Політологія: Навч. посіб.

Правова політика поєднує різноманітні аспекти й напрями політичної діяльності певних суб'єктів у галузі права, його творення, тлумачення, застосування.

Українську правову політику як органічну складову суспільно-державної політики формують Президент України, Верховна Рада, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд України, депутатський корпус, парламентські комітети, наукові заклади, законодавчі (представницькі) та виконавчі органи, всі, хто має право законодавчої ініціативи. У формуванні цієї політики беруть участь політичні партії, громадські організації, рухи, об'єднання, вчені, а також громадяни, як безпосередньо, так і через органи державної влади, органи місцевого самоврядування. Чималу роль у цьому процесі відіграють судові, прокурорські, слідчі та інші органи юрисдикції з їхньою багатою правоохоронною, правозастосовчою та правовиконавчою практикою. Вони нерідко суттєво коригують правову політику, що реалізують самі, ніби перевіряючи її на життєздатність та ефективність, виявляють у ній переваги й недоліки, вносять необхідні пропозиції та рекомендації щодо її вдосконалення.

Усі перелічені суб'єкти формування правової політики є й суб'єктами її здійснення. Адже тут діяльність самих розробників і виконавців збігається, будучи єдиним цілим. Вона неподільна ні в часі, ні в просторі, ні за колом осіб, ані за сутністю. Але основним провідником правової політики, її організатором і координатором є все ж таки держава з її потужним управлінським апаратом та владними функціями.

Верховна Рада, згідно з Конституцією України, є вищим та єдиним органом законодавчої влади в Україні. Саме цей орган найповніше відображає актуальні проблеми держави в системі законотворчості, розробляє та затверджує національні програми розвитку. Ухвалюючи нормативно-правові акти найвищої юридичної сили, Верховна Рада є одним із найосновніших суб'єктів формування та реалізації правової політики.

Президент України визначає основні напрями правової політики України, систему найбільш актуальних завдань у галузі правового регулювання. Такі повноваження Президент може здійснювати виданням указів, які є обов'язковими для виконання, а також законодавчою ініціативою. Отже, Президент України, як глава держави, в межах своїх повноважень забезпечує цілеспрямовану діяльність усіх органів державної влади щодо формування й реалізації правової політики України.

Кабінет Міністрів України — основний виконавець правової політики в державі. Саме уряд, як вищий орган у системі органів виконавчої влади, забезпечує реалізацію єдиної державної правової політики, безперервне та послідовне виконання законодавства, формує загальнонаціональні програми розвитку України та втілює їх у життя з допомогою притаманних йому механізмів. Кабінет Міністрів також організовує діяльність інших центральних органів виконавчої влади (міністерств, комітетів) у сфері правової політики.

При аналізі державних органів як суб'єктів правової політики в Україні необхідно вказати на Міністерство юстиції. Саме воно, як центральний орган виконавчої влади, не лише забезпечує реалізацію державної правової політики, а й її формування. Міністерство юстиції, на відміну від інших міністерств, наділене повноваженнями, які мають не галузеву, а спеціальну — функціональну і надгалузеву — компетенції. Воно належить до системи органів, що здійснюють діяльність в адміністративно-політичній сфері, є центром у системі органів юстиції, яке характеризується внутрішньою організованістю й відокремленістю від інших підсистем органів виконавчої влади у сфері забезпечення реалізації правової політики.

Поряд з державою, в особі її окремих органів і посадовців, активними суб'єктами правової політики є політичні партії та суспільно-політичні рухи, котрі можна визначити як організації, спрямовані на досягнення законного контролю над управлінням за допомогою процесу виборів. Правова політика, яку вони виробляють, застосовується, зокрема, у передвиборних платформах, у програмних документах, у матеріалах партійних з'їздів. Про ступінь впливу політичних партій і суспільно-політичних рухів на процес формування правової політики можна свідчити бодай на тій підставі, що будь-який важливий новостворюваний закон є компромісом, виробленим різними партіями, які виражають вимоги тих соціальних груп, представниками котрих вони є. Сучасна держава заснована на компромісі, і конституція кожної держави є компромісом, що примиряє різні прагнення найбільш упливових соціальних груп у ній.

