Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Ін-т економіки, упр. та госп. права | Кількість сторінок: 300

§4. Етнічна група

Одразу зауважимо, що проблема визначення поняття "етнічна група' є набагато складнішою, ніж видається на перший погляд. Пояснюється це, по-перше, тим, що термін "етнічна група" дуже часто вживається як синонім термінів "етнічність"' та "етнічна ідентичність", "нація", "національна група", "етнічна" та "національна меншина" тощо. По-Друге, значна частина західних вчених взагалі не вважає за потрібне займатись питаннями визначень. По-третє, у міжнародному праві терміни "етнічність", "етноси", "етнічна група" та деякі близькі їм -відсутні взагалі, замість них вживаються терміни "нація", "народ" та 'національна меншина". Проте, на нашу думку, це не найкращий підхід, оскільки у багатьох випадках важко або й зовсім не зрозуміло, про що конкретно йдеться. Тим більш, що за кожним із цих термінів стоять Далеко не однакові феномени. Не знати, не враховувати багатьох їх особливостей при виробленні й втіленні в життя етнонаціональної політики " Це свідомо послаблювати її ефективність або прирікати на невдачі.

Ускладнюється проблема й тим, що при визначенні поняття "етнічна група", колишні радянські вчені зловживали соціологічними категоріями, а західні - психологічними. Останні, зокрема, робили наголос на спільних етнічних почуттях, спільній свідомості, спільній пам'яті тощо. Однак, як зауважує Дж.Меньоні, наявність цих індикаторів "не означає само по собі існування етнічної групи. Це лише сукупність індивідів, яка може перетворитись на групу в тому випадку, якщо буде на ділі діяти як організована спільнота. Недостатньо посилатись на міфічні узи, як на доказ припущеного існування групи".72

Показово, що М. Вебер теж розрізняв гіпотетичну етнічну групу від реальної етнічної групи. На його думку, етнічне походження або "етнічне членство" ще не створює реальної етнічної групи; воно лише створює передумови для формування такої групи.73 Не заперечуючи подібного підходу до етнічної групи, відзначимо, що тут і далі під цим терміном буде матись на увазі не гіпотетична, а реально існуюча етнічна група, яку за висловом американського соціолога А.Роуза. "можна відчути, якщо не торкнутись*'.

Що ж таке "етнічна група" та ще й реальна? Які її характерні ознаки і риси? Чим вона відрізняється від інших етнічних спільнот, зокрема етносу'?

Етнічні групи здебільшого характеризуються тими ж самими рисами, що й етнічності /в широкому розумінні/ та етноси.74 Наведемо кілька найбільш типових для західної етнології визначень етнічної групи. "Етнічна група, - стверджує Е.Кешмор, - жодною мірою не є сукупністю людей або частиною населення, а є самосвідомим зібранням людей, об'єднаних або тісно пов'язаних спільним досвідом".75 Під досвідом тут мається на увазі спільність походження та інтересів.

"Етнічна група, - пише американський етносоціолог та етнополітолог РШермергорн, - це організм у середині більшого суспільства, який має справжнє або уявне спільне походження, пам'ять про спільне історичне минуле і зосередження на одному або кількох символічних елементах культури, визначених як уособлення її національності".76 Такими символічними елементами можуть бути релігія, мова /діалект/, свідомість тощо.

На думку авторів колективної монографії "Соціальне походження націоналістичних рухів", "етнічна група - це соціальна система із незалежною і окремою культурою", яка "розвинулась більш або менш незалежно від інших культурних систем великого суспільства". При цьому, культура трактується як "форма досвіду, думок, цінностей, знань і відносин". "Культура етнічної групи може відрізнятись від домінуючої культури одним чи кількома характерними рисами, серед яких система національних символів, мова і релігія є найбільш важливими".77

Не важко помітити, що головні ознаки й риси, якими характеризуються етнічні групи майже ідентичні тим ознакам і рисам, котрі притаманні й етносам.

