Соціологія культури: Навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 2006 | Видавець: Київ: Кондор | Кількість сторінок: 302

5.10. Міф як жттєва реальність

Вище ритуал обговорювався як елемент релігійного культу. Це пояснюється тим, що ритуал в основному - предмет занять культурантрополопв, що вивчають "прості" суспільства, у яких релігійні культи відіграють виняткову роль. Соціологи досліджували ритуали набагато менше; з великих учених, що займалися проблемою ритуалу, можна назвати Г.Зіммеля та І.Гофмана, але й у них ритуал виступав, так би мовити, під чужим ім'ям: "форми" у Зіммеля, "відносини на

публіці" у Гофмана.

Але це не означає, що культ, а отже, обряди чи ритуали відсутні у світських культурах, у нерелігійному середовищі. Щоб здійснювати ритуали, не обов'язково вірити в загробне життя (як це передбачається у визначенні ритуалу, запропонованому антропологами чоловіками Берндт). Ритуали здійснюються скрізь, де є символічні системи, що регулюють сприйняття світу людиною і поведінку її в цьому світі, а такі системи є скрізь — як ідеології, образи чи світ, якщо використовувати термін, застосовуваний антропологами, у як міфи.

Напевно, не варто починати новий "тур" словникових визначень, оскільки навіть найглибокодумніші з них мало що дадуть для культурсоціологічної інтерпретації поняття міфу. Проте корисно для довідки відтворити коротке й інформативне визначення міфу: "Міф (гр. Mythos, лат. Mythus) — власне оповідання, казка, особливо історія богів. Міфи містять релігійно забарвлені зображення явищ і процесів природи та світу, втілених у людських образах. Духовні і природні сили виступають у них як боги і герої, що здійснюють вчинки і відчувають страждання на зразок людських. Міфи поділяються на теогонічні, що зображують народження і виникнення богів, космогонічні, де описується виникнення світу завдяки діям богів, космологічні, що описують побудову і розвиток світу, антропологічні, що оповідають про створення людини, її сутність і призначену їм богами долю, що мають своєю темою порятунок людини, і есхатологічні, де говориться про кінець світу, людей і богів. У більш широкому значенні під міфом розуміється зображення метафізичних зв'язків природного і людського життя, зібране з елементів реальності та використання цих елементів як символів божественних і метафізичних сил і субстанцій, причому сутність явищ зображується в образах, а не в поняттях; так створені Платоном міфи, за допомогою яких він міг легше, яскравіше й у більш доступній формі висловити свої метафізичні ідеї". Доцільно використовувати підхід О.ФЛосєва: виключати пункт за пунктом помилкові пояснення міфу, показуючи те, чим міф не є, і відповідно те, чим він є.

Міф не є вигадкою чи фікцією, не є фантастичним вимислом. Він є реальністю, тому що впливає на реальність, змінюючи її, створюючи чи руйнуючи. Звичайно, можна строго об'єктивно описати природу і соціальний лад Стародавньої Греції, але ми нічого не зрозуміємо в грецькому житті й історії, якщо не візьмемо до уваги, що боги і демони були для греків абсолютною, стовідсотковою реальністю, що і визначала всі рішення: від приватних до державних, результати битв, походів й інших діянь. Ми нічого не зрозуміємо в житті середньовіччя й історії, якщо вважаємо дурним марновірством віру в диявола, а процеси над відьмами — непорозумінням, результатом чиєїсь дурної і зловмисної вигадки. Лосев писав: "...Потрібно бути вкрай короткозорим у науці, просто сліпим, щоб не помітити, що міф є... найвищою за своєю конкретністю, максимально інтенсивною й найбільшою мірою напруженою реальністю. Це не вигадка, але — найбільш яскрава і найсправжніша дійсність. Це — зовсім необхідна категорія думки і життя, далека від будь-якої випадковості й сваволі".

Міф не є буттям ідеальним, тобто абстрактним, значеннєвим буттям. Він не є продуктом розумових зусиль.

Наприклад, наше ставлення до їжі, як стверджував Лосев, зовсім абстрактне, тобто абстрактне не саме ставлення (воно завжди волею-неволею міфічне і конкретне) , а абстрактне наше бажання ставитися до неї, зіпсоване забобонами помилкової науки і сумовитої обивательсько-міщанської повсякденної думки. Думають, що їжа є їжа і що про її хімічний склад та фізіологічне значення можна довідатися з наукових книжок. Але це і є засилля абстрактної думки, яка замість живої їжі бачить абстрактні ідеальні поняття. Інакше кажучи, міф не є буттям ідеальним, але — життєво відчутною і створюваною речовою і тілесною діяльністю.

Міф — це не метафізична побудова.