Проте для того, щоб політичні партії та громадські організації посіли справді належне місце у формуванні та здійсненні правової політики, стали дієвим інститутом, вони мають своєю фаховістю і конкретними діями здобути повагу до себе й позитивний авторитет. Окрім того, взаємини між такими організаціями мають ґрунтуватися не на конкуренції, а на партнерстві, співпраці та взаємодопомозі, чого, на жаль, нині не спостерігається.

Становлення громадянського суспільства свідчить про те, що громадяни можуть брати участь у виробленні та реалізації правової політики. По-перше, законодавчо, на рівні Конституції, закріплена можливість проведення референдумів з особливо важливих питань державного життя, аби кожен міг визначити свою політичну волю. По-друге, всі громадяни України мають однакові виборчі права.

Громадяни також можуть формувати правову політику самостійною реалізацією своїх законних прав та інтересів, виконанням своїх юридичних обов'язків, участю в різноманітних громадських і політичних організаціях, а також через вираження своєї громадянської думки. Громадяни України мають право контролю за формуванням та здійсненням правової політики компетентними державними органами й іншими структурами суспільства. Таке право вони можуть здійснювати оскарженням незаконних та недоцільних дій і актів суб'єктів державного апарату в установленому законодавством порядку.

Отже, під час формування правової політики потрібно враховувати громадську думку, інакше вона не буде адекватно відображати реального стану в суспільстві, динаміку його розвитку, можуть виникати труднощі з її реалізацією, і зрештою, суб'єкти правової політики не досягнуть мети.

Усі перелічені суб'єкти формування правової політики є суб'єктами її здійснення. Але передусім правову політику реалізує сама держава з усіма її органами й посадовими особами, управлінським апаратом.

У сучасній правовій політиці України потрібно цілеспрямовано утверджувати пріоритет особистості, її прав і свобод як базових цінностей буття, поєднаних з організуючою і стабілізуючою функціями держави та її органів. Особа і влада, громадянин та держава — цілісні, нерозривні поняття. Тому доцільно показати їх взаємозумовленість, єдність прав і обов'язків. Найбільш рельєфно зв'язок особи й держави в контексті правової політики простежується у формах її реалізації.

Будь-яка політика, і правова політика зокрема, потребує втілення ззовні реалізації на практиці. Лише тоді вона виконуватиме своє соціальне призначення. Водночас, процес реалізації правової політики повинен мати відповідну оболонку, тобто відбуватися за конкретними формами. Формами реалізації правової політики є об'єктивно виражена і формально відособлена діяльність держави як основного суб'єкта політичної системи, здійснювана на підставах права за допомогою політичних засобів і методів, спрямована на досягнення конкретних цілей.

Форма і зміст, як відомо, також нерозривні. З погляду змісту, правова політика може бути спрямована на створення, зміну, відміну законів, укладення та припинення внутрішньодержавних і міжнародних договорів. Зміст правової політики об'єктивно зумовлений волею народу.

Форми реалізації правової політики можна визначити як сукупність об'єктивно виражених, взаємозалежних відносин, урегульованих на основі права за допомогою політичних засобів, прийомів для досягнення конкретних цілей формування й розвитку правової, соціальної, демократичної держави, правління права та верховенства закону.

На нинішньому етапі розвитку Української держави можна виділити такі форми реалізації правової політики в Україні: правотворча, правозахисна, правове забезпечення органів державної влади, доктринальна, правове виховання, розвиток юридичної науки.

Розглянемо детальніше найголовніші форми реалізації правової політики, до яких можна віднести правотворчу, правозастосовну і правозахисну.

Правотворча правова політика. Створення норм права — найважливіший напрям державної діяльності. Правова політика покликана створити умови для ефективної правотворчої діяльності, встановити для неї відповідні стратегічні завдання, пріоритети. Нині якість правотворчості має відповідати тим цілям, завданням, які виникають у процесі формування української правової, соціальної державності.

