Історія української преси: Навчальний посібник

Гноблені соціально-економічно і політично упосліджувані українські народні маси західних українських земель вже в другій половині 1860-х pp. починають шукати виходу у виїзді до ЗДА, а пізніш до Канади і Бразилії. Але властива еміграція на ширшу скалю почалася щойно в другій половині 1870 pp. і то головним чином з Карпатської України та Лемківщини і тільки в 1890-х pp. в більшій кількості з Галичини й Буковини.

Коло половини 1880-х pp. в Північних ЗДА було вже до 100000 душ нашої еміграції. Дехто взявся за грунт, дехто за промисл, а багато до найманої праці на ферми, до копалень, на фабрики тощо.

Була це маса національно і соціально малосвідома. Розпорошена, була вона безсила в боротьбі з тим же лихом, від якого втікала з батьківщини, надавалася вона до визиску і асиміляції. Досить минуло часу, поки українська еміграція за океаном стала на шлях самозахисту та національно-культурного піднесення.

Зв'язано це було з початками преси української, а перші відомості про Україну і український народ у пресі в'яжуться з іменем українського політичного емігранта із східних українських земель (Київщина), священника Агапіта Гончаренка, що прибув до Америки десь коло 1865 р.

Року 1868 почав він видавати англійською і російською мовами часопис під назвою "Аляска Геральд", в першому числі якого в англійській мові було поміщено статтю під назвою " Curious ideas of the Poet Taras Shevchenko".

Був це вільний переказ поеми Шевченка "Кавказ". Потім було вмішено також інші твори Шевченка. По припиненні цього часопису о. А. Гончаренко заходився видавати у Сан-Франциско часопис (в російській мові) під назвою "Свобода" (1873), в якій відбилася його глибока любов до України і до свого народу та ненависть до його ворогів. " Козакуючи по світу вже с кілька літ, — писав він тут, — я не бачив ще нічого кращого, як тебе, українська земле! Ой, люба моя, мамо моя! Я не піду жити з тобою, бо там москаль-сквернивець панує... Підемо світом — і побачите, що козацьке ім'я славніше зо всього слов'янського люду... Україно, ненько моя! Москаль ще не опоганив міцних дітей твоїх, — козацький люд ще й до цього часу порядніший зо всього слов'янського люду; не забувай того, ненько моя, і научай так діточок своїх."

Був це голос попередника української преси, української журналістики за океаном. Ті початки зв'язані з іменами інших двох священиків з західноукраїнських земель: о. І. Волянського та Г. Грушки.

Першим українським органом стала газета під назвою "Америка". Почала виходити заходами І. Волянського в Шенандоа з 15.VIII.1886 р.

Виходила вона двічі на місяць за редакцією того самого І. Волянського, а пізніш В. Сіменовича, якого спровадив І. Волянський 1887 р. із краю до Америки, де він, скінчивши медичні студії, практикував в Шенандоа. Про початки цього часопису І. Волянський розповідає в "Свободі" (1912) такими словами: "В короткім часі по моїм приїзді, — пише він тут, — почало зголошуватися до мене багато людей з інших місць для заспокоєння своїх духовних потреб, так що незабаром зародилася в мене гадка, щоб для вдержання єдності нашого народу видавати газету рідною мовою. Але як до того взятися, коли не було ані редактора, ані якого письменника, ані друкарні з нашим письмом у всій Америці. Зачав я проте сам учитися друкарства, спровадивши собі спершу малу ручну пресу з англійським письмом; опісля спровадив я українські черенки кирилицею з друкарні ставропигійської... Тою кирилицею зачав я друкувати першу газету, котру я назвав "Америка"... Першими моїми помічниками в друкарні були: Гр. Дольний, молодий дяк нашої церкви, і молодий хлопець Вас. Сарич. Ми складали черенки у себе, а друкували зразу на якійсь старій ручній прасі, котру я купив у Нью-Йорку. Газета виходила на чотирьох сторінках невеликого формату. Редакцію провадив я сам. Газета виходила два рази на місяць, але... і на те не ставало часу. Деколи помагала мені в редагуванні моя покійна жінка, особливо в так званому "редагуванні ножичковім" під заголовком "Вісті зі старого краю".