Та найбільш вдале визначення, як на автора, дав відомий американський етнолог Мілтон Иїнгер: "етнічна група - це частина - більш широкого суспільства, члени якої вважають /або інші так вважають по відношенню до них/, що спільним для них всіх є їх походження, що вони мають однакові ділянки спільної культури і що, окрім того, вони беруть участь у спільній діяльності". Критеріями визначення етнічної групи за М.Иїнгером, є:

1) решта суспільства вважає дану групу відмінною від інших за певне поєднання таких рис, як мова, релігія, раса, батьківщина предків і пов'язана з нею культура;

2) члени групи також вважають себе відмінними від інших;

3) вони беруть участь у спільній діяльності на засадах їх /реального або міфічного/ спільного походження та спільної культури.78

Враховуючи вищеназване, автор пропонує наступне визначення: етнічна група - це частина якогось етносу, котра в силу різних обставин /зміна кордонів, еміграція, депортація тощо/відірвалась від нього, опинилась у "чуясій країні" /стала структурним елементом її суспільства/ і, перебуваючи в іншому етнічному середовищі, зберігає свої особливості й часто діє як організована спільнота. Слід особливо підкреслити, що етнічні групи - це не просто частини населення якоїсь країни та/чи механічна сума, сукупність носіїв певних етнічних рис і ознак або уламки зарубіжних етносів. На справді вони є, з одного боку, дійовими структурними елементами або підсистемами великих суспільств - країн свого проживання та їх націй, а з іншого - природними частинами свого "рідного", але віддаленого етносу.

Яскравим прикладом тут можуть служити українські етнічні групи У країнах близького і далекого зарубіжжя. За різними підрахунками, поза межами сучасних кордонів України проживають від 11 до 15 млн. українців. Найчисленнішою є східна українська діаспора - від 6.8 до 10 млн. чоловік. У західній діаспорі живе від 4 до 5 млн. українців і осіб українського походження.79 Будучи лояльними громадянами країн свого поселення, вважаючи їх своїми батьківщинами, члени цих груп зберегли чимало своїх етнічних рис, хоча й набули нових "чужих", зокрема мову, спосіб життя, символи, традиції, створили / особливо у далекому зарубіжжі/ досить розгалужені мережі своїх

організацій, не поривають зв'язків з Україною, яку часто називають своєю "духовною Батьківщиною", надавали і надають її народові найрізноманітнішу допомогу /моральну, політичну, матеріальну тощо/ й самі живляться його духовно-політичним багатством.80

У свою чергу і в Україні існує біля сотні етнічних груп, члени яких брали і беруть участь у становленні її суверенітету й розвита}', мали і мають, особливо з часів незалежності, всі можливості для збереження своїх етнічних особливостей. Згідно із даними Всесоюзного перепису населення 1989 року в Україні проживало-37 млн. 419 тис. українців, 11 млн. 356 тис. росіян, 486 тис. євреїв, 440 тис. білорусів, 324 тис. молдаван, 233 тис. болгар, 219 тис. поляків81 тощо.

Варто звернути увагу, що в західній та й у вітчизняній науковій літературі поряд із терміном "етнічна група" часто вживається термін "національна група". Як правило, ці два поняття використовуються як синоніми. Навіть укладачі міжнародної концептуальної енциклопедії "Етнічність" не роблять спроб відокремити ці терміни.82 Втім, при всій подібності цих феноменів, тут є й деякі відмінності. Націона- льною групою, на нашу думку, можна вважати таку групу людей, які відірвались від основного масиву етносу, котрий створив свою державу та/чи сформував "свою" націю. Оскільки, за даними ЮНЕСКО, у світі існує від 4000 до 6000 етносів і лише 800 з них вважається націями та нараховується біля 240 держав, то далеко не кожна етнічна група є національною, хоча кожна національна група є етнічною.

Отже, етнічні й національні групи мають більше спільного, ніж особливого. Тому можливо вживання цих термінів як синонімів. Більше того, останніми роками в науковий обіг було введено термін "етнонаціональна група", який інтегрує ці два поняття.83

За твердженням західних вчених, характерною рисою етнонацю-нальних груп є те, що, по-перше, у країнах свого проживання, вони, як правило, не мають власної національної державності. По-друге, "вони мають свою історію /history/, але не мають своєї' історичності /historicity/, тобто виявляють себе у сфері культури і не є активними історичними суб'єктами".84 По-третє, і це слід особливо підкреслити, вони "поводять себе як групи інтересів, вимагаючи справедливого розподілу праці в державному і приватному секторах, кращих шов для отримання освіти та голосу у виробленні зовнішньої політики".85 І саме ці риси мають бути враховані при розробці й оновленні державної концепції етнонаціональної політики та її впровадженні у життя.