5.1. Науково-філософська постановка проблеми свідомості
Проблема свідомості, духу, духовності — одна з головних у філософії.
Проблема свідомості, духу, духовності — одна з головних у філософії. Основним питанням філософії є питання про відношення свідомості до матерії. Залежно від того, як ставиться й вирішується це питання, визначається філософська, світоглядна позиція — належність того чи іншого філософа до матеріалістичного чи ідеалістичного напряму.
Ще в глибоку давнину, на початку історії пізнання люди зрозуміли, що свідомість, думка — це щось таке, що відрізняється від матеріальних речей. Виникло уявлення, що людина складається з тіла й душі. Згодом це уявлення стало основою релігійно-ідеалістичного світорозуміння, згідно з яким духовне начало є цілком самостійним, незалежним від матерії, природи й навіть первинним щодо неї. На рівні філософської думки це духовне начало було осмислене як особлива нематеріальна субстанція (першооснова, перпіосутність), а в релігії воно ще раніше було персоніфіковане в образі Бога — надприродної й надлюдської особи, творця й володаря світу.
Спираючись на багатовіковий досвід вивчення природи й людини, особливо ж на досягнення науки нового й новітнього часу, можна сформулювати вихідні положення для науково-філософської постановки проблеми свідомості. Найпершим з них є те, що свідомість — це не прояв особливої, незалежної
75
духовної субстанції, так само, як вона не є замкнутим у собі нашим внутрішнім душевно-духовним світом. Свідомість — це властивість матеріальної субстанції, тобто тієї об'єктивно існуючої сутності, яка сама з себе породжує всю нескінченну різноманітність своїх якостей, форм і відношень. Свідомість — це функція надзвичайно складної, високоорганізованої матеріальної системи — людини, людського мозку. Істоти, які мають свідомість (а нам поки що відома лише одна така істота — людина), виникають внаслідок тривалої еволюції космічної матерії, на певному етапі цієї еволюції, там, де для цього складаються всі необхідні й достатні передумови. Виникнення свідомості — це реалізація внутрішньо притаманних (іманентних) матеріальній субстанції потенцій.
За змістом свідомість зрештою є відображенням зовнішньої щодо неї, об'єктивно існуючої дійсності. Це не просте, не пасивно-дзеркальне, а активне, творче відображення. Проте вихідний матеріал для нього не породжується самою свідомістю, а має бути їй даний. Отже, свідомість залежить від об'єктивної, матеріальної реальності — як у плані свого виникнення й існування (філософською мовою — онтологічно), так і за своїм змістом, який становлять наші відчуття, сприйняття, уявлення, думки, почуття тощо (тобто гносеологічно).
Нарешті, треба сказати, що свідомість — не просто природна, а соціально зумовлена властивість людини як члена суспільства й учасника суспільного життя. Свідомість має свої природні, зокрема біологічні, передумови, але вона виникає, формується, розвивається на основі колективної предметно-практичної діяльності й процесів міжлюдського спілкування. Людина зі своєю свідомістю виходить за межі тваринного буття, біологічної еволюції, вона починає існувати в історичному просторі й часі. Для неї надприродною спадковістю надбудовується і стає визначальною культурна наступність.
Цими принциповими положеннями ми керуватимемося в подальшому розгляді феномену свідомості.
