Політологія: Навч. посіб.

Проаналізований раніше другий тип переходу та його перебіг (етапи), притаманні країнам третьої хвилі демократизації, де цей процес відбувся до 90-х років XX ст., свідчить, що їх основним завданням було зруйнування авторитарних політичних систем і розбудова демократії. Згодом, після подій 1989 p., основні положення теорії переходу було підтверджено й розвинуто на досвіді посткомуністичних трансформацій у країнах Центральної та Східної Європи — у працях таких учених як І. Банах, І. Бальцерович, С. Фіш, Д. Поттер тощо.

Окремий випадок становлять пострадянські суспільства. Хоча перехідні процеси в них мають чимало спільного з вищевказаними групами країн, вони демонстрували суттєві труднощі. Адже комунізм у цих державах тривав понад 70 років, а інститутів громадянського суспільства або не було ніколи, або репресіями та голодомором були викоренені як із практики, так і зі свідомості людей. Цим суспільствам належить реформувати не лише політичну систему, а й увесь суспільний устрій, економічну систему, політичну свідомість і політичну культуру. Дослідження цих глибоких змія, на думку низки українських політологів, можуть становити самостійну галузь — політологію посткомунізму.

Процес переходу до демократії посткомуністичних країн має декілька етапів, які відрізняються певними змінами як у політичному устрої, так і в економіці. Американський політолог 3. Бжезінський запропонував періодизацію посткомуністичної трансформації (табл. 11.3).

Таблиця 11.3. Періодизація посткомуністичної трансформації

Як видно з таблиці, на першому етапі, який є переломним, започатковуються фундаментальні зміни в існуючих політичних та економічних системах, здійснюється політична трансформація вищих органів влади, відбувається встановлення демократії "згори". Ліквідується монополія однієї партії, закладаються основи демократії, виникає і зміцнює свої позиції вільна преса, формуються перші демократичні об'єднання та громадсько-політичні рухи. На цьому етапі важливо усвідомити необхідність радикальних економічних і політичних перетворень та досягти у суспільстві демократичного консенсусу і спільної згоди, аби отримати підтримку народу в проведенні реформ, подоланні труднощів та соціальних негараздів, які неминучі на цьому етапі.

В економічній галузі, зі здійснення лібералізації цін, зовнішньої торгівлі, стабілізації грошової одиниці, розпочинається приватизація (поки що безсистемна) одержавленої власності.

Швидка і всебічна трансформація економіки (так звана "шокова терапія") можлива лише за наявності об'єктивних і суб'єктивних передумов. Інакше вона може спричинити економічний безлад та політичну конфронтацію.

На другому етапі трансформації відбувається закріплення демократичних процесів та інститутів на основі ухвалення нових конституцій і нових законів про вибори. Проводяться демократичні вибори, формується стала демократична коаліція — нова політична еліта. Створюється законодавча база відносин власності та підприємництва, банківська система. Здійснюється мала і середня приватизації. Відбуваються суттєві зміни в соціальній структурі на основі появи нового класу власників і підприємців.

Вирішення завдань другого етапу дає змогу перейти до третьої, кінцевої фази, якій притаманна політична стабілізація демократії й економічне піднесення. Демократичні процеси набувають незворотнього характеру, утворюється стабільна демократична партійна система. Формується демократична культура і підприємницька традиція. Відбувається становлення системи незалежних судових органів та демократичної правової культури. Здійснюється велика приватизація. На основі значних іноземних інвестицій проводиться реструктуризація виробництва. На перебіг демократичних перетворень, їх темпи, а отже, й тривалість основних фаз посткомуністичної трансформації впливають як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники, зумовлені ступенем підготовленості різних країн до політичних, економічних та ідеологічних змін:

— тривалість комуністичного режиму і ступінь знищення усіх виявів приватної власності та громадянського суспільства;

— рівень політичного та економічного лібералізму, що дозволялися комуністичною владою низки країн останніми роками свого панування (режим Кадара в Угорщині, Терека й Ярузельського в Польщі);

— рівень догматизму комуністичної еліти та її відданості старому режиму;

— чисельність нової еліти й наявність у неї політичної волі для здійснення рішучого переходу до демократії;

— ступінь консолідації суспільства довкола ідеї трансформації, розвиненість інститутів громадянського суспільства;

— фінансово-економічне становище країни, доступність ресурсів;

— характер стосунків з міжнародним співтовариством;

— гострота і складність додаткових проблем, які доводиться вирішувати в період трансформації: наявність чи лише становлення власної держави і національної еліти, повноцінність структури економічного комплексу тощо.

Отже, залежно від об'єктивних і суб'єктивних умов, для переходу до суспільства з вільною ринковою економікою і плюралістичною політичною системою кожна з посткомуністичних країн перебуває на різних етапах перетворень, здійснює їх різними темпами, з різною послідовністю. Неоднаковим є і ступінь незворотності трансформаційних процесів. За цими ознаками дослідники виділяють чотири групи країн (табл. 11.4).

Звичайно, запропонований поділ посткомуністичних суспільств за темпами демократичних і ринкових перетворень є досить умовним. Країни розвиваються украй нерівномірно, й одні можуть вирватися вперед, а інші — відставати. Деякі держави взагалі важко з упевненістю віднести до тієї чи іншої групи, передусім через несинхронність змін у економічній та політичній сфері. До таких, наприклад, належать Білорусь і Туркменія.

Таблиця 11.4. Групи країн за етапами перетворення

У деяких аспектах політичного розвитку найближчими до них є Узбекистан та Казахстан. Однак загалом наведений аналіз свідчить, що посткомуністичні перетворення в різних державах відрізняються як за змістом, так і за темпами: якщо деякі країни остаточно стали на шлях демократичного розвитку, або, принаймні, принципово визначилися в перспективах переходу до демократії, то частині з них це ще належить зробити.