Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

Проблема соціальної структури займає особливе місце в системі соціальних наук. Соціальна структура суспільства — це сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих між собою впорядкованих відносно одна одної соціальних груп (спільнот), а також відносин між ними. В будь-якому суспільстві існує та або інша кількість соціальних груп, які мають наступні характеристики:

по-перше, посідають різні місця в системі соціальних нерівностей даного суспільства, в диференціації його населення за основними для нього критеріями: влади, власності, прибутку тощо;

по-друге, зв'язані між собою політичними, економічними і культурними відносинами;

по-третє, є суб'єктами функціонування всіх соціальних інститутів даного суспільства.

Соціальна структура — це система впорядкованих, стійких і типових зв'язків і взаємодій елементів (індивідів, соціальних груп). Соціальна структура визначається як будь-яка модель соціальної поведінки, що повторюється.

Більш конкретний зміст цього поняття залежить від теоретичного підходу, в рамках якого воно використовується. К. Маркс, наприклад, виділяв базис і надбудову як найважливіші компоненти соціальної структури, а також пов'язану з ними соціальну структуру суспільства.

Для представників структурного функціоналізму основними елементами соціальної структури виступають соціальні інститути як сукупність організованих зразків соціальної поведінки. Виділяють також статусно-рольову структуру, тобто структуру, елементами якої є індивіди, що займають певні соціальні позиції (статуси) і виконують відповідні функції (ролі).

Орієнтація на виявлення структурних взаємозв'язків і взаємо залежностей є однією з основоположних особливостей соціології (її предмета і методу). Структуралізм, тобто аналіз соціальних явищ з точки зору структури, починаючи з Еміля Дюркгейма, є одним з основних методологічних підходів в соціології.

Проте представниками протилежного методологічного підходу — теорії соціальної дії — він критикується як такий, в якому домінує суспільство і заперечується активність особистості, оскільки структура жорстко детермінує її поведінку. Замість такого розуміння соціальної структури Бергером запропонована концепція "соціального конструювання реальності". В ній соціальна структура характеризується "не як щось, здатне стояти саме по собі, окремо від людської діяльності", що її створила. Тут соціальна структура конструюється і переконструйовується людьми в процесі їхніх взаємодій, і завжди можна пояснити, яким чином структури конструюються в процесі соціальної діяльності індивідів.

Для соціолога при аналізі соціального центральним поняттям виступає "соціальна стратифікація" (від лат. strata — шар). Соціальна стратифікація — це нашарування, напластовування груп, що мають різний доступ до соціальних благ через їхнє положення в соціальній ієрархії

Соціальна стратифікація — термін, який в соціології позначає:

багатовимірну ієрархічно організовану структуру соціальної нерівності, існуючу в будь-якому суспільстві; процес, в ході якого групи людей ієрархічно розміщуються відповідно деякій шкалі нерівності.

Система соціальної стратифікації представляє собою певну диференціацію соціальних статусів і ролей.

Соціальна страта — ранговий шар в рамках ієрархічної системи соціальної стратифікації, соціальних статусних позицій і ролей.

Для різних суспільств характерні особливі форми і підстави соціальної нерівності і способи соціального ранжирування, різні типи стратифікаційних систем. Так, існують принципові відмінності між кастовою і становою "закритими" системами соціальної стратифікації і сучасним класовим "відкритим" суспільством; між соціальними характеристиками, які визначають нерівність в цих стратифікаційних системах, способами, якими ця нерівність затверджується і підтримується.

Соціальна стратифікація по-різному розуміється в різних теоретичних системах. Існують три класичні напрями стратифікаційних теорій — марксизм, функціоналізм і веберіанство.

Відносно витоків і перспектив розвитку соціальної стратифікації в соціології існують різні точки зору. Функціоналісти (Т. Парсонс, К. Девіс, У. Мур та інші) вважають стратифікацію необхідною, неминучою, бо вона пов'язана з різноманітністю потреб, функцій і соціальних ролей. Винагорода справедлива, оскільки здійснюється відповідно до ролей, наприклад, юристів, водіїв транспорту, вчителів тощо.

