Історія України: навч. посіб.

Головним набутком мистецького життя за роки незалежності стали процеси оновлення, коли дедалі активніше долався монополізм "соціалістичного реалізму", що тривалий час сковував творчість митців, замість однотипного заідеологізованого х у кожного відображення дійсності впевнено утверджувався плюралізм. Зокрема в музиці все частіше лунали твори різних жанрів і стилів, зазвучала українська пісня. Плідно працювали композитори О. Білаш (ораторія "Вишневий вітер"), А. Горчинський ("Росте черешня в мами па городі" ), Л. Дичко ("Літургія М 1"), І. Карабиць (концерт для оркестру № 3), Є. Станкович ("Реквієм жертвам голодомору") та ін.

Широкої популярності набули такі музичні фестивалі, як "Червона рута", "Зірки світового балету", "Таврійські ігри", "Пісенний вернісаж", "Берегиня", "Оберіг", "Тарас Бульба", "Золоті ворота" тощо. Великого авторитету набувають у світі міжнародні конкурси ім. Ґоровіца в Києві, ім. С. Людкевича у Львові, ім. Д. Сочинського в Івано-Франківську та ін. В українську культуру повернулося ім'я видатного танцюриста, хореографа і теоретика класичного балету з діаспори С. Лифаря. З 1994 р. в Україні проводиться міжнародний фестиваль його імені.

Далеко за межами України стали відомими імена вітчизняних оперних співаків В. Гришка, А. Кочерги, В. Лук'янець, В. Степової та ін. їхні голоси звучать на сценах Метрополітен опери, у Віденській та Женевській операх.

Значних успіхів за роки незалежності досягла українська естрада. Великою популярністю користуються у молоді і людей старшого покоління пісні О. Білозір, В. Зінкевича, А. Кудлай, А. Лорак, Т. Петрененка, О. Пономарьова, Т. Повалій, І. Поповича, С. Ротару, Руслани, яка в 2004 р. перемогла на пісенному конкурсі "Євро-бачення", Н. Яремчука, гуртів "ВВ", "Океан Ельзи", "Пікардійська терція" та ін.

Розвиток театрального мистецтва в Україні пов'язаний з новаторськими пошуками таких режисерів, як І. Борис, С. Донченко, А. Жолдак, С. Мойсеєв, В. Петров, Б. Шарварко та ін. Світове визнання отримав Р. Віктюк, який розпочинав свою творчість у Львові, а згодом створив власний театр у Москві. Він, па думку найавторитетніших діячів театру та його дослідників, нині є одним із тих, хто визначає театральну естетику. Серед акторів виділяються такі майстри, як Б. Ступка, А. Роговцева, сестри Н. і О. Сумські, А. Хостікоєв, Б. Бенюк, Л. Задніпровський та ін.

Розширилися можливості гастрольної діяльності українських театрів. Зокрема, успішно виступали в Німеччині, Великобританії, Італії, Іспанії, Франції, інших країнах Національний академічний драматичний театр ім. І. Франка, Львівський академічний театр ім. М. Заньковецької, чимало інших театрів із Києва, Донецька, Дніпропетровська, Одеси, Львова, Харкова. Водночас чимало театрів та творчих колективів через скорочення державного фінансування опинилися у складній ситуації.

Через економічні труднощі, засилля американських і російських кінострічок занепадає і вітчизняний кінематограф, значно зменшилося виробництво власних фільмів. Проте й у таких умовах яскравим явищем стали кінокартини за творами українських авторів: "Сад Гетсиманський" за мотивами творів Івана Багряного, "Пастка" — І. Франка, "Царівна" — О. Кобилянської, "Чорна рада" — П. Куліша; схвальні відгуки отримали фільми "Роксолана", "Атестат" та ін. Певних успіхів українські кіномитці досягли і на міжнародних кінофорумах. Зокрема, на фестивалі в Сан-Ремо(Італія) фільм "Ізгой ", створений за мотивами повісті А. Димарова режисерами В. Савельєвим й А. Браунером, отримав Гран-прі. На кінофестивалі в угорському місті Дьєрдь у 1994 p., де було представлено понад 100 фільмів із різних країн, із 10 призів 4 отримали українці: С. Лисенко ("Кордон на замку"), Й. Дулевська ("Хроніка повстання у Варшавському гетто"), С. Бусовський ("Портрет, пейзаж, натюрморт"), О. Столяров ("Спілка одноногих"). Значний резонанс на кінофестивалях у Каннах, Роттердамі, Берліні мали фільми "Фучжоу" Ю. Ільєнка, "Астенічний синдром" К. Муратової, "Голострави" Н. Мотузко, "Приятель небіжчика" В. Криштофовича.

Українське образотворче мистецтво останніми роками збагатилося картинами А. Антонюка ("На Голгофу", "Хорали Максима Березовського", "Вчителю, хто ми?"), В. Зарецького ("Чорний струмок"), І. Марчука (цикли картин "Шевченкіана","Голос моєї душі") та ін. Широке визнання отримала також творчість одного з засновників нового напряму в монументальному живописі ("українська національна колористична школа") Г. Синиці, яка протягом кількох десятиліть замовчувалась.

Плідно працюють українські скульптори, зусиллями яких споруджено пам'ятники Т. Шевченку у Львові, Чернігові, Луцьку, Б. Хмельницькому в Черкасах, Суботові, княгині Ользі в Луцьку, Ярославу Мудрому в Києві, Д. Галицькому у Львові й Тернополі, героям Берестецької битви у Берестечку тощо.

Останнім часом відреставроване або наново відбудовано такі визначні архітектурні споруди, як Національний палац культури "Україна", Національна філармонія України, історико-архітектурні пам'ятки в Чигирині, ансамбль Михайлівського Золотоверхого собору, Успенського собору Києво-Печерської лаври тощо.

Значних успіхів досягли українські спортсмени, які гідно продовжують традиції таких своїх славетних попередників, як В. Борзов, О. Голубничий, Л. Жаботинський, С. Бєлоглазов, О. Блохін, Л. Турищева, І. Дерюгіна,С. Бубка та багатьох інших. Першу олімпійську золоту медаль для незалежної України завоювала на зимових Олімпійських іграх у норвезькому місті Ліллехаммері (1994) фігуристка О. Баюл, згодом гімнастки Л. Підкопаєва, К. Серебрянська, борець В. Олійник, важкоатлет Т. Таймазов, легкоатлетка І. Кравець, плавчиха Я. Клочкова та ін. В усьому світі сьогодні відомі імена боксерів-професіоналів братів Кличків, які є чемпіонами світу в різних версіях, футболіста А. Шевченка, фехтувальника С. Голубицького, борців В. Тедеєва і Р. Гонтюка, плавців Д. Силантьева й О. Лисогора, важкоатлета В. Вірастюка та ін.