Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Ін-т економіки, упр. та госп. права | Кількість сторінок: 300

§3. Етноси, нації і держави

На думку західних вчених, яку поділяє і автор, ще одним блоком виключно складних і важливих проблем є проблеми взаємовідносин етносів, націй і держав. Актуальність цих проблем більш ніж очевидна. Від їх постановки, підходів і шляхів вирішення залежить етнополітична стабільність як окремих країн, так і всього світу. Марксистсько-ленінська теорія нації та національних відносин ці проблеми частково ігнорувала, а частково спотворювала. Щодо практики, тобто національної політики КПРС, то вона довго обмежувалась проведенням підступних, а часом і злочинних експериментів над цілими націями, не говорячи вже
про етнонацюнальні групи.

У західній етнополітології, за нашими підрахунками, існує щонайменше три різних точки зору щодо місця і ролі держави в суспільному розвитку, зокрема, її взаємовідносин з етносами та націями. Прихильники першої точки зору (А.Степен, І.Уоллерстайн та ін.), відомі як "оборонці плюралістичної перспективи", вважають, що держава повинна бути нейтральною ареною, на якій діють, протистоять і ведуть боротьбу різні нації чи етнонаціональні групи. Водночас вона може розробляти і проводити певну етнонаціональну політику, зокрема, розподіляти ресурси та створювати сприятливі умови для розвитку всіх етнонаціональ-них груп.

Прихильники другої точки зору (М.Леві, М.Гехтер та ін.), відомі ще як автори теорії "центр-периферія" або "внутрішнього колоніалізму", стверджують, що держава є відносно автономною силою, керівні кола якої мають і переслідують свої власні корпоративні інтереси, спрямовані на утримання влади, що примушує їх діяти незалежно, а часом, навіть, і всупереч інтересам та бажанням домінуючої нації чи етнона-ціональної групи. Роль держави, на їх думку, має обмежуватись розподілом привілеїв між етносами та їх елітами.

Прихильники третьої точки зору (П.Ван ден Берг, М.Сміт та ін), відомі також своїми симпатіями до теорії "плюралістичного суспільства", розглядають державу як інструмент якоїсь однієї нації чи етнонаці-ональної групи, яка бере під свій контроль державний апарат і життя та діяльність інших груп.180 Доречним буде зазначити, що хоча наявність різних точок зору і ускладнює розуміння згаданих проблем, але водночас і сприяє пошукам найбільш оптимальних шляхів їх вирішення.

Загалом варто враховувати, що етноси існували завжди, у всякому разі, задовго до появи держави і тим більше нації. І етнос, і нація можуть існувати без держави, держава може існувати без нації, але без етносу не може виникнути ні нація, ні держава, хоча можуть бути і виключення як, приміром, США.

Так, саме етноси, точніше деякі з них, створюють держави, визначають їх форми і характер. І саме тому держави так не схожі одна на одну. Разом із зникненням етносів гинули й їх держави, але із загибеллю держав рідко зникали етноси. Проте і держави впливають на долю етносів, створюючи сприятливі умови для одних та несприятливі для інших, а часом і намагаючись знищити деякі з них. Держави були знаряддям не лише певних класів, а й певних етносів. Все це призводило до соціально-класової напруженості та етнополітичних конфліктів, породжувало соціальні й національно-визвольні революції, провокувало громадянські і міжетнічні та міждержавні війни тощо. І лише з появою правових демократичних суспільств держава перестає бути знаряддям якогось класу чи етносу, що сприяє соціальній та етнополітичній стабільності

До держави можуть входити кілька етносів і націй, водночас майже всі етноси й деякі нації, поділені на кілька держав. Етнічна нація та/чи домінуюча етнічна група може становити більшість населення тієї чи іншої держави, але може бути і меншістю. Подібні парадокси ускладнюють розуміння сутності й характеру взаємовідносин між етносом, нацією і державою. Тому, мабуть, найбільш оптимальним підходом до цього питання буде відмова від абсолютизації місця і ролі як нації, так і держави в житті етносу, а головне від спроб штучного та/чи прискореного формування першої і будівництва другої та ще й ціною існування свого чи чужого етносу або частини людства.

Аналізуючи взаємовідносини етносу, нації і держави, автор виходить з того, що вони є сукупністю індивідів. Однак, сукупність ця різного роду: перша - етнічна спільнота, друга - етносоціальна, а третя -політична, громадянська. Етнос - це природна форма існування людства, нація - це вища форма існування етносу, а держава - це напівштучне утворення, котре часто виникає та/чи зникає із волі й бажання якогось класу чи етносу, а також: під впливом зовнішніх сил чи певних міжнародних обставин.

Починаючи з XVIII ст., вважається, що і нація, і держава є субєкта-ми права. Причому їх права базуються на одних і тих же засадах - територіальному принципі. Держава є суб'єктом права з часу свого народження. Нація за своєю природою не була суб'єктом права. Але вона його завоювала в процесі народження і розвитку. Щодо етносу, то він теж; не був суб'єктом права, але протягом XX ст., особливо його останньої чверті, домігся цього. І нація, і особливо етнос постійно домагаються розширення своїх прав, що перетворюється на джерело конфліктів і протиборства між трьома цими феноменами.

На думку автора, тут вартий особливої уваги той факт, що в багатонаціональних, поліетнічних суспільствах етнос і нація виступають у | подвійній ролі. З одного боку, вони є суб'єктами політичних процесів, а з іншого - об'єкти політики держави. Як обєкти державної політики етноси і нації підлягають інтеграції з іншими етносами й націями, без чого не можлива загальнонаціональна єдність і територіальна цілісність держави, стабільність політичного режиму, успішне вирішення економічних, соціальних та політичних проблем і що становить сутність доцентрових тенденцій. Як суб'єкти політики і етнос, і нація, виходячи з власного розуміння своїх інтересів, намагаються забезпечити собі найсприятливіші умови, що становить основи відцентрових тенденцій.

Таким чином, суперечності між етносом, нацією і державою, подвійне становище етносу і нації, породжує не менш суперечливі, але об'єктивні тенденції - доцентрові й відцентрові, спосіб і здатність врегулювання яких залежить, перш за все, від типу політичного режиму, його етнона-ціональної політики.

Ще однією цариною суперництва між етносом, нацією і державою є сфера їх цінностей та інтересів, про що йтиметься нижче.