Представники конфліктного підходу (К. Маркс, М. Вебер та інші) вважають, що соціальна стратифікація є справедливою навіть унаслідок боротьби груп. Вона не ускладнює нормальне функціонування суспільства, бо визначається тими, хто при владі. Карл Маркс пов'язував соціальну нерівність з різним положенням груп людей в системі матеріального виробництва, із ставленням до власності. М. Вебер виділяв три компоненти соціальної нерівності: майнова, статусна, владна нерівності. Кожний з цих компонентів може забезпечити сходження (або навпаки) по соціальних сходах.

Пітірим Сорокін, розвиваючи ідею багато вимірності стратифікації, виділив три основні її форми і, відповідно, критерії: економічні, політичні і професійні. В 1970—1980-і роки на основі синтезу функціонального і конфліктного підходів американські вчені Герхард і Ленські розробили еволюційний підхід до аналізу соціальної стратифікації. Вони доводять, що стратифікація існувала не завжди і не завжди була корисною. Частково базуючись на конфлікті, вона виникає унаслідок розподілу додаткового продукту. Залежно від конкретно-історичних умов і ситуації, вона може бути справедливою і несправедливою, сприяти розвитку або затрудняти його.

Марксизм зводить проблему соціальної стратифікації до відмінностей між класами. Головний тип стратифікації, згідно марксизму, це класова стратифікація, в основі якої лежать економічні чинники, перш за все — відносини власності. Тому марксистська теорія стратифікації піддавалася критиці, перш за все, за економічний редукціонізму і одновимірність.

Функціоналістські теорії зв'язують соціальну стратифікацію з професійним розподілом праці, з необхідністю мотивації індивідів для заповнення важливих професійних позицій. Нерівна винагорода, включаючи прибуток і статус, вважається необхідним механізмом, за допомогою якого суспільство гарантує, що найважливіші для суспільства місця посядуть самі кваліфіковані люди. Тому система соціальної нерівності розглядається як об'єктивно необхідна в будь-якому суспільстві, причому підкреслюється не конфліктне, а інтегруюче значення соціальної стратифікації для суспільства.

Вся функционалістська стратифікаційна схема виглядає як довга безперервна статусна шкала, яка складається з безлічі професійних груп. На цій шкалі немає розривів, немає чіткого розподілу на класи, немає класової боротьби, як немає і її передумов. "Класи" в цій концепції — це статусно-престижні групи.

Функціоналістська теорія стратифікації піддавалася критиці по різних напрямах. Її головними недоліками вважаються відсутність уваги до влади, багатства і власності як підстав стратифікації; перебільшення індивідуально - досяжницького характеру нерівності і недооцінка чинника спадкоємства статусної позиції; ігнорування боротьби, яку ведуть між собою різні класи і страти за владу, престиж і матеріальні цінності.

Фактично функціоналістська теорія стратифікації, що домінувала в 50—60-і роки XX століття, відображала специфічну ситуацію США, де ніколи не існувало і не існує ані ідеології робочого класу, ані його політичного руху, а соціальна ієрархія більшістю американців розуміється як система вільно організованих статусних груп, членство в яких залежить від індивідуальних здібностей. Більшість американських соціологів також вважають, що американське суспільство не може розглядатися з точки зору класового типу стратифікації, характерного для інших індустріальних країн.

Альтернативна і марксизму, і функціоналізму модель соціальної стратифікації, отримала широке розповсюдження з 1970-х років, носить назву веберіанської, оскільки ґрунтується ш ідеях Макса Вебера. Вебер запропонував плюралістичний підхід до аналізу соціальної стратифікації. За Вебером, можлива безліч відносно самостійних ієрархічних структур, що не зводяться до класової або професійної структури.

Як найважливіші Вебер виділяє три таких структури — економічну, соціокультурну і політичну.

Відповідно, соціальні групи, шо виділяються в цих ієрархічних структурах, він визначає поняттями "клас", "статус" і "партія".

