Соціологія: пер. с англ.

У середньовічній Європі смерть була набагато більш видимою, ніж тепер. У сучасному світі більшість людей помирає відірваними від родичів та друзів у замкнутому середовищі лікарень. Смерть сьогодні сприймається більшістю людей на Заході як кінець індивідуального життя, а не як частина процесу оновлення поколінь. Ослаблення релігійних вірувань також змінило наше ставлення до смерті. Для нас смерть — це тема, яка не піддається обговоренню. Загально прийнято, що люди бояться вмирати, і тому лікарі та родичі звичайно приховують від безнадійно хворого, що він (або вона) незабаром помре.

Як вважає Елізабет Кюблер-Рос, процес адаптації до неминучості смерті — це стислий процес соціалізації, що включає в себе кілька етапів. Перший — це заперечення, коли індивід відмовляється визнати те, що з ним відбувається. Другий етап — гнів, особливо характерний для тих, хто помирає відносно молодим і відчуває себе несправедливо скривдженим у тому, що йому не дано повністю прожити життя. Після цього настає етап торгів. Індивід укладає оборудку з долею або з Богом; мовляв, він спокійно собі помре, якщо йому буде дозволено дожити до якоїсь важливої події, такої, як одруження дочки або сина або чийсь день народження. Далі індивід здебільшого впадає в стан депресії. І нарешті, якщо йому вдасться подолати цей стан, він (або вона) може перейти у фазу примирення, коли безнадійно хворий заспокоюється і сумирно чекає приходу невідворотної смерті.

Кюблер-Рос зазначає, що коли вона запитує людей, яким читає лекцію, чому смерть уселяє їм такий страх, більшість відповідають, що вони бояться невідомості, болю, розлуки з тими, кого вони люблять, або їм прикро залишати незавершеними якісь свої плани. Згідно з думкою дослідниці, все це тільки верхівка айсберга. Більшість з того, що асоціюється зі смертю, є несвідомим, і ми мусимо вивести його на світло, якщо хочемо зустріти смерть спокійно, повністю змирившись з її неминучістю. Несвідомо люди схильні сприймати свою смерть лише як лиху зловорожу силу, яка приходить їх покарати. Якби вони змогли усвідомити хибність такої асоціації, тобто зрозуміти, що фатальна хвороба — це не кара за якісь провини чи гріхи, то смерть для них стала б легшою (Kubler-Ross, 1987).

У традиційних культурах, де діти, батьки і дід та баба часто живуть у одній оселі, смерть здебільшого вочевидь пов'язується з послідовністю поколінь. Індивіди почувають себе часткою родини і більшої спільноти, що сприймаються безконечними, незалежно від скороминущості особистого існування. За таких обставин на смерть, мабуть, дивляться з меншою тривогою, аніж у вкрай нестабільному, індивідуалістичному соціальному середовищі новітнього світу.