Політологія: Навч. посіб.

Здійснюючи перехід до демократичного суспільства з соціально орієнтованою ринковою економікою та плюралістичною політичною системою, Україна натрапила на низку об'єктивних та суб'єктивних чинників, які суттєво ускладнили трансформаційний перехід. Подамо основні.

Перехід до демократії здійснюється від тоталітарного суспільства, а тому охоплює щонайскладніші завдання реформування не лише політичної системи, а й усього суспільного ладу.

Україна є однією з пострадянських республік, де, на відміну від деяких центральноєвропейських країн, було повністю знищено приватну власність та приватну ініціативу. Внаслідок цього економічні успіхи здебільшого залежать від уряду і досягаються ним найважче не лише через суб'єктивні, а й через об'єктивні причини. Тоді як саме ці успіхи слугують одним із найсуттєвіших чинників легітимізації нових правлячих еліт. Отже, економічний чинник надзвичайно ускладнює процес демократичної стабілізації. З огляду на стратегічну роль України в збереженні СРСР, імперський центр доклав максимум зусиль, аби загальмувати її рух до демократії та незалежності. Тому Україна спізнилася з реформами на старті й опинилася в невигідному становищі, з погляду конкуренції, поряд з іншими посткомуністичними державами.

Надалі колишня метрополія виявляла пильність до всіх помилок і невдач українського керівництва та намагалася використати їх (спираючись на про- російські сили в Україні) для того, щоб зробити Україну більш поступливою щодо претензії Росії відігравати роль "консолідуючої сили" на так званому євразійському просторі, ослабити легітимність теперішньої влади в Україні, і врешті-решт об'єднати українське суспільство з Росією у межах нового "слов'янського" чи якогось іншого союзу. Це означає, що чимало енергії молода держава мала витрачати на самозбереження, а її політичні діячі змушені бути обережними, аби не спровокувати антидержавницькі сили.

Політичне, економічне і соціокультурне життя українського суспільства містить значні відбитки тоталітаризму і колишнього напівколоніального статусу України, тривалої підлеглості її територій різним державам упродовж століть. Процес національної консолідації ще не завершено, а національна єдність, хоч і була підтверджена референдумом, який проводився 1991 р. в екстремальних умовах кризи, — під знаком запитання. Частині українців притаманне почуття меншовартості, тоді як почуття національної гідності, впевненості у своїх силах розвинені значно менше. Усе ще спостерігається вплив тоталітарної політичної культури і панування принципів егалітаризму й етатизму у політичній свідомості більшості населення.

З огляду на це, розмежування політичних сил у державі залишається багатомірним: країну поділено не лише за соціально-економічними, ідеологічними, а й за етнічними, регіонально-культурними, мовними ознаками; суттєвими є відмінності у зовнішньополітичних орієнтаціях різних політичних сил і регіонів. Наслідком є слабка і нестабільна партійна система, що не сприяє підвищенню авторитетності демократичного врядування.

Сила та підготовленість до керівництва перехідним процесом новою політичною елітою у статусі національно-патріотичної сили виявилися недостатніми, що сприяло збереженню влади, особливо в регіонах, у руках старої партійно-державної номенклатури. Вона перехопила державницькі та демократичні гасла й використала їх для зміцнення своїх позицій. Номенклатура не зацікавлена у радикальних змінах, і тому суспільна трансформація в Україні має суперечливий, непослідовний характер, і, на жаль, поки що зберігається перспектива зворотнього руху. У політичному спектрі це втілено у порівняно великому впливові так званих "лівих сил", які виступають проти ринкових і демократичних реформ, претендуючи на відновлення своєї влади у суспільстві.

Процес демократичної трансформації в Україні, як і в більшості посткомуністичних країн, у суб'єктивному плані ускладнено перебільшеними сподіваннями щодо допомоги Заходу, недооціненням складності необхідних змін у системі як політичних, так і економічних відносин, а також сили спротиву старої номенклатури, нерозумінням того, наскільки тривалим буде сам процес трансформації.

Повільні темпи економічних перетворень і погіршення рівня життя більшості пересічних громадян щоразу спричиняють відчуженість громадян від влади і спонукають їх проявляти неувагу до реформ у тому вигляді, в якому вони здійснюються.

Сукупність розглянутих суб'єктивних та об'єктивних чинників ускладнюють перехід України до демократії, перешкоджають створенню на теренах нашої держави політично спроможного й економічно розвиненого суспільства. Перехідній політичній системі України притаманні, поряд із демократичними ознаками, риси, що властиві олігархічним та охлократичним режимам. Це — вплив номенклатури, що нерідко об'єднується в клани, є схильна до корупції і залишається байдужою до суспільних інтересів; збереження командно-адміністративних методів управління; рекрутування частини правлячої еліти з маргінальних прошарків суспільства, які прагнуть швидкого підвищення свого соціального статусу та матеріального добробуту. З цим пов'язані некомпетентність владних структур, неповага до закону, намагання неадекватними засобами негайно розв'язати проблеми, використати настрої натовпу для реалізації вузькокорисливих інтересів. Нерозвиненими залишаються механізми стримувань і противаг у політичній системі.

Проте, незважаючи на труднощі, непослідовність і нерівномірність реформ, Україна не лише задекларувала намір побудувати демократичне суспільство. Вона взялася до практичного втілення цього наміру в життя, подолавши декілька гострих політичних криз компромісами й взаємною поступливістю супротивних сторін. Уже прийнято Конституцію, що проголосила нашу державу правовою, соціальною, демократичною, є досягнення у трансформації економіки та впровадження її ринкових засад, завершено процес приватизації, створено клас великих власників, закладено основи середнього та малого підприємництва, формується ринкова інфраструктура в банківській, фінансовій та інших сферах економіки, впроваджена і протягом останніх років є стабільною національна валюта. У суспільно-політичному житті відбулася демонополізація ідеологічної сфери, формується багатопартійна система, є осередки громадянського суспільства — громадські об'єднання, недержавні аналітичні центри, незалежні друковані та інтернет-видання. Отже, загалом Україна виконала завдання першого і, частково, другого етапів посткомуністичної трансформації.

Проте наша держава продовжує суттєво відставати не лише від Польщі, Чехії, Угорщини, а й від Болгарії, Латвії, Румунії, і навіть Росії, у галузі розвитку ринкових відносин в економічній сфері. Досі не завершено таких завдань як усунення невиправданого державного контролю за діяльністю суб'єктів економічного життя, залишається неусталеною правова база відносин власності та підприємництва тощо. Цей перелік перспективних завдань можна продовжувати. Але надолужити відставання у здійсненні реформ — це надзвичайно складне завдання, з котрим ще має впоратися українське суспільство.

Запитання для самоконтролю

1. Які основні ознаки тоталітарного політичного режиму?

2. Чим відрізняється авторитаризм від тоталітаризму?

3. Які різновиди авторитарних режимів Ви можете назвати?

4. Які типи (способи) переходу до демократії Ви знаєте?

5. Які завдання вирішують на кожному етапі посткомуністичної трансформації?

6. Які причини відставання України у здійсненні ринкових та демократичних реформ?