5.3. Основні механізми і функції держави в ринковій економіці
Ринок і держава – центральна пара західної політичної філософії. Ще у XVІІ ст. визначились основні напрямки у цьому питанні – консервативно-етатистський та ліберальний.
Ринок і держава – центральна пара західної політичної філософії. Ще у XVІІ ст. визначились основні напрямки у цьому питанні – консервативно-етатистський та ліберальний. Так, Гоббс віддавав провідну роль державі, Локк – ринковому регулюванню. Межі втручання держави в ринкову економіку змінювались протягом часу, і зараз не є статичними. Втім, головним залишається принцип, визначений творцем німецького економічного дива Л.Ерхардом: “Государство должно вмешиваться в жизнь рынка только в той степени, в которой это требуется для поддержания работы механизма конкуренции или для контроля тех рынков, на которых условия вполне свободной конкуренции не осуществимы.” Виходячи з цього, можна визначити основні механізми, функції і об’єкти державного регулювання.
Основні механізми економічної політики держави в ринковому суспільстві:
• фінансова політика (емісія, бюджет, кредит, облікова ставка);
• податкова політика,
• митна політика,
• антимонопольна політика,
• політика націоналізації і приватизації,
• зовнішньоекономічна політика,
• соціальна політика.
Функції держави в ринковій економіці:
• створення правової основи ринкового господарства;
• забезпечення макроекономічної збалансованості (зменшення циклічних коливань за допомогою позикового проценту);
• вплив на розподіл ресурсів і умови виробництва з метою підвищення ефективності (зокрема, за допомогою податків);
• перерозподіл прибутків з метою забезпечення соціальної справедливості (прогресивні податки, соціальні гарантії).
Об’єкти державного регулювання:
• обсяг виробництва;
• зайнятість;
• рівень цін;
• зовнішній баланс.
Серед трьох найважливіших економічних показників – безробіття, інфляції, зростання прибутків – саме безробіття має найбільший вплив на електорат.
Особливою проблемою для багатьох держав є існування так званої тіньової економіки, тобто господарчої діяльності, яка відбувається поза межами державного контролю та регулювання. Вона може носити різний характер – або отримання понадприбутків від протизаконних видів діяльності (наркобізнес, проституція, ігорний бізнес, торгівля зброєю тощо), або приховування звичайних економічних операцій з метою уникнення податків. Втім, великі масштаби тіньової економіки відображають неефективність економічної політики держави, а також її неспроможність у боротьбі проти мафії та організованої злочинності, і безпосередньо пов’язані з рівнем корупції у державі. С 60-х до кінця 80-х років тіньовий сектор економіки СРСР збільшився в 30 разів і сягнув більше 20% національного доходу. Сьогодні частка тіньової економіки в Україні значно перевищує 50%.