Виходила "Америка" впродовж трьох з половиною років. Року 1890 розіслано було з Риму заборону перебувати в Америці жонатому духовенству. Отця І. Волянського було відкликано до краю.

По його від'їзді припинилося і видання часопису, останнє число якого вийшло 22.11. 1890 р.

Місце "Америки" заступило "Руське Слово", яке почав 1881 р. видавати о. К. Андрухович, виходило один рік. Тоді ж о. Грушка почав видавати "Новий Свет", що появлявся двічі на місяць. Вийшло кілька чисел, після чого з 15. IX. 1893 р. він же приступив до видання в Джерсі-Сіті нового часопису-газети під назвою "Свобода".

Про початки "Свободи" розповідає в спомині з нагоди 20-ї річниці її існування о. Г. Грушка такими словами: "Якась туга, якийсь сум стискав серце, коли українець з браку своєї газети довідувався про самого себе чи то з польських, чи словацьких газет, де наші справи не раз дуже брехливо представлено. Отже, в тих обставинах зродилась у мене мрія видавати власний часопис, писаний українським серцем, українською мовою, навіяний українським духом. Незважаючи на всякі труднощі й перешкоди, постановив я видавати українську газету, називаючи ЇЇ "Свобода", бо український народ від віків бажає свободи. Врадуваний, що маю вже назву газети (ініціатором цієї назви був Денис Пирч — співробітник перед тим москвофільського угорського "Американсько-Руського Вестника", а потім "Свободи" — А. Ж.), замовив я у фабриці за 25 дол. заголовок "Свобода"... Але що далі почати?... Нова розпука, що зачата робота скінчиться нічим, що заслабі мої сили довершити задуману ціль. Але тоді прийшов мені несподівано з поміччю Дионісій Салай, котрий, як знавець, завів мене до торгівлі друкарських причандалів, де за 100 дол. за його вказівкою справив я все потрібне для друкування газети"...

Проте, які початки були самого випуску "Свободи", довідуємося з таких рядків на її сторінках за 1901 p.: "Початки були трудні. Трохи черенок, замовлених за грубі гроші в Нью-Йорку, та нікому було знати, скільки їх треба, щоб зложити маленьку газету. Складачів не було. Охочі хлопці вчились і складали, як уміли. До друкарні вожено форми на тачці. Бувало так, що злобний вуличник перевернув тачку, та Й бувай здоров з газетою"...

Почала виходити "Свобода" як двотижневик. Ступнево розвиваючись, через тижневик і тричі в тижні, з 1921 р., стала вона щоденником.

Хоч в 1894 р. перша Конвенція Українського народного союзу визнала цей часопис за свій орган, власниками його аж до 1908 р. залишилися о. Грушка, о. Дмитрів і І. Ардан. Серед співробітників були в перших річниках: І. Ардан, Л. Пирч, А. Цурковський, Н. Дмитрів та інші. З українських земель — М. Павлик, М. Лозинський, Ю. Бачинський, а з 1905 р. дописував з-під Росії Д. Дорошенко.

Напрям часопису було визначено, як український радикально-національний. Став він у захист економічних інтересів української робітничої еміграції. Звернув увагу на москвофільство, ведучи полеміку з його органами. Зв'язувалася "Свобода" і з українською еміграцією в інших країнах за океаном, зокрема в Бразилії, в Канаді. До появлення місцевої преси в Канаді була вона тим органом, що ніс національно-освідомлюючу думку та зв'язував канадійських українців з українською еміграцією в ЗДА. Давала вона інформації про життя на українських землях. Поважну увагу звертала на культурно-національний рух на українських землях під Росією, організуючи допомогу. Зокрема започаткувала вона збірку на Революційну Українську партію (РУП).