Але все-таки міфу властива певна "відчуженість" та "ієрархічність". Лосев пояснює це таким чином: як би реально Хома Брут не їздив на відьмі, а вона на ньому, усе-таки тут є щось відмінне від того, як люди їздять просто на коні. І зрозуміло, що хоча міф чуттєвий, сприймається на дотик, відчутний, бачимо, у ньому є щось за необхідністю відчужене від звичайної дійсності, щось вище і більш глибоке в ієрархічному ряді буття. Тому міф не метафізика, ареально, речовинно і речовинно творима дійсність, що є в той же час відчужена від звичайного ходу явищ і така, що містить у собі різний ступінь іерархічності, різний ступінь відчуженості.

Тут ми завершимо розгляд лосівського аналізу міфу. Зрозуміло, Лосев не зупинився на цьому, а відповідно до своєї мети розглядав зв'язок міфу і поезії, намагаючись зрозуміти взаємини міфу з поетичною творчістю, з релігійними догматами, з чудом, і прагнув вивести діалектичну "формулу міфу". У його книзі міф розглядається через призму релігії, поезії, метафізики.

Для нас же важлива проблема співвідношення міфу і конкретних проявів житті суспільства. Аналіз, проведений Лосевим, дозволяє сформулювати наступне.

Міф — це яскрава і справжня дійсність, що відчувається, речовинна, тілеси реальність, сукупність не абстрактних, а пережитих категорій думки і життя, щ володіє своєю власною істинністю, вірогідністю, закономірністю і структурою у той же час утримує в собі можливість відчуженості від нормального ходу події можливість існування ієрархії буття.

Якщо вдуматися в це "визначення", то стане зрозуміло, що міф — це і є наджива, життєва дійсність, не абстрагована в наукових процедурах і тому є альтернатива стандартизованому науковому баченню. Причому міфологічно дійсність сильніша і, так би мовити, більш усеосяжна, ніж дійсність, що продукується наукою.

5.11. Наука як міф і ритуал

Крім усього іншого, міф не є також і науковою побудовою, зокрема псевдонауковою, донауковою чи примітивно-науковою Псевдонаукою, чи, якщо завгодно, паранаукою, чи альтернативною наукою можна вважати магію, по-перше, через її спроби дати альтернативну версію будови світу і світових подій, по-друге, через її прикладний характер. Міф, у будь-якому випадку, у лосівському йото розумінні, якого ми тут дотримуємось, не може бути ототожнений з наукою, так само, як безглуздо було б ототожнити з наукою саму живу функціонуючу реальність. Лосев показує, що міф не є примітивною наукою, переднаукою чи до-наукою. Безглуздо говорити, що сучасна наука з'являється з міфу, а потім, розвиваючись, перемагає міф. Наука і міф — це просто різні функції життя. Вони не пов'язані відносинами наступності, хоча взаємодія між ними є. Ця взаємодія полягає насамперед у тому, що наука міфологічна, причому не тільки первісна наука, але сучасна теж.

За Лосевим, механіка Ньютона заснована на міфологіїнігілізму. Ось яким чином він роз'ясняє суть міфології нігілізму (до його іронії треба ставитися серйозно): "Механіка Ньютона побудована на гіпотезі однорідного і нескінченного простору. Світ не має меж, тобто не має форми. Для мене це значить, що він — безформний. Світ — абсолютно однорідний простір. Для мене це значить, що він — абсолютно площинний, невиразний, нерельєфний. Неймовірною нудьгою віє від такого світу. Додайте до цього абсолютну темряву і нелюдський холод міжпланетних просторів. Що це, як не чорна діра, навіть не могила і не лазня з павуками, тому що і те, й інше все-таки цікавіше та тепліше говорить про щось людське. Зрозуміло, що це не висновок науки, а міфологія, яку наука взяла як віровчення і догмат. Не тільки гімназисти, але і всі поважні вчені не зауважують, що світ їхньої фізики й астрономії є таким нудним, часом огидним, часом же просто божевільним маревом, та сама діра, яку теж можна любити і поважати. Диромоляї, кажуть, і зараз ще не перевелися в глухому Сибіру. А я, через гріхи свої, ніяк не можу второпати: як це Земля може рухатися? Підручники читав, коли хотів сам бути астрономом, навіть одружився з астрономкою. Але дотепер ніяк не можу себе переконати, що земля рухається і що неба ніякого немає. Якісь там маятники так відхилення чогось кудись, якісь паралакси... Непереконливо. Отут питання про цілу землю йде, а ви якісь маятники рухаєте. А головне, усе це якось незатишно, усе це якесь нерідне, зле, жорстоке. Та я був на землі, під рідним небом, слухав про всесвіт, який не рухався...Ато раптом нічого немає, ні землі, ні неба, ні руху. Кудись вигнали в шию, у якусь порожнечу. "Осьде твоя батьківщина, — наплювати і розмазати!" Читаючи підручник астрономії, відчуваю, що хтось ціпком виганяє мене з власного дому і ще готовий плюнути у фізіономію. А за що?

