяє точку зору Е.Сміта щодо уявності спільного походження членів будь-якої нації і приєднується до думки К.Дойча, який з певною долею гумору і іронії писав: "Нація - це група людей, об єднаних спільною помилкою щодо свого походження та спільною нелюбов'ю до своїх сусідів".145
Як би там не було, але введення у науковий обіг терміну "етнічна нація", розподіл націй на етнічні та політичні /соціальні/ став загальновизнаним і зручним підходом. Він дає можливість більш чітко зрозуміти, про що конкретно йдеться, а це надзвичайно важливо для запобігання зайвих непорозумінь і конфліктів.146
На наш погляд, цей підхід може бути досить корисним і для пострадянських країн, де теж панує "термінологічний хаос". Термін "етнічна нація" може і вже почав вживатись замість таких не досить вдалих і до того ж дискусійних понять як "корінна" та "автохтонна нація".
Так, наприклад, українці в Україні, латиші в Латвії, литовці в Литві, становлять відповідно українську, латиську та литовську етнічні нації й водночас є ядрами своїх відповідних етносів. Щодо всього населення кожної з цих країн, то його краще називати українська, литовська та латиська політичні нації. Однак, при цьому слід виходити з того, що згадані тут етнічні нації вже склались, а политичні нації - лише формуються.
Варто також враховувати, що прикметники "етнічна" та "політична" часом можуть бути зайвими і недоречними. Це стосується країн із моноетнічним складом населення, таких як Ісландія, Японія та інші, бо тут поняття "етнічна" та "політична" нації співпадають. Крім того, термін "політична нація" може бути не зовсім коректним, а для декого і образливим. Це стосується багатонаціональних держав, зокрема, Росії. На думку відомого російського вченого Е.Баграмова, яку ми повністю поділяємо, термін "російська політична нація", а, тим більш,"російська нація" не повинен вживатись по відношенню до всього населення Росії, оскільки: 1) Росія - це "співдружність народів з глибокими коріннями національно-етнічними та історичними, прив'язаністю до певної тери-
торії, які в деяких випадках мають традиції самостійного державного розвитку"; 2) такий підхід "логічно веде до вимог скасування існуючих національно - державних утворень в Росії".147
Таким чином, проведений нами аналіз свідчить, що у сучасній західній націології існує кілька різних підходів до визначення поняття "нація", тлумачення ії сутності й характеру.
Узагальнюючи ці підходи, Г.Айзекс писав:"У кожного автора свій перелік частин, які становлять націю. Однією ознакою більше, однією ознакою менше, але усі вони включають спільну культуру: історію, традиції, мову, релігію, деякі додають "расу", а також територію, політику і економіку - елементи, які тією чи іншою мірою входять до складу того, що зветься "нацією". При більш уважному вивченні створюється враження, що жодну частину окремо не можна розглядати як єдино необхідну; або обов'-язшву-для статусу нації, за виключенням, мабуть, того чи іншого різновиду ідеї спільного минулого і спільної волі .
Отже, за нашими підрахунками, сьогодні в західній націології та етнополітологи існує біля десятка різних теорій нації (окрім вище розглянутих можна також назвати біологічну, расову, атомістичну та інші). Плюралізм підходів, існування конкуруючих теорій має як позитиви, так і негативи. З одного боку, це перешкоджає встановленню догм і сприяє висвітленню всіх сторін такого вкрай складного і багатовимірного феномену, яким є нація. Але з іншого боку; заважає накопиченню і поглибленню наукового знання про націю, оскільки чимало вчених просто ігнорують роботи своїх колег, відкидають геть їх теоретичний доробок тощо.
Толерантно ставлячись до розглянутих вище теорій нації, спираючись на їх окремі положення, спробуємо дати власне визначення. Нація - це велике, модерне, динамічне, цивііізоване співтовариство громадян, часто поліетнічне, але об'єднане навколо якогось одного етносу, із національною мовою державного рівня/та можливо однією чи кількома локальними офіційними мовами/, як правило, із власною територією, спільними інтересами, назвою, національною культурою /як синтезом кількох етнічних культур/, волею бути єдиним ц'тим, усвідомленням спільності /а подекуди і самобутності/ минулого, сучасного і особливо майбутнього.
Ознайомлення із західними теоріями нації сприятиме, по-перше, пожвавленню дискусій серед вітчизняних вчених навколо цього дивовижного феномену; а, по-друге, розумінню актуальності й складності завдань національного будівництва в незалежній Україні, з'ясуванню його напрямків і цілей.