Теорія журналістики: етичні та правові засади діяльності засобів масової інформації : навч. посіб.

У Данії забезпечення свободи слова тісно пов'язане з необмеженим правом засобів масової інформації збирати інформацію і новини, а також публікувати їх у якомога достовірнішому вигляді. Невід'ємною частиною здійснення свободи є вільний коментар. Під час виконання цих обов'язків засобам масової інформації необхідно враховувати як право окремого громадянина на недоторканність його особи і сфери приватного життя, так і його потребу в захисті від необгрунтованої образи.

До порушень нормальної діяльності преси належать перешкоди, що чиняться опублікуванню інформації, яка має істотне значення для громадськості, а також потурання спробам сторонніх осіб вплинути на зміст засобів масової інформації, якщо це не викликає сумніви щодо вільного і незалежного становища засобів масової інформації. Про порушення нормальної діяльності преси можна говорити і тоді, коли журналісту доручаються завдання, що суперечать зазначеним тут стичним правилам преси, совісті й переконанням журналіста.

Ці правила стосуються редакційного матеріалу (тексту, фотографій, кадрів), що публікується в періодичній пресі, передається по радіо, телебаченню, в інших засобах масової інформації, а також анонсів і реклами у періодичній пресі та інших засобах масової інформації у всіх випадках, коли інших правил у цій галузі не встановлено. Ці правила стосуються згадок і зображення осіб, у тому числі померлих, юридичних та ін.

Зміст правил

А. Достовірність повідомлень

1. Засоби масової інформації зобов'язані передавати інформацію достовірно і швидко. За можливістю варто здійснювати контроль за достовірністю переданої інформації.

2. Варто критично ставитися до джерел інформації, особливо в тих випадках, коли вони можуть мати особисту зацікавленість або намір заподіяти збитки.

3. Перш ніж поширити інформацію, яка е образливою, принижує гідність або може завдати людині іншої шкоди, її треба особливо ретельно перевірити. Бажано ознайомити цю людину з такою інформацією.

4. В усіх випадках, коли це доречно, варто публікувати критику і відповідь на критику збалансовано, в тому числі за обсягом.

5. Необхідно чітко розрізняти, що є фактичною інформацією, а що коментарем.

6. Заголовки і підзаголовки за формою і змістом повинні відповідати змісту такої публікації чи передачі.

7. Виправлення неправильної інформації повинне здійснюватися за власною ініціативою редакції, як тільки надходить сигнал про значну помилку в опублікованих повідомленнях.

Виправлення слід робити в такій формі, щоб читачі, слухачі або глядачі мали можливість його помітити.

Б. Вчинки, несумісні з нормальною діяльністю преси

Не слід передавати повідомлення, що можуть порушити недоторканність сфери приватного життя, якщо в цьому немає явної зацікавленості суспільства. Кожна людина має право на захист своєї репутації.

Не варто говорити про самогубства і спроби самогубства. Єдиним винятком є випадок, коли інтереси суспільства явно вимагають згадування цього факту, і навіть у такому випадку це слід робити дуже делікатно.

Необхідно максимально тактовно ставитися до потерпілих від злочинів і нещасних випадків, а також до свідків і близьких потерпілих. Підхід до збирання і передачі фото- та відео-матеріалів мас відрізнятися делікатністю і тактовністю.

Повинна дотримуватися чітка межа між рекламою і редакційним текстом. Опублікування тексту, кадрів, фотографій, які прямо чи опосередковано повідомляють комерційну інформацію, припустиме тільки за наявності чіткого критерію журналістики, що говорить на користь такого рішення.

Не молена зловживати довірою інших людей. Особливо увалено варто ставитись до осіб, які, цілком імовірно, не в змозі передбачати наслідки своїх публічних висловлювань. Не слід також зловживати емоціями інших людей, їхнім незнанням чи невмінням керувати собою.

В. Репортаж із залу суду

1. Загальні правила з етики преси, зазначені в розділах А та Б, стосуються також репортажів із залу суду.

2. Правила щодо репортажу із залу суду застосовуються також під час підготовки публікацій про судові справи, у тому числі про розгляд кримінальних справ у поліції й прокуратурі.

3. Репортаж із залу суду повинен бути об'єктивним. На будь-якому етапі підготовки і розгляду справ у суді журналіст має прагнути до якісно рівного відтворення позицій сторін, а в кримінальних справах — позицій прокуратури і захисту.

Якщо висвітлювалася якась кримінальна справа, до неї варто повернутися з коротким викладом того, як вона закінчилася: припиненням кримінальної справи, винесенням виправдувального чи обвинувального вироку.

4. Не слід згадувати про родинні стосунки людей, їхнє службове становище, расову належність, національність, віросповідання, якщо така інформація прямого стосунку до справи не має.

5. Не можна, поки кримінальну справу не завершено, публікувати інформацію, що може перешкодити розкриттю справи, а також не можна публікувати заяви про винність обвинувачуваного чи підсудного. При висвітленні кримінальної справи повинно бути чітко сказано, чи визнав себе обвинувачуваний/підсудний винним чи ні.

6. Вирішуючи питання про те, які саме справи висвітлювати і в яких випадках імена учасників називати, треба послуговуватися, наскільки це можливо, суто діловим підходом. Не слід згадувати ім'я чи в інший спосіб позначати обвинувачуваного або підсудного у випадках, коли в цьому немає зацікавленості суспільства.

7. Обережно треба підходити до повідомлень, що проти людини, чиє ім'я називається, подано заяву в поліцію. Як правило, повідомляти про цс варто лише тоді, коли заява спричинила вживання заходів з боку поліції чи прокуратури. Виняток: якщо обставини, про які заявлено, відомі широкому колу людей чи вони становлять інтерес для суспільства, або є дані, які дають можливість припустити, що заява подана досить обґрунтовано.

8. Слід уникати згадок про те, що обвинувачуваний, підсудний чи засуджений раніше мав обвинувальний вирок, якщо такий вирок не пов'язаний безпосередньо з тими вчинками, в яких він тепер підозрюється, обвинувачується або визнаний винним. Як правило, в інших жанрах інформації не слід говорити про кримінальні справи, що раніше порушувалися проти людини.