Цьому уявленню цілком відповідає характерне для європейської філософії Нового часу вчення про нескінченний прогрес суспільства і культури. На основі цього вчення можна зробити висновок, що будь-яка епоха має сенс не сама по собі, а як підготовка для наступної епохи, а отже, жодна з епох не має змісту, а зміст відсувається в нескінченну історичну далечінь. Саме це Лосев називає міфологією соціального нігілізму. Міфологічні і вчення про загальну соціальну рівність. володіє ознаками соціального нігілізму, і теорія нескінченної подільності матерії

Ці вкрай важливі питання потрібно розглянути докладніше. Той факт, що будь-яка наука міфологічна, не означає, що вона тотожна міфу. Наука може бути не-міфологічною. Але така наука є зовсім абстрактною, тобто є системою логічних та математичних закономірностей, і її можна назвати чистою наукою, "наукою в собі". Насправді такою наука ніколи не буває. Коли ми говоримо про реальну науку, що характерна для тієї чи іншої історичної епохи, ми маємо на увазі застосування чистої, абстрактної науки, і тут керує нами винятково міфологія. "Будь-яка реальна наука міфологічна, але наука сама по собі ніяк не стосується міфології".

Тому боротьба науки з міфологією, про яку так багато написано, це завжди, власне кажучи, боротьба однієї міфології з іншою. А іноді в боротьбу вступають наукові міфології. Так, у 1970 році американський історик науки Т. Кун випустив книгу "Структура наукових революцій", де представив боротьбу напрямів у науці як боротьбу "наукових парадигм", тобто, якщо скористатися термінологією Лосева, боротьбу міфологій.

Зрозуміло, сам Кун міфологічного змісту науки не бачить і не припускає. Книга його задумана і написана як трактат, з одного боку, в галузі логіки наукового дослідження, а з другого — соціології науки, тобто з метою вивчення соціальних і соціально-психологічних факторів, що детермінують науковий розвиток. Однак, спираючись на аргументацію Куна, неважко показати, як певною мірою наука є не строго раціональним дослідженням, що збігається з власним ідеальним образом, а не чим іншим, як міф і ритуал.

Суть концепції Куна полягає в наступному (у нашому викладі запропонуємо її з деяким спрощенням). У розвитку науки чергуються бурхливі, але порівняно короткі періоди наукових революцій і порівняно протяжні, спокійні, стабільні періоди існування так званої нормальної науки. Нормальна наука ґрунтується на великих зразках — парадигмах. Як правило, парадигмами виступають великі дослідження, серії досліджень чи дослідницькі проекти, що стали зразком для роботи багатьох інших учених, навіть поколінь учених. Методологічно всі дослідження будуються за парадигматичним зразком. Експерименти організуються так само, як вони були організовані в "зразковому" дослідженні. Факти, на які спрямована увага вчених, — ті ж факти, якими займався "батько" парадигми. 1 так далі. "Нормальна наука", тобто наука спокійного, стабільного періоду, є, власне кажучи, відтворенням того, що було один раз зроблено і визнано великим.

Але в якийсь момент виявляється факт, що не вкладається в прийняту і визнану парадигмою модель реальності. Для вченого тут можливі два шляхи. Перший, до речі, у реальному житті науки, найбільш поширений, полягає втому, що вченого змушують замовчати. Це робиться за допомогою грошей, пільг, адміністративних привілеїв або шляхом посилення адміністративного тиску, аж до застосування фізичного насильства. І факт начебто перестає існувати. Варіантом цього вирішення проблеми є просте замовчування аномального факту. Хто знайомий із вдачами наукового співтовариства, знає, як просто це зробити. Тоді аномальний факт теж ніби перестає існувати, і нормальна наука спокійно розвивається далі.

Другий шлях веде до зовсім іншого результату. Або аномальні факти виявляються настільки кричущими, що замовчати їх не вдається, або "обуренець спокою" мужній і могутній настільки, що в стані пробити бастіони, які споруджуються парадигмою, або всі уже фактично (але поки не формально) тільки чекають її катастрофи, неважливо чому, але альтернативні факти отримують шалений розголос, тема починає розроблятися і кимось здійснюється те, що Кун називає екстраординарним дослідженням (екстраординарне в тому розумінні, що воно руйнує парадигмальні канони і закладає основи нової парадигми).