Ставши на грунт всеукраїнства, вважаючи, що розв'язання української справи може бути лише на східноукраїнських землях з центром у Києві, зустрілася "Свобода" зі спротивом з боку певної частини членів Союзу. Ішов він у першу чергу від його москвофільствуючого крила, а потім і з боку консервативно-клерикальних членів, які впливали на першого єпископа в Америці Ортинського в напрямі пере-брання Союзу і обмеження його в рамках греко-католицьких. Ця спроба здобула перевагу на конвенції, внаслідок чого поступовіші члени відійшли і заклали свою організацію. Залишаючи якийсь час попередню назву організації, змінено було її на "Український Робітничий Союз". Органом цієї нової організації на печатках 1910—1911 рр. став часопис під назвою "Шершень".

Був це літературно-просвітній та політичний тижневик за видавництвом В. Грушки, редактора перед тим сатирично-гумористичного часопису, що виходив під тією ж назвою ("Шершень"). До співробітництва стають члени Союзу: Е. Гвоздик, М. Бєля, І. Ардан та інші.

У першому числі, ставши органом нового Союзу, часопис цей підкреслив загальну позицію українського народу та поставив своїм завданням організацію українських мас за океаном, її освідомлення та зв'язок і допомогу старому краєві. Присвячує свої сторінки полеміці з так званим греко-католицьким Союзом. Починає засновувати різні фонди і, зокрема, фонди допомоги українським землям. Містить статті на просвітні теми та твори українських письменників з українських земель.

У травні (в днях 15—18) 1911 р. відбулася головна Конвенція цього Союзу. На цій конвенції ухвалено купити друкарню та почати видання своєї газети. Мала вона "ширити ідею українську, оперту на народних принципах". На внесення М. Семенюка (обраного потім на голову) ухвалено дати цій газеті назву "Народна Воля". Під цією то назвою і почала своє існування газета в м. Оліфант, того ж року за редакцією Е. Гвоздика.

Головну увагу звернула вона на організаційні та просвітні справи. Чимало було в перших роках тут полеміки з іншими українськими часописами Америки, а головно з "Свободою". Поза полемікою присвячує вона увагу старо-крайовим справам, огляду світових подій, економічному становищу українського робітництва. Тут же відводила місце для популярних викладів з української історії. Літературний відділ скидався в цей час головно з передруків творів визначних українських письменників (Васильченко, Куліш, Шашкевич, Левицький та інші), та з перекладів. Часом траплялися твори і місцевих авторів, переважно вірші, часом новели.

З бігом часу ведення газети удосконалювалося, а зміст починав набирати виразнішого характеру поступового органу.

З 1912 р. в ЗДА починає виходити новий орган. Був це тижневик (газета) Запомогового товариства "Провидіння" під назвою "Америка". Виходив за редакцією о. Павляка. Видавала Католицька спілка. Як і попередні, з деякими перервами, дійшов він до наших часів.

З інших часописів, що виходили в ЗДА до 1917 р., треба згадати такі як газета під назвою "Хлопський Параграф", яку двічі на місяць у 1908—1909 рр. видавало в Сей-лем Масо українське соціалістичне Товариство "Поступ". Одним з найдіяльніших працівників був М. Галько. Редактором був І. Слюзар. Крім них М. Хавркж (Г. Чалий) та Ю. Гласко, обидва - вчителі з-під Росії, далі — Г. Лесюк, В. Мацьків та інші.

Присвячена була ця газета в першу чергу захисту інтересів українського робітництва та політичному освідомленню його.

Врешті, такі газети як "Робітник" в Нью-Йорку (1906), "Гайдамаки", що виходила в 1909—1916 рр. Спочатку раз в місяць, а пізніш тижнево за редакцією фабричного робітника М. Хандоги, пізніш редактора "Народного Слова", яке з 1920 р. почало виходити у Пітсбурзі.

В цілому, за добу від 1886 р., коли появилася перша "Америка", до першої світової війни в ЗДА було 32 назви різних часописів. Одні з них виходили довший час, інші коротший. Деякі пережили світову війну і дійшли до наших днів ("Свобода", "Народна Воля", "Америка", та інші). За першої світової війни крім того виходили в ЗДА ще три часописи: "Робітник" (Детройт), "Слово", що виходило у Скрентоні за редакцією співробітника і редактора "Шершня" і "Народної Волі" Е. Гвоздика та орган Запомогового товариства — "Вільна Україна" під назвою "Україна", що виходить тижневе у Вільке Берри.