Політологія: Навчально-методичний комплекс

Тема 3. ПОЛІТИЧНА ДУМКА В УКРАЇНІ

1. Зародження і розвиток політичної думки в Україні з прадавніх часів до XVIII ст.

2. Формування політичних ідей в умовах українського культурно-національного відродження і просвітництва.

3. Українська політична думка Нової доби.

4. Політичні концепції українських мислителів XX ст.

Методичні рекомендації

1. Основні етапи розвитку української політичної думки, її особливості та характерні риси можна зрозуміти, проаналізувавши табл. 8.


Вивчаючи перше питання цієї теми, необхідно усвідомити, що суспільно-політична думка тісно пов'язана з буттям українського народу. Тому її характерною особливістю з прадавніх часів до сьогодення є ідеї свободи і справедливості, добра і правди. Усе це багатство ідей становить теоретичну основу, на якій виростають вимоги національної незалежності та соціального визволення, утвердження справедливого демократичного ладу.

Розглядаючи історію українського народу через призму іноземних впливів та взаємозв'язків, слід зрозуміти, що Україна постійно перебувала під впливом Західної та Східної цивілізацій (див. табл. 8).

Щоб зрозуміти розвиток політичних ідей на терен/ нашої держави з прадавніх часів, слід чітко усвідомити такі етапи:

А. Міфологічні уявлення про політику

Трипільська культура (кінець V— початок IV ст. до н. є.): формування суспільних відносин. Пошуки писемності, винахід своєї абетки. Створення матеріальної культури.

Родо-племінні відносини (IV ст. до н. є.—початок н. є.): формування родової суспільної свідомості, первинних форм публічно-політичної влади. Домінанта міфологічного світогляду—думка про божественне походження влади і порядку на Землі як частини космічного порядку. Зародження політичних структур. Розвиток елементів демократизму, відображення його в звичаєвому праві та традиціях.

Б. Політичні ідеї мислителів Київської Русі

Основні джерела: «Повість временних літ» Сільвестра і Нестора (1113—1116), «Слово о законі і благодаті» Іларіона (1052), «Руська правда» (початок XI і початок XII ст.; «Остромирове Євангеліє», «Ізборник Світослава»; «Посланіє» Клемента Смолятича, «Повчання» Володимира Мономаха (1117), «Слово про Ігорів похід» (1185).

Становлення і зміцнення феодальних відносин. Введення християнства Володимиром Великим. Формування і становлення державної ідеології.

Розв'язання найсуттєвіших проблем походження держави; виникнення правлячої династії; єдності і суверенності політичної влади; організація найдоцільніших форм правління; закономірність і реалізація найвищих владних повноважень; взаємовідносини між церквою і державою; срормування та обґрунтування юридичної термінології.

2. Розглядаючи друге питання — формування політичних ідей в умовах українського культурно-національного відродження, — необхідно усвідомити, що на зміну бурхливому розвитку Київської середньовічної держави з її досягненнями в усіх галузях суспільного життя приходить період занепаду і розпаду, тривалого іноземного поневолення багатьох її земель.

Щоб розв'язати проблему самозбереження народу, треба було пройти нелегкий шлях від захисту національної ментальності й історично налаштованого способу життя, через зростання освіченості й пробудження національної свідомості до здобуття української державності. З'ясуйте сутність основних етапів культурно-національного відродження:

А. Формування полемічної літератури

Представники: Павло Русин, Юрій Дрогобич, Іван Вишенський, Станіслав Оріховський, Юрій Немирич, Шимонович, представники братських шкіл.

Основні ідеї: Вирішення проблем становлення та захисту державності української нації. Відстоювання права на існування українського народу; захист його мови, культури, релігії; рішуча боротьба проти спольщення і покатоличення.

Розробка і висвітлення питань про державу, закон і право, форми і методи управління держави, суверенітет державної влади і межі її панування над собою, індивідом.

