Історія України: навч. посіб.

Через кілька років після чергового царського погрому українські громади таємно відновили діяльність. Вона пожвавилася на поч. 80-х років XIX ст. у зв'язку з виходом у світ журналу "Киевская старина ", який об'єднав навколо себе членів "Старої громади". 1897р. громади почали об'єднуватися в єдину всеукраїнську організацію.

З посиленням радикальних ідей серед української інтелігенції на першому місці постало національне питання. Багато революціонерів в Україні, зокрема А.Желябов, Д.Лизогуб, В.Осинський, М.Кибальчич, вважали, що в майбутньому у всесвітньому соціалістичному суспільстві мають зникнути національні відмінності. Через розходження у поглядах між соціалістами і українофілами відбувся розкол.

У кін. 80-х — на поч. 90-х pp. XIX ст. у Києві, Катеринославі, Одесі, Харкові, Полтаві, Херсоні та в інших містах виникли марксистські гуртки. У 1891 р. в Києві почала діяти Російська соціал-демократи ч на група, яка проіснувала кілька років. Українські марксисти слідом за російськими перебільшували значення соціальних проблем. Водночас вони не допускали й думки про національну незалежність України.

Першою українською політичною організацією, що стояла на засадах самостійності України, було "Братство тарасівців", яке нелегально виникло в Полтаві 1891р. Його заснував невеликий гурт українських студентів, які на могилі Т.Шевченка поклялися поширювати серед українського народу безсмертні ідеї Кобзаря. Засновниками цієї організації були І. Липа, М. Міхновський та В.Шемет.

До неї входили письменники М.Коцюбинський, Б.Грінченко, В.Самійленко, М.Вороний, М.Кононенко, В. Боровик, а також науковці Є.Тимченко, О.Черняхівський, В.Боржковський. Очолював братство Іван Липа.

Свої погляди тарасівці виклали в політичній декларації "Вірую молодих українців", опублікованій у львівському часописі "Правда" 1893 р. Провідні положення цього документа: визнання Російської імперії окупантом України, який знищив усі політичні і культурні надбання українського народу й далі поневолює його, вимога повної державно-політичної незалежності України, важливість політичного моменту в роботі серед народу, усвідомлення того, що справедливе розв'язання соціального питання можливе тільки за умови досягнення державної суверенності України. Політичне кредо тарасівці в гостро протистояло соціалістичним настроям і гаслам, що панували тоді серед української молодої інтелігенції.

У багатьох українських студентських громадах таких міст, як Київ, Харків, Одеса, Полтава, Лубни та ін., діяли осередки "Братства тарасівців". Усі вони намагалися втілити в життя програму братства. Його ідеї тарасівці поширювали у своїх літературних творах та статтях, які друкувала галицька українська преса, що потім нелегально надходила в Наддніпрянщину.

Діяльність "Братства тарасівців" тривала недовго. Викривши організацію, поліція в 1898 р. остаточно розгромила її. Частину тарасівців було арештовано і засуджено, а над іншими членами організації встановлено поліційний нагляд. Однак репресії царського самодержавства не зламали волю патріотів. Майже всі вони залишилися вірними ідеям братства, пропагували їх в організаціях і партіях, членами яких стали згодом.

Жорстоко гноблена російським царатом, але нескорена Україна йшла назустріч буремному XX ст. У надрах українства визрівали й міцніли сили для новітніх визвольних змагань.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Простежте зміни в адміністративно-територіальному устрої України наприкінці XVIII — у першій половині XIX cm.

2. Які характерні риси економічного розвитку та соціальних відносин були у Наддніпрянській Україні напередодні селянської реформи 1861 p.?

3. Розкрийте головні причини, форми та значення селянського антикріпосницького руху.

4. Визначте основні етапи та особливості національного відродження України на межі XVIII—XIX ст.

5. Визначте програмні засади та значення діяльності Кирило-Мефодіївського братства.

6. Які адміністративно-політичні реформи відбивам у другій половині XIX ст.?

7. Дайте оцінку діяльності Південно-Західного осередку Російського географічного товариства.

8. Що викликало радикалізацію українського руху наприкінці ХІХ ст.?