Правозастосовна правова політика. У сфері застосування права реалізується зміст, потенціал законодавства, саме тут найбільш яскраво виявляються як правова культура, так і правовий нігілізм, юридичне безкультур'я. Правозастосування — галузь вияву фаховості суддів, працівників прокуратури, МВС, усіх органів, що застосовують право. Це — фаховість особливих рівня й якості, заснована на застосуванні законодавства у кожному конкретному випадку. Правозастосовна форма переважно втілюється у правозахисних актах, документах індивідуального, персоніфікованого характеру.

У правозастосовній діяльності виникає чимало проблем. Одна з них — ефективне правозастосування, використання засобів його здійснення. Йдеться про значення закону як акта, обов'язкового для виконання всіма. Якщо казати про кримінально-правову політику, то це неминучість покарання, притягнення до відповідальності винних. Життєво важливу проблему охорони прав особи висвітлено практично у кожному виді правової політики — конституційно-правовому, процесуально-правовому тощо.

Правозахисна правова політика охоплює охорону, захист прав, свобод та законних інтересів людини і громадянина, правопорядку, різних форм власності. Враховуючи значущість інших форм реалізації правової політики, водночас можна констатувати, що ця форма набуває в сучасних умовах особливого значення.

Підсумовуючи розгляд основних форм реалізації правової політики, вкажемо, що їх не доцільно змішувати з функціонуванням права взагалі, з діяльністю конкретних правоохоронних органів тощо.

Ефективною правова політика може бути лише в тому разі, якщо вона опирається на тверду легітимну авторитарну владу. Власне право і влада завжди йшли поруч у досягненні спільних цілей і тісно взаємодіючи між собою.

Це притаманне і для сучасної України, хоча належної гармонії тут поки що немає. Відомо, що влада, необмежена правом, — небезпечна, право, не забезпечене владою — безсиле. Ці два начала мають синхронно кореспондувати одне одному. Найбільш небажаним для правової політики є безвладдя, коли їй немає на що опиратися, немає чим закріпити свої імперативи.

Актуальність формування правової політики на сучасному етапі розвитку України залишається невирішеною. Науковці вважають за доцільне формування Концепції правової політики України, яка має бути затверджена як система основних офіційних поглядів на її сутність і зміст, важливі складові та пріоритети соціального спрямування. Ціннісною базою концепції мають бути ідеали справедливості, рівності та свободи, а пол іти к о-правовим підґрунтям — конституційні ідеї, принципи та норми побудови демократичної, соціальної, правової держави і громадянського суспільства, забезпечення легальності та законності у країні.

З іншого боку, широке інформування населення про правову політику держави та законодавство полягає у здійсненні низки заходів, спрямованих на створення відповідних умов для набуття громадянами обсягу правових знань і навичок у їх застосуванні, необхідних для реалізації громадянами своїх прав і свобод, а також покладені на громадян обов'язки.

Отже, сучасна українська правова політика — це політика перехідного періоду. Її розробляють і здійснюють на підґрунті взаємодії всіх суб'єктів, що входять до політичної системи суспільства, відображаючи інтереси держави й громадянського суспільства. Правова політика — це комплекс заходів, завдань, цілей, програм, установок, які реалізуються у сфері правової діяльності за допомогою правових методів. Це особлива форма вираження державної політики, засіб її юридичної легітимації, а також форма закріплення політичного курсу країни, волі її офіційних владних структур. На сьогодні надзвичайно важливими є проблеми науково-виваженого формування правової політики, адже сама вона акумулює різні сфери соціальної діяльності та систематизує її у різних нормах і інститутах, а отже, має стабілізуючий вплив.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке правова політика?

2. Дайте загальну характеристику правовій політиці.

3. Назвіть характерні ознаки й принципи правової політики.

4. Розкрийте форми реалізації правової політики.

5. Охарактеризуйте суб'єкти правової політики.