Відкидання середньовічного релігійного світогляду і здобування ідеї антропоцентризму; проголошення прав людей на задоволення земних потреб, здобування ідей свободи особи, справедливого суспільного ладу.

Сприяння розвитку народної освіти, культури та мистецтва.

Б. Зародження та формування центрів національної свідомості

Києво-Могилянська академія: І. Борецький, М. Смотрицький, 3. Копистенський, П. Могила, Г. Сковорода, Острозький культурно-освітній центр

Формування основних принципів освіти: всестановості і рівності всіх у навчанні, демократичності. Формування правлячої верхівки українського суспільства.

Проблеми розбудови української державності, об'єднання земель, піднесення культурного життя і міжнародного авторитету.

Вплив на світоглядні та суспільно-політичні процеси, народно-визвольну боротьбу. Узагальнення і осмислення духовного життя, піднесення та розширення гуманістичних засад науки і освіти, культури, мистецтва.

Формування філософських засад суспільного життя, всебічний розвиток історичної науки.

В. Ідеї волі і демократи в суспільно-політичному житті козацтва

Історичні рамки XVI—XVII ст. Визначальні риси козацтва — волелюбність, добровільність і демократичність у вирішенні військових та громадських справ, своєрідність суспільного стану. Формування основних засад християнської козацької республіки, Конституція Пилипа Орлика про правові основи суспільного життя.

Г. Ідеї відродження української державності

Історичний період XVI—XVII ст. Характерні риси та основні характеристики: селянсько-козацькі заворушення під проводом К. Косинського та С. Наливайка. Гетьман П. Конашевич-Сагайдачний і автономія українських земель. Богдан Хмельницький і його державотворча політична думка і практика. Переяславська угода та Березневі статті про державний устрій в Україні. Іван Ви-говський та Гадяцькі пакти. «Угода і Конституція прав і свобод Війська Запорізького», « Вивід прав України» та «Маніфест П. Орлика». І. Гізель про несправедливі суди, непомірні побори, критика вельмож та його заклики до модального вдосконалення, обґрунтування угоди між правителями і підлеглими. Ф. Прокопович про походження влади, сутність абсолютної монархії. Перша політична історія України — «Історія Русів».

3. При вивченні політичної думки Нової доби слід звернути увагу на:

— багатоманітність і політичну насиченість різноманітних політичних течій і напрямів, їх інтересів і потреб, політичних намірів та устремлінь;

—розвиток політичних ідей, ідей соціального та національного визволення був породжений нестерпними колоніальними режимами: Російсько/імперії, до складу якої входило Лівобережжя, Правобережжя, Південна Україна; Австро-Угорської імперії, до складу якої входила Східна Галичина, Південна Буковина й Закарпаття.

З'ясуйте загальне і особливе в таких основних політичних течіях і напрямах:

Кирило-Мефодіївське товариство:

— ідея слов'янської республіканської федерації М. Костомарова, П. Куліша, В. Білозерського;

— ідеал свободи, рівності і братерства слов'янських народів Т. Шевченка.

Революційне народництво:

— негативне ставлення до експлуататорської суті існуючої Держави;

—заперечення монархізму, абсолютного чи конституційного, повалення самодержавства, обування принципів організації центральної влади: виборність, змінність, підзвітність, підконтроль-ність;

— права людини і природне право, воля народу, демократичні свободи людини.

Ліберально-демократичні та соціалістичні напрями:

— конституціоналізм та права людини за М. Драгомановим;

— Іван Франко та марксизм;

—ЛесяУкраїнка /соціалізм та соціал-демократизм.

