Історія України: державницькі процеси, розвиток культу ри та політичні перспективи: навч. посіб.

У XIV ст. на підвладних Польщі руських землях почала складатися фільваркова система господарювання, яка базувалася на експлуатації залежної робочої сили, її існування передбачало неминучий розвиток панщини. У 20-х рр. XIV ст. селянин Сяноцької землі мав відробити на пана 14 днів протягом року. З Галичини панщина почала поширюватися й на інші руські землі. Жадоба до збагачення не знала меж і була притаманна як польським, так і литовським панам. Працювати на пана змушували челядь, даннів, тяглих людей. Вони й становили категорію залежних селян. Якщо на початку XV ст. селяни великокнязівських чи королівських маєтностей могли вільно переходити з місця на місце, давши господареві відступне натурою чи грошима, то з розвитком фільваркового господарства вони поступово втрачають це право. У 1435 р. галицька шляхта прийняла ухвалу, за якою селянин міг піти від пана тільки на Різдво, попередньо заплативши копу грошей, велику міру пшениці, дві колоди вівса тощо. Привілей 1447 р. прив'язував селянина ще не до наділів, а до феодальних володінь, тим самим залишаючи хлібороба напіввільною людиною.

Більшість селян вважалися особисто вільними людьми, хоч у податному відношенні підпорядковувалися державі. Волосні старости розподіляли податки на сільські общини, а ті, в свою чергу, на окремі дворища. Вільні селяни Волині та Київщини в першій половині XV ст. давали з одного лану по одному-двоє відер меду, по колоді (бл. 810 л) вівса або жита та 20—30 грошів. У другій половині XV ст. вони мусили платити з лану вже по 20—50 грошів, давати більшу кількість натуральних податей. В одних регіонах переважала грошова, в інших — натуральна рента.

На погіршення матеріального становища люди відповідали по-різному. Вони писали скарги польському королеві й литовському князеві на дії панів, просили від них захисту й допомоги. У більшості випадків скарги залишалися без відповіді. Ефективнішою формою боротьби селянства за свої права були втечі. Незважаючи на різні заборони й перешкоди, частина селян відходила в міста або на південь Брацлавщини, Київщини, Лівобережної України та в Карпати. В окремих випадках селяни вдавалися до збройного опору.

Одним з перших антифеодальних виступів цього періоду було повстання селян Ужанського комітату (повіту) на Закарпатті в 1820—1321 рр. під проводом Петруні. Одночасно воно мало й визвольний характер, оскільки спрямовувалося переважно проти угорських феодалів. Великі виступи селян проти панства відбувалися в Галичині в 1349—1852 рр. під час польсько-угорської інтервенції, а також у 1876—1378 рр. — проти панування угорських панів. Найвідоміше в XV ст. селянське повстання — на Покутті під проводом Мухи. В ньому взяли участь жителі Галичини, Північної Буковини та Молдавії. У 1490—1492 рр. повстанці оволоділи Снятином, деякими іншими містами, багатьма селами й загрожували Галичу. Однак встояти перед регулярним військом мирні трударі не могли, зазнали кількох поразок у відкритих боях і були розігнані, а частина з них відійшли в гори та в Молдавію.

Найпомітнішим явищем міського життя XIV ст. стало надання містам магдебурзького права. За ним міста виводилися з-під юрисдикції князівських чи королівських намісників і діставали право на самоврядування. На чолі міста ставав призначений урядом війт, який очолював магістрат. В окремих випадках цей магістр міг складатися з двох колегій — лави (суд у кримінальних справах) і ради (управлінський орган і суд у цивільних справах). Частина натуральних податків замінялася справлянням грошей з ремесел і торгівлі. Магдебурзьке право дістали Львів (1356), Кам'янець (1374), Луцьк (1432), Житомир (1444) та інші міста. В окремих випадках його отримували й приватновласницькі міста. Магдебурзьке право сприяло розвитку промисловості та торгівлі.

Основу міського населення складало руське. Але з другої половини XIV ст. збільшується чисельність іноземних колоністів. Причому в містах осідали переважно багаті чужоземні бюргери, відтісняючи на задній план національне бюргерство. Особливо це відчувалося у Львові, Володимирі та інших галицько-волинських містах. Поряд з ними існували колонії поляків, вірменів, татар, євреїв, сарацинів.

Поступово позбавляючись сільських рис, міста дедалі більше перетворювалися в центри ремесла й торгівлі. У них працювали кравці, кушніри, шевці, чоботарі, ковалі, зброярі та інші майстри. Продукція призначалася не безпосередньому замовникові, а на внутрішній та зовнішній ринки. Професійний поділ уже був досить значним. У Львові, наприклад, наприкінці XIV — на початку XV ст. налічувалося не менше 36 ремісничих спеціальностей. Для захисту власних інтересів і встановлення монополії на виробництво товарів десь у XIV ст. створюються цехи. Найдавніші відомості про них датовані 80-ми роками XIV ст. (Львів та Перемишиль). Кількість цехів збільшувалася, й вони поступово з'являлися в інших містах. Поряд з ремеслами розвивалися також промисли й торгівля.

Як і в інших країнах в цей період, внутрішня і зовнішня торгівля зазнавала великих утисків. Польща і Литва вкривалися великою кількістю внутрішніх і прикордонних митниць. Королі польські та великі князі литовські стягували мито з кожного товару. Те ж робили й окремі феодали під час переїзду купців через їхні володіння. Часто держава віддавала мито на відкуп. У такому разі відкупники не знали меж здирствам. Крім того, окремі міста, корпорації (купецькі, ремісничі) й феодали мали спеціальні торговельні привілеї. Все це перешкоджало вільному розвиткові торгівлі, послаблювало зв'язки як між окремими руськими землями, так і між сусідніми державами.

Література

Грабовецький В. Повстання під проводом Мухи. — Л., 1979. Грамоти XIV ст. — К., 1974.

Грушевський М. Історія України-Руси. — К., 1993. — Т. 4.

Густинская летопись // Полное собрание русских летописей. — СПб., 1848. — Т. 2.

Дашкевич Я. Україна на межі між Сходом і Заходом (XIV— XVIII ст.) // ЗНТШ. — 1991. — Т. 222.

Дашкевич Я. Ясир з України (XVI — I пол. XVII ст.) як істори-ко-демографічна проблема // Український археографічний щорічник. — К., 1993. — Вип. 3.

Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в XV—XVIII ст. — К„ 1993.

Крип'якевич /. Львівська Русь в І половині XVI ст.: Дослідження і матеріали. — Л., 1994.

Летописи белорусско-литовские // ПСРЛ. — М., 1980. — Т. 35.

Українські грамоти XV ст. — К., 1965.

Українська література XIV—XVI ст. — К., 1988.

Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). — К., 1993.