Політологія: Навч. посіб.

Автори: , , | Рік видання: 2010 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 415

Дивись також:

ІДЕОЛОГІЯ

(від грец. idea - поняття і logos - учення) - система концептуально оформлених уявлень, ідей ...

ПЛЮРАЛІЗМ

(від лат. pluralis - множинний) – ідейно регулятивний принцип суспільно-політичного й соціального розвитку, що випливає ...

ЕЛЕКТРОРАТ

від лат. elector - виборець) - громадяни, які мають право голосу для участі в політичних ...

МАНІФЕСТ

(manifesto, від лат. manifestos — явний) — 1) урочисте письмове звертання (акт) верховної влади до ...

ВНУТРІШНЯ ПОЛІТИКА

діяльність державних органів, установ, правлячих партій, спрямована на узгодження інтересів окремих верств населення країни, на ...

13.2. Типологія партійних систем

Зазвичай демократичні країни мають чимало зареєстрованих політичних партій. Проте реальний вплив на розробку державних курсів має меншість із них. Тому саме ці впливові політичні партії, що беруть реальну участь у боротьбі за владу, за формування урядів, і визначають тип партійної системи, що виникла у цій країні.

Партійну систему можна розглядати з двох підходів:

Інституційного — партійна система трактується як сукупність наявних у державі політичних партій.

Функціонального — партійна система розглядається як механізм взаємодії політичних партій з приводу влади, як організований за участю політичних партій спосіб реалізації владних відносин.

Отже, партійна система — це сукупність та механізм взаємодії політичних партій цієї країни, які реально змагаються за владу і мають вплив на вироблення державних курсів.

Залежно від можливості заміни правлячої партії іншою, партійні системи поділяють на альтернативні та неальтернативні (рис. 13.2). Неальтернативні партійні системи притаманні країнам із недемократичним режимом і характеризуються відсутністю боротьби за владу між політичними партіями, що призводить до незмінного знаходження при владі однієї партії. Така система історично знає декілька різновидів: однопартійна, обмежена багатопартійна, гегемоністська.

Однопартійна система притаманна тоталітарним режимам і характеризується необмеженим правлінням однієї партії, яка зростається з державним апаратом і де-факто своїми структурами замінює його; створення інших партій заборонене. Така система функціонувала у фашистських Німеччині та Італії, у СРСР та в деяких інших соціалістичних країнах у XX ст.

Обмежена багатопартійна система притаманна авторитарним режимам, встановленим унаслідок державних переворотів (наприклад, у Чилі часів правління А. Піночета). За такої системи більшість політичних партій розпускається; залишаються лише максимально лояльні до влади, які відіграють роль сателітів авторитарної верхівки та не провадять боротьби за владу.

Сутність гегемоністської системи полягає у збереженні (або відновленні) багатопартійності як ширми для авторитарного режиму, за якого при владі постійно перебуває одна партія, а всіх інших штучно усувають від владних змагань політичними маніпуляціями. Така система була в Мексиці, де впродовж 1934—1997 pp. влада належала Інституційно-революційній партії.

Альтернативні партійні системи відзначаються наявністю в країні кількох конкуруючих партій, кожна з яких завжди має змогу прийти до влади внаслідок перемоги на виборах. Відомі декілька різновидів альтернативних систем.

Система з домінуючою партією зовні нагадує гегемоністську систему, адже за наявності кількох політичних партій при владі упродовж тривалого часу перебуває одна. Проте в нашому випадку нездатність інших партій завоювати владу пояснена не штучними обмеженнями або утисками перед і під час проведення виборів, а низькою популярністю цих партій серед населення, що зворотно пропорційно пов'язано з високим рівнем довіри виборців до правлячої партії. Логіка виборців пояснена високим рівнем життя, стабільністю

в країні та принципом "від добра добра не шукають". Така партійна система переважала протягом другої половини XX ст. в Японії та пов'язана з правлінням там Ліберально-демократичної партії.

Однією з найбільш зрозумілих для виборця і водночас найефективнішою є двопартійна система. Незважаючи на наявність у країні багатьох політичних партій, при владі, змінюючи одна одну, перебувають лише дві. Така система діє у США (Республіканська і Демократична партії), Великій Британії (Лейбористська і Консервативна партії).

Схожою на двопартійну є двоблокова система, за якої за владу змагаються два стабільні блоки політичних партій, кожний з яких складається з кількох (частіше — двох) партій. Прикладом може слугувати ФРН (блок ХДС/ХСС — блок СДПН / Партія зелених). Упродовж 60-х — першої половини 90-х років XX ст. ФРН репрезентувала досить своєрідну трипартійну систему, за якої долю уряду часто визначала "третя", відносно невеличка партія ВДП, яка своїм приєднанням до однієї з партій-гігантів (СДПН або ХДС/ХСС, блок яких уже давно асоціюється у виборців з однією політичною силою) схиляла шальки терезів на її користь.

У багатьох країнах світу, так чи інакше, діє система багатопартійної роздробленості (крайнього плюралізму), яка характеризується формуванням урядів на основі нестійких багатопартійних коаліцій (наприклад, правоцентристські коаліції в Італії другої половини XX ст.). Безперечно, така система дозволяє краще репрезентувати інтереси різних соціальних груп, оскільки дозволяє створювати уряди представниками кількох політичних партій, але водночас такі уряди є нестабільними, а відтак — вони не завжди можуть забезпечити політичну та економічну стабільність у державі. Тому законодавство багатьох демократичних країн свідомо намагається обмежити кількість представлених у парламенті політичних партій з метою структурування партійної системи, висуваючи до них жорсткі фінансові та процесуальні вимоги. Прикладом можуть слугувати перешкоди у кілька відсотків голосів виборців, які партії мають подолати на парламентських виборах. Проте не можна стверджувати, що такі кроки з боку держави загрожують багатопартійності та демократії взагалі.

Виділяють два різновиди партійних систем крайнього плюралізму:

— поляризована партійна система, за якої у країні є багато політичних партій, які не можуть створити стабільної коаліції та стабільного уряду; — атомізована партійна система, за якої в державі діє дуже багато малопопулярних політичних партій, уряд формується на позапартійній основі.

Практика демократичних країн свідчить про те, що політичні партії набувають усе більшого впливу в політичній системі й залишаються чи не найголовнішим "зв'язковим" між громадянським суспільством та державою.