Національна безпека України: Навчальний посібник

Неодмінним атрибутом сильної держави е достатня система національної безпеки. Варто відразу ж сказати, що дана система містить у собі найбільш важливі складові: безпека особи та соціуму, а також безпека держави. Саме цей триєдиний організм утворює національну безпеку в сучасному її розумінні.

Зазначу, що на сьогодні Україна не посідає пальму першості в законодавчому забезпеченні національної безпеки, оскільки, не говорячи про відсутність фундаментальних законів: про основи зовнішньої і внутрішньої політики, про недержавне забезпечення національної безпеки і т.д., чинний закон України "Про основи національної безпеки України " не відповідає євроінтеграційним прагненням України, Так само як і у Стратегії національної безпеки України лише задекларовано про участь громадян у забезпеченні НБУ, втім не визначено конкретні механізми, а головне напрями взаємодії із державними органами. Більш того, на сьогодні фактично відсутня ієрархічна система нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини в сфері національної безпеки.

Виникає закономірне питання: а що заважає виробити концептуально і методологічно адекватну концепцію національної безпеки і на її основі розробити дерево доктрин і програм? На наш погляд, відповідь на дане питання лежить у методологічній площині.

Варто звернути увагу на той факт, що сам термін "національна безпека" увійшов у науковий обіг порівняно недавно, однак це аж ніяк не є свідченням народження нового феномена. Краще говорити про переосмислення ролі, місця і важливості безпеки в сучасному світі — безпекоренесанс. У той же час народження даного терміна, особливо в нашій державі, поки не знайшло адекватних наукових розроблень. Унаслідок цього, в такому термінологічному вакуумі, його трактування іноді вражає своєю багатогранністю, а іноді неадекватністю суті того явища, що він відображає. Однією із розповсюджених оман є ототожнення національної безпеки з державною, тобто безпекою самої держави. Саме дана позиція зараз практично представлена в нашій державі, тому що про існування недержавної системи безпеки як резервної і такої, що органічно доповнює державну систему безпеки пишеться і говориться дуже мало. Тому, на перший погляд, не дуже важливе, з практичного погляду, питання щодо термінології набуває важливого значення внаслідок його застосування.

Відзначимо, що одним з головних акцентів, які мають робитися ігри розгляді цих питань, є усвідомлення того факту, що національна безпека по своїй природі являє собою дуалістичну систему, представлену двома основними підсистемами безпеки: державною і недержавною.

У нашій країні поки ще складно говорити про наявність чітко функціонуючої системи національної безпеки, саме в кібернетичному значенні цього слова. Очевидним є той факт, що держава піклується про конкретну особу і про суспільство в цілому, однак не секрет, що багато важливих питань залишаються далеко невирішеними. При цьому варто визнати і ту обставину, що, хоча в чинному законі "Про основи національної безпеки України" і йдеться про таких суб'єктів забезпечення національної безпеки як громадські організації, громадяни і т.д., реально не є відпрацьованим механізм їх безпосередньої участі.

Що ж стосується державної системи безпеки (ДСБ), то її складові компоненти, абсолютно однозначно обмежені тими цілями і функціями, що покладені на них відповідно до закону. Крім цього, слід також сказати про значний арсенал силових засобів вирішення проблем у суб'єктів даної системи, що іноді призводить до розбалансованості застосування даних методів поряд з іншими несиловими і наданням переваги першим.

Саме у даному контексті громадянське суспільство має створити багаторівневу і багатофункціональну інфраструктуру. Недержавна система безпеки (НСБ) має розглядатися як така, що органічно доповнює державну, є рівноправною і дієздатною системою, оскільки монополія на безпеку призводить до продукування небезпеки.

Розумний баланс державної і недержавної систем слугуватиме серйозною підмогою для розвитку й ефективного функціонування всієї системи національної безпеки, а отже позитивно позначатиметься на можливості більш повної реалізації національних інтересів.

У зв'язку з цим актуалізується необхідність у формуванні системи суб'єктів НСБ, на яких можуть бути покладені наступні функції: виявлення і попередження дій джерел небезпеки, що зароджуються, загроз національній безпеці; залучення широких верств населення до процесу забезпечення безпеки; формування ідеології безпеки і на її основі здійснення пропаганди громадянської згоди, розвитку громадянської самосвідомості, патріотизму; забезпечення погодженого функціонування ДСБ і НСБ як єдиного організму; здійснення громадянського контролю як за діяльністю недержавної, так і державної систем безпеки.

Основне призначення недержавної системи безпеки вбачається у тому, щоб як можна надійніше захистити особу, суспільство і державу від можливих небезпек і загроз, сприяти формуванню і утвердженню національної ідеї та національних інтересів і на їхній основі національної ідеології, гармонізувати інтереси людини, суспільства і держави. Такої самої думки притримується і російський дослідник С.А. Кузнецову який також вказує на важливу роль у процесі гармонізації інтересів людини суспільства і держави з боку недержавної системи безпеки.

Не буде перебільшенням, якщо сказати про існування гіпертрофованого уявлення про НСБ як у самого населення, так і у деяких посадових осіб держави, які вбачають у ній деякого конкурента, а то і взагалі — зброю опозиції. Річ у тім, що необхідно чітко представляти, що Україна за даного випадку не винаходить велосипед, а крокує вже уторованим цивілізованими країнами шляхом. І справа не стільки в тім, щоб якимось чином критикувати сучасні підходи до управління національною безпекою, скільки в тому, щоб акцентувати увагу українського суспільства, і, насамперед керівництва країни, на тому, що недержавний сектор безпеки існуватиме за будь-якого випадку — це питання лише часу і свідомості політичної еліти, ознака духовного відродження крокування до європейських стандартів безпеки.

Ось наскільки довго затягнеться процес усвідомлення і реалізації цього усвідомлення в життя покаже час. Помічу лише те, що в європейських державах даний сектор є дійсно розвиненим та істотно допомагає в забезпеченні безпеки. Так, наприклад, при проходженні стажування у Німеччині я ознайомився із організацією охорони громадського порядку при проведенні футбольних матчів, де це завдання покладається не лише на поліцейських, а й на громадські організації, а також недержавні структури, що займаються забезпеченням безпеки. Таку ж взаємодію я побачив при проходженні стажування в Угорщині, СІЛА. У тій же Швейцарії, яка є нейтральною державою, ефективно функціонує недержавна система безпеки, одним із завдань якої є навчання населення безпеці життєдіяльності. У Росії, зокрема в Москві, крім міліцейських патрулів, можна побачити патрулі громадських організацій, що надають допомогу в охороні громадського порядку на вулицях столиці. Китайська система безпеки взагалі побудована із органічним включенням суспільних організацій в даний процес, оскільки безпека становить собою ціле, вона є неподільною, відтак і не може бути забезпечена лише державними органами.

Відтак, дані проведеного нами аналізу світового досвіду з цих питань дає можливість дійти важливого висновку: недержавна система безпеки є органічним компонентом системи національної безпеки.