4. Розглядаючи політичні концепції українських мислителів кінця XIX—XX ст., усвідомте та засвойте такі основні напрями:

Формування самостійницьких концепцій державної влади в України

— теорія національного самовизначення за М. Грушевським;

— соціально-економічне обґрунтування ідей відродження української держави Ю. Бачинським;

— історико-правове обґрунтування ідеї відродження Української держави М. Міхновським;

— монархічно-гетьманська концепція В. Липинського;

— концепція інтегрального націоналізму Д. Донцова. Державотворчі ідеї представників національно-державницького

напряму:

— проблеми української державності в працях С. Дністрянського, С. Рудницького, В. Старосольського;

— обґрунтування С. Томашівським та В. Кучабським монархічного устрою Української держави;

— політичні погляди Ю. Липи. Концепція націократії М. Сцібор-ського.

Соціалістичні концепції розвитку української державності:

— В. Винниченко про національне відродження;

— М. Хвильовий, О. Шумський, М. Скрипник про шляхи розвитку української держави.

Основні поняття та категорії

Автономія (від грец. autonomia — самоуправління, незалежність): 1) — надання частинам держави (областям, провінціям тощо) прав на самоврядування в адміністативній сфері (в такому розумінні цей термін вживається в політико-юридичних науках); 2) — широке внутрішнє самоврядування по-літико-національного або національно-територіального утворення в рамках єдиної держави; стосується не лише адміністративної, а й інших сфер життєдіяльності, а також деяких питань законодавства (в такому розумінні це поняття вживається в політології та етнополітології).

Авторитаризм (від лат. autoritas — повна влада) — політичний режим, який характеризується значною концентрацією влади в руках однієї особи або групи, а також обмеженням або звуженням політичних прав і свобод громадян, їх об'єднань тощо.

Автохтони (від грец. autos — місцевий, корінний) — первісне, споконвічне заселення країни.

Анархізм (від грец. anachia— безвладдя)— течія в суспільно-політичній думці, головним принципом якої є заперечення держави і будь якої влади.

Віче — народне зібрання, форма громадського воєвиявлення часів Київської Русі, яка існувала поряд із владою князя і була безпосереднім продовженням родоплемінних порядків, коли всі члени роду брали участь у вирішенні спільних справ. Віче у Києві скликалося з волі князя і було своєрідними зборами військового населення, у ньому брали участь усі чоловіки, крім холопів. З плином часу віче збирають дедалі рідше й тільки в особли-

вих випадках, як це було, наприклад, у Києві 986 року під час нападу печенігів. На загальному віче обирали й главу феодальної новогвардійської республіки — архієпископа. Вибір робили з кількох визначених наперед кандидатур «Божим сином», тобто жеребом.

Імперіалізм — політичне і економічне панування країни або країн над іншими, яке веде або до встановлення іноземного правління за допомогою сили, або до економічної експлуатації. У політології є два підходи до Імперіалізму. Перший підкреслює політичну роль і прослідковує імперіалізм від стародавніх цивілізацій, заснованих на експлуатації, зокрема Римської імперії. Другий — виділяє економічні фактори і розглядає Імперіалізм як особливість головним чином XX ст.

Імперія (від лат. imperium — влада) — велика держава, утворена шляхом включення до свого складу території інших держав, колоніальних володінь. Імперія є однією з найдавніших форм державного устрою (наприклад, Римська, Франкська). Останньою у світі імперією був СРСР, розпад якого поклав кінець існуванню імперії.

Консерватизм (від лат. concervare — зберігання) — політична ідеологія, яка орієнтується на збереження, пітримання існуючих форм економічного, соціального, політичного життя, традиційних духовних цінностей.

Конституціоналізм (від лат. constitutio — встановлення) — концепція в політиці, згідно якої найкращою формою державного управління визначається конституційна монархія.

