Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

Будь-який вияв соціальної активності (діяльність, поведінка, реакція, позиція та інші), орієнтований на інших людей, являє собою соціальну дію. Соціальна дія — множина позитивних перетворюючих актів, спрямованих на створення і відтворення навколишнього середовища, простір самоствердження людини (реалізація свідомої поведінки, між індивідуальна комунікація, що охоплює сфери матеріальної, інтелектуальної, демографічної, культурної підтримки життя). Це найпростіша одиниця (одиничний акт) соціальної діяльності, що передбачає певні очікування і реакцію інших людей.

Соціальна дія, як правило, передбачає соціальну взаємодію, але вона може залишитися одностороннім актом (наприклад, людина, що кличе на допомогу, залишається не почутою, хоча й сподівається на взаємодію).

В соціології виділяються дві точки зору на мотивацію соціальної дії. На думку Еміля Дюркгейма, діяльність і поведінка людини жорстко детерміновані зовнішніми, об'єктивними чинниками (культурою, соціальною структурою, соціальними відносинами тощо). Макс Вебер, навпаки, вважав, що в будь-яких соціальних умовах людина має можливість вияву індивідуальності. Поняття "соціальна дія" введене в соціологію М. Вебером для позначення дії індивіда, свідомо зорієнтованого на інших людей і спрямованого на розв'язання життєвих проблем.

Основними ознаками соціальної дії, згідно Веберу, є усвідомлена мотивація і орієнтація на інших. Вебер виділяє чотири типи соціальної поведінки:

ціле раціональна дія — усвідомлена дія, спрямована на досягнення певної мети; ціль в цій дії є основним мотивом;

ціннісно-раціональна дія — дія, заснована на вірі в те, що вчинок, що коїться, має певну цінність;

традиційна дія — дія, що коїться ніби автоматично, підсвідомо, через звичку, традицію;

афектна дія, тобто детермінована емоціями, не усвідомлювана.Соціальна дія не є фізичною, не є біологічною; вона: символічна (детермінована ціннісними культурними програмами); нормативна (зв'язана з етосом); суб'єктивна (вільна, волюнтарна, егоїстична); часткова (не всеосяжна). Вимірювання соціальної дії передбачає врахування певних станів та зрізів, а саме;

Статика:

а) Горизонтальний зріз: об'єктна площина: предмети, цілі, завдання, інтереси, установки, потреби; суб'єктна площина: мотивації, поведінкові диспозиції, ціннісні орієнтації; інтерактивна пло- щина: системи впливів, навіювань, очікувань.

б) Вертикальний зріз: індивідуальна площина: кооперація, конфронтація, конкуренція; соціальна площина: статус, ролі, престиж; культурна площина: цінності, ідеали, норми.

Динаміка: доцільна раціональність (припустимість будь-яких засобів для досягнення цілей); санкціонована раціональність (обумовленість засобів цілями); традиційна нераціональність (ототожнення засобів з цілями); афект на нераціональність (нерозрізнюваність засобів з цілями).

Процес безпосередньої або опосередкованої взаємодії соціальних суб'єктів (акторів) одного з іншим, процес обміну діями між двома і більше акторами представляє собою соціальну взаємодію. Взаємодія є основною життєвою потребою людини, лише у взаємодії з іншими людьми людина може задовольняти переважну більшість своїх потреб, інтересів, цінностей. При цьому дія може бути ініційованою самим актором (індивідом, групою) і розглядатися як "виклик", а може бути реакцією у відповідь на дії інших — "відзив на виклик".

Макс Вебер відзначав, що в ході взаємодії люди прагнуть максимально раціоналізувати свою поведінку з метою досягнення щонайбільшої економічної ефективності. Тому для соціальних дій характерними є такі якості, як: усвідомленість, раціональність і орієнтованість на інших. Пітірим Сорокін убачав в соціальній взаємодії, перш за все, взаємний обмін колективним досвідом, знаннями, поняттями. Це соціокультурний процес, в ході якого колективний досвід передається від покоління до покоління. При цьому "кожне покоління до отриманої у спадок суми знання (досвіду) додає свою частину, набуту їм протягом життя, і сума колективного досвіду (знання) таким чином постійно зростає".

Дж. Хоманс, розробляючи концепцію соціального обміну, показує, що в процесі взаємодії кожна із сторін прагне отримати максимально можливі винагороди за свої дії і мінімізувати витрати. Взаємно винагороджувальна взаємодія має тенденцію до регулярності і переростає у взаємини на основі взаємних очікувань. Якщо очікування не підтверджуються, то мотивація до взаємодії і обміну буде знижуватися.

Але між винагородою і витратами немає прямої пропорційної залежності, оскільки окрім економічної і іншої вигоди дії людей обумовлені безліччю інших чинників. Наприклад, бажанням отримати максимально можливу винагороду без належних витрат; або напроти — бажанням зробити добро, не розраховувавши на винагороду. Згідно Т. Парсонсу, соціальна взаємодія на рівні соціальних систем відбувається завдяки "зонам взаємопроникнення" і здійснюється в процесі взаємо обміну.

Символічний інтеракціонізм особливу увагу звертає на те, як дія сприймається, яке значення (символ) йому надається. Дж. Г. Мід відзначав, що у взаємодії більш важливу роль відіграє не та або інша дія, а її інтерпретація. Перш, ніж відповісти на дію ззовні, люди розгадують значення дії, тобто наділяють її певним символом.

Однакова інтерпретація дій-символів сприяє успіху взаємодії. На думку Н. Смелзера, "сутність символічного інтеракціонізму полягає в тому, що взаємодія між людьми розглядається як безперервний діалог, в процесі якого вони спостерігають, осмислюють наміри один одного і реагують на них".

В процесі взаємодії відбувається обмін інформацією, знаннями, досвідом, матеріальним, духовними і іншими цінностями. Індивід або група визначають свою позицію відносно інших, своє місце, статус в соціальній структурі, свої соціальні ролі. Роль же, у свою чергу, диктує індивіду певні зразки поведінки і робить взаємодію передбачуваною.

Передбачуваність взаємних очікувань, взаєморозуміння між акторами є найважливішим компонентом соціальної взаємодії. Якщо актори "говорять різними мовами" і переслідують цілі і інтереси, що є взаємовиключними, то результати такої взаємодії навряд чи будуть позитивними.