Іноді вони можуть близько сходитися, але у принципі завжди залишаються відносно самостійними. При цьому в основі будь-якої стратифікації лежить розподіл влади і авторитету, які прямо не визначаються відносинами власності.

Таким чином, у Вебера і його послідовників, на відміну від економічної класової стратифікації марксизму і довгої безперервної шкали соціально-професійних позицій функціоналізму, з'являється безліч відносно самостійних ієрархій. І кожна соціальна група за- ймає комбіновані (багатовимірні) класові і статусні позиції. В сучасній соціології стратифікаційний аналіз стає ще більш багатовимірним. В ньому ураховуються і такі чинники, як тендер, вік, етнос і т.д., пов'язана з якими нерівність не зводиться до інших типів соціальної нерівності, приміром — класової.

Специфічні підходи до вивчення соціальної стратифікації виробила емпірична соціологія. Разом з об'єктивним підходом, шо ураховує такі критерії, як рівень освіти, рівень прибутків і т.п., вона використовує суб'єктивний підхід — метод" "репутації", заснований на суб'єктивних оцінках положення різних соціальних груп, і "метол класової ідентифікації", коли респондент розташовує себе на умовній статусній шкалі.

Звичайно в емпіричній соціології використовується класова стратифікаційна шкала (5—7 балів). Тут клас вживається як описова категорія, шо позначає різні рангові позиції, займані певними людьми (групами) на ієрархічних шкалах. Кожний з цих методів дає певні "зсуви" загальної картини, але в сукупності вони дозволяють достатньо точно описати систему соціальної стратифікації.

В людському суспільстві індивіди відрізняються один від одного за безліччю соціальних характеристик: професією, характером праці, ставленням до власності, розміром прибутків і т.п. (причому ці характеристики емпірично фіксуються, тобто їх можна достатньо чітко виміряти з використанням кількісних методів). Чи об'єднані між собою ці люди в якісь групи? Якщо говорити про формальне об'єднання (як це, приміром, має місце з членами будь-якої політичної партії), то — ні. Якщо ж говорити про їхнє реальне, об'єктивне положення в суспільстві, то, — без сумніву, об'єднані.

В соціальні групи людей об'єднують соціальні інтереси, шо представляють собою реальні причини дій, здійснень, які формуються у членів різних соціальних груп, у зв'язку з їхніми відмінностями за положенням і ролі в суспільному житті. Оскільки у різних людей різні інтереси, то вони реально і утворюють різні соціальні групи, тобто ніби неформально відокремлюються. При цьому соціальні інтереси групи, утворюючись на основі індивідуальних інтересів її членів, ні в якому разі не зводяться до них, оскільки в процесі соціальної взаємодії індивідів відбувається вироблення інтересів групи як цілого, що відображає вже загальні риси соціального положення окремих індивідів, шо входять до групи. Необхідно ураховувати, що соціальний інтерес групи завжди направлений на збереження або зміну її положення в суспільстві.

З урахуванням цього, можна виділити основні види соціальних груп і відповідні їм види соціальних структур:

соціально-класові (класи, соціальні шари, соціальні групи, прошарки);

етнічні (нації, етнічні групи);

соціально-професійні групи (трудові колективи);

соціально-демографічні групи;

соціально-територіальні.

При вивченні або аналізі соціальної структури суспільства необхідно ураховувати реальне положення і роль всіх існуючих в суспільстві соціальних груп.

Соціальна стратифікація указує на те, яке місце посідає в соціальній ієрархії людина або група. Соціальна нерівність означає, що деякі категорії людей постійно займають більш вигідне положення в суспільстві, ніж інші. Визначення того, хто в соціальному відношенні має перевагу, тобто знаходиться в більш вигідному положенні, базується на певних ознаках і властивостях, які мають індивіди, і, частково, на ставленні суспільства в цілому до цих рис і властивостей. Соціальна стратифікація впливає на життя людей в найрізноманітніших виявах. Члени однієї страти ведуть, як правило, однаковий спосіб життя і можуть усвідомлювати свою при належність до даної страти.