Конфедерація (від лат. confederatio — спілка, об'єднання) — союз суверенних держав, які, зберігаючи незалежність свого існування, об'єднались для досягнення певних спільних цілей (переважно зовнішньополітичних, воєнних), для координації своїх дій. Члени конфедерації створюють центральний керівний орган, надаючи йому точно визначених повноважень. Його рішення приймаються і здійснюються тільки за згодою всіх держав, що входять до складу конфедерації. При цьому, звичайно, не існує єдиної території і громадянства, єдиної податкової і правової систем. Правовою основою утворення конфедерації є союзний договір, тоді як для федерації — конституція. Кошти конфедерації складаються із внесків її членів. Конфедерація — нетривка форма державного об'єднання. Як правило, вона передує виникненню федерації або розпаду на самостійні держави.

Місцеве самоврядування — політико-правовий інститут, у межах якого здійснюється управління місцевими справами в низових адміністративно-територіальних одиницях (громадах) через самоорганізацію місцевих жителів, за згодою і при підтримці держави; є характерною ознакою демократичного суспільно-політичного розвитку.

Націоналізм (від лат. natio — народ) — теорія і практика етнічних і соціально-політичних відносин у суспільстві, які грунтуються на самоіденти-фікації нації, вирішенні політичних, державних, економічних, соціальних проблем суспільного розвитку і які реалізуються у різноманітних формах діяльності, зумовлених рівнем соціально-економічного, політичного і культурно-духовного розвитку країн, традиціями, станом суспільної психології та специфікою навколишнього соціо-середовища.

Націоналізм — європейське явище, яке супроводжує, зокрема, реорганізацію і консолідацію сучасних західноєвропейських держав У XVII— XVIII ст. Виникнувши в Західній Європі, вони винайшли націоналізм як засіб забезпечення їх політичної послідовності і автономії в нових умовах. Разом з тим націоналізм став віддзеркалювати прагнення народів до самовираження. Дві світові війни та їх наслідки, в ході яких було створено багато нових національних держав, утвердили націоналізм як нездоланну силу в сучасному світі.

Національна держава — сучасна форма держави, яка має чітко виражені кордони, в яких співіснують держава і суспільство, тобто територіаль-

не розташування держави зазвичай відповідає u культурним, лінгвістичним та етнічним особливостям.

Панславізм — концепція, за якою з мовної спільності виводиться культурна спільність. Рецидиви прояву панславізму відчутні на європейському континенті й нині як результат рушійних змін 90-х років XX ст.

Самоврядування — певне функціонування соціальної системи, визначальним принципом управління якої є безпосереднє прийняття, виконання керівного рішення й контроль за ним, причому в даній системі об'єкт і суб'єкт управління збігаються.

Сепаратизм (від лат. separatus — окремий) — політологічна діяльність, спрямована на відокремлення частини держави. У багатонаціональних державах — прагнення національних меншин до відокремлення, створення самостійної держави.

Соборність: 1)— у широкому значенні— морально-філософський та соціальний принцип, який передбачає єднання людей довкола спільної справи як умова існування людства. Фундаментальними положеннями, на яких ґрунтується соборність, є: відповідальність усіх за всіх, єдність індивідуального та колективного, взаємне духовне збагачення та розвиток і т. д.; 2) — у вузькому значенні — єдність усіх територій держави.

Соборність України— єдність, цілісність, нероздільність суспільства держави в Україні. Соборність України має кілька аспектів: соборність її землі; державності; громадськості; політичної та громадянської культури; духовність і т. д. Соборність землі України — це єдність, цілісність загальної території України, недоторканість її кордонів. Соборність української державності означає, що Україна має свою єдину національну державу, яку створює сам народ. Громадянськість державності — це єднання всіх громадян України незалежно від соціально-класової, етнічної та іншої Належності.