З цього моменту до руйнування старого будинку — старої парадигми — приступають усі. Так починається період наукової революції — час катастрофи авторитетів, шкіл, інститутів, моделей і методологій, теорій, світоглядів, образів світу. Одночасно підсилюється вплив нової парадигми, що виникла на основі екстраординарного дослідницького досягнення. Навколо нових авторитетів збираються прихильники, формується школа. Поступово розпалювання пристрастей спадає, і розвиток знову вступає в стадію нормальної науки, але вже на новій парадигмальній основі.

Кун так характеризує нормальну науку: "...Створюється враження, нібито природу намагаються втиснути в парадигму, як у заздалегідь збиту і досить тісну коробку. Мета нормальної науки ніякою мірою не вимагає пророкування нових видів явищ: явища, що не вміщаються в цю коробку, часто взагалі випускаються з виду. Вчені в руслі нормальної науки не ставлять собі за мету створення нової теорії, звичайно, до того ж вони нетерпимі до створення таких теорій іншими. Навпаки, дослідження в нормальній науці спрямовано на розроблення тих явищ і теорій, існування яких парадигма свідомо припускає.

У нормальній науці з усією очевидністю виявляються риси міфологізму і ритуалізму. Однак її міфологічність полягає не в тому, що вона керується неправильними уявленнями про реальність, а в тому, що питання про істинність чи хибності цих уявлень для існування в рамках парадигми не відіграє вирішальної ролі. У нормальній науці образсвіту— це спосіб життя, і в цьому розумінні фізичні образи реальності, створювані наукою, настільки ж живі й істотні, як для первісних народів образи їхніх міфів, втілені в ритуалах.

Якщо підійти до цього питання з дещо інших позицій, можна сказати, що парадигма — це репрезентативна культура вчених, що діють у рамках цієї парадигми, і доти, поки вони визнають основну теорію, ними буде знайдено досить і теоретичних аргументів на її користь, і експериментальних підтверджень.

Парадигма найвищою мірою ритуалістична, причому ритуалістична в обох значеннях цього слова: і як стверділа "форма", що підкоряє собі рух творчого життя. іяк сукупність ритуалів. Дуже точно описує діяльність учених у межах нормальної науки, що функціонує на основі загальноприйнятої парадигми, формулювання, дане антропологом Мері Дуглас: ритуали - це певні типи дій, які служать меті вираження віри чи прихильності визначеним символічним системам.

Повторимо слідом за Лосевим: не міфологічна і не ритуалістична лише ідеальна наука, ми сказали б, наука Воланда. Але такої науки в реальному світі немає. У соціальних науках міфологізм виявляється ще помітнішим, ніж у природних, оскільки вони більш тісно і глибоко включені в міфологічний контекст кожного конкретно-історичного періоду, часто становлячи саму основу міфу. Наше життя

міфологічне тому, що воно kohkpetho-історичнє, і міфологічне тією цифою, якою воно конкретно-історичне. З цієї причини (і в першу чергу, стосовно соціальних наук) не можна уявити ситуацію так, що нібито існує реальність (для нас це соціальна реальність), а за її правильне тлумачення борються між собою міфологія і наука, тобто відповідно реакційна і прогресивна сили. Насправді ж є просто міфологічна реальність, вона ж реальність perse.

Конкретна наука завжди міфологічна і тому більш-менш органічно включається в структуру основного міфу епохи: вона впливає на цю структуру, навіть якоюсь мірою видозмінює її, додаючи до неї нові рівні ієрархії буття (у науці є саме та лосівська "відчуженість"). Але вона не в змозі стати реальною альтернативою цьому міфу, так само як наука етнографів при всій її глибині і витонченості (наприклад, у Дюркгейма чи Леві-Строса) ніколи не зможе стати наукою австралійців чи полінезійців: ця наука з іншого міфу, тобто з іншого життя.

Отже, немає деякої абстрактної, ізольованої від "життя яким воно є" соціальної реальності, правильність інтерпретації якої заперечують наука і міф. Є тільки міф. Саме він і творить для нас реальність, саме він, власне, і є реальністю, у якій ми існуємо. Однак визнання міфологічності науки зовсім не вимагає, щоб ми погоджувалися з лосівською характеристикою ньютонівського міфу. Можна запропонувати свою інтерпретацію чи витлумачити його не як нігілістичний, а навпаки, як творчий і оптимістичний міф. Так само зовсім не обов'язково приймати інтерпретацію Лосева, дану ним новотимчасовій соціальній науці з її ідеями прогресу і рівності як нігілістичної міфології. Але неможливо заперечити той факт, що вона склала істотну частину сучасного міфу.

На закінчення наведу ще одну лосівську характеристику того, чим не є і чим є міф. Міф не є науковою і, зокрема, примітивно-науковою побудовою, але "живий суб'єкт об'єктного взаємослідкування, що містить у собі свою власну, позанаукову, чисто міфічну істинність, вірогідність і принципову закономірність і структуру ".