Українська політологія — порівняно нова наука і навчальна дисципліна, її теоретичними й методологічними основами є політологічні концепції й теорії, розроблені передусім видатними українськими вченими-політологами, філософами, істориками, а також західні політологічні науки. Разом з цим вона має свій зміст, свій предмет і об'єкт дослідження, понятійно-категоріальний апарат, методологічні принципи й системи аргументації. До змісту української політології органічно входять історія створення і розвитку вітчизняної політичної думки, теорія української національної державності, проблеми національної свідомості й самосвідомості українського народу, його політичного менталізму і політичної культури, українська національна ідея, українські політичні традиції, політичні портрети видатних діячів та вчених-політологів України. В Українській політології, на жаль, ще мало розроблене політичне наукове програмування, без чого не може бути збалансованої довготривалої ефективної політики. Але в перспективі цей аспект буде одним з основних, так само як і теорія та практика міжнародних відносин, зовнішня політика. Отже, українська політологія багато в чому збігається з політичною наукою інших країн, хоч і має свій зміст, свої особливості. Вітчизняна політична думка розвивається самобутньо, на основі демократичних традицій, на українському соціально-політичному й національному грунті. У той же час українська політична наука й політична практика знаходяться під впливом ідей передових західноєвропейських політологів.

Принцип федералізму (від лат. foedus — союз, об'єднання) — передбачає розрізнення і своєрідне поєднання централістських начал і чітко визначеної частки суверенітету суб'єктів державного союзу, розмежування сфер компетенції центральних, федеральних органів влади та влади суб'єктів федерації, надання їм певної політичної самостійності. Ідея федералізму виражає прагнення впровадити сильну центральну владу, яка буде здатна цілеспрямовано здійснювати певні спільні міждержавні, колективні загальнонаціональні функції, такі як забезпечення свободи торгівлі, оборона,

Питання для дискусії

1. Яку мету, на Ваш погляд, переслідував Володимир Святославович хрещенням Київської Русі у 988 р. і чому він обрав православ'я?

2. У чому полягає важливість положень «Литовських статутів» для політичної думки України?

3. Яке значення для розвитку української політичної думки має Магдебурзьке право?

4. Які політичні ідеї пропонували представники братських шкіл?

5. Яке суспільно-політичне значення для України мала Брестська унія 1596 р.?

6. Місце поглядів учених Києво-Могилянської академії в політичній науці України.

7. Стан української політичної думки періоду національно-визвольної війни 1648—1654 рр.

8. Що спільне та відмінне в поглядах М. Костомарова і М. Драгоманова на державу, владу, політику?

9. Внесок М. Грушевського і В. Винниченка в розвиток української політичної думки.

10. Значення Універсалів 1917—1918 pp. для політичного життя та відродження української державності.

Теми рефератів

1. Періодизація політичної історії та політичної думки в Україні.

2. «Слово про закон і благодать» Іларіона — перший на Русі політичний трактат.

3. Роль «Конституції» та «Виводу прав України» П. Орлика у розвитку політичної думки в Україні.

4. Розвиток демократичних інституцій і структур в українському суспільстві.

5. Ідеї гуманізму в працях Ю. Дрогобича, П. Русіна, Ш. Шимовича, І. Вишенського та С. Оріховського.

6. Політичні погляди професорів Києво-Могилянської академії Й. Коно-новича-Горбачевського, А. Яворського, Ф. Прокоповича, П. Могили та їх роль у національному відродженні України.

7. Т. Шевченко про російську імперіалістичну політику (твори «Містерія», «Великий льох», «Розрита могила», «Кавказ»).

8. Політичні і правові ідеї Кирило-Мефодіївського товариства.

9. Діяльність та погляди М. Грушевського і В. Винниченка, спрямовані на відродження української державності.

Питання до самоконтролю

1. Спробуйте графічно зобразити державний устрій Київської Русі

2. Сформулюйте для себе політичну проблематику «Слова про закон і благодать» та «Слова о полку Ігоревім» та порівняйте їх.

3. В чому головна суть політичної концепції українського гуманіста Станіслава Оріховського Роксолана

4. Уясніть та випишіть особливості політичної організації козацтва.

5. Проаналізуйте спільне у політичних поглядах головних учасників Ки-рило-Мефодійського товариства.

6. Виокреміть погляди М. Драгоманова на суспільство рушійні сили суспільного розвитку та цього українські проблеми і національне питання.

7. Які основні риси соціалістичного напрямку в Українській політичній думці другої половини XIX ст.

8. Сутність соціально-політичних поглядів засновників У HP.

9. Спільне, особливе та відмінне у концепціях Міхновського, Донцова та Липинського.

10. Геополітичні концепції в українській політичній думці першої половини XX ст.

Питання до заліку

1. Розвиток політичних ідей мислителями Київської Русі.

2. Державотворчі процеси в житті запорізького козацтва.

3. Політична думка в Україні доби Відродження та Просвітництва.

4. Особливості політичної думки в Україні в XIX та початку XX ст.

5. Сучасна політична думка в Україні.

Питання до іспиту

1. Сутність національно-радикального напрямку в політичній думці в Україні.

2. Монархічно-гетаманська концепція В. Липинського.

3. Роль Тараса Шевченка у формуванні політичної культури українського народу.

4. Політичні погляди М. Драгоманова.

5. Політична концепція І. Франка.

6. М. Грушевський про державу, її устрій та управління.

7. Основні напрями сучасної політичної думки в Україні.

Завдання для самостійної роботи

1. Проаналізуйте зміст таких понять: братство, козацтво, козацько-гетьманська держава, самоврядування, автономія, федералізм, національна держава.

2. Простежте роль демократичних принципів у житті українського козацтва.

3. Порівняйте шляхи розв'язання національної проблеми В. Липинсь-ким, І. Франком, Д. Донцовим.

4. З'ясуйте принципову відмінність у поглядах на майбутнє України М. Драгоманова та І. Міхновського.

5. Проаналізуйте поглядів І. Мазепи та П. Орлика.

6. Проаналізуйте розвиток політичної ідеї незалежної держави, скориставшись рекомендованою літературою.

7. Проаналізуйте погляди Ф. Прокоповича на державну владу, на співвідношення прав володаря і народу.

8. На основі аналізу творів Г. Сковороди з'ясуйте шлях становлення його політичних переконань.

Рекомендована література

Апанович О. Українсько-російський договір 1654. Міфи і реальність. — К., 1991.

Апанович О. Гетьмани України і кошові отамани Запорозької Січі. — К., 1993.

Великий українець: 36 праць Михайла Грушевського, Передмова Л.Кравчука. — К., 1992.

Гнатенко П. И. Общественно-политическая мьісль на Украине во второй половине XVII — середине XVIII века. —Днепропетровск, 1982.

Гунчак Т. Україна. Перша половина XX ст. Нариси політичної історії. — К., 1993.

ДонцовД. Історія розвитку української державної ідеї. — К., 1993.

Дорошенко Д. І. Нарис історії України. —К., 1991. —Т. І., р. 3,4, 6, 14; Т.2.,р. 1—4,7.

Замалеев А. Ф., Зой В. А. Мьюлители Киевской Руси. — 2-е изд., пере-раб. и доп.—К., 1981.

Історія Русів / Пер. І. Драча. — К., 1991.

Кухта Б. З історії політичної думки першої половини XX ст. — Львів, 1993.-4.1,11.

Скакун О. Ф. Политическая и правовая мьісль на Украине (1861— 1917). — Харьков, 1987.

Смолій В. А., Гуржій О. І. Як і коли почала формуватися українська нація. — К., 1991.

Толочно П. П. Древняя Русь. Очерки социально-политической истории. — К., 1987.

Філософія Відродження на Україні / М. В. Кашуба, І. В. Пославский, І. С. Захара та ін.; Відп. ред. М. В. Кашуба.— К., 1990.

Хижняк 3.1. Києво-Могилянська академія. — К., 1991.

Яворнщький Д. Історія запорозьких козаків: У 3 т. / Редкол.: П. С. Сохань (відп. ред.) та ін. — К., 1990—1991. — Т. 1.