ВСТУП
"Я хочу знати майбутнє, бо я людина", — ці слова сучасного бразильського письменника Пауло Коельо можна вважати універсальними, оскільки людство завжди прагнуло якомога більше знати про своє майбутнє. Реалізації цих прагнень покликана сприяти наука прогностика, одним з важливих напрямів якої є політичне прогнозування. Воно охоплює теорію, методологію і практику дослідження динаміки та перспектив розвитку різноманітних процесів і явищ суспільного життя. Від рівня політичного прогнозування залежить ефективність планування та управління, оскільки за нинішніх умов цивілізаційного розвитку необхідність розуміння різноманітних форм співжиття людей на різному рівні розвитку соціальних і гео-політичних структур, пошуків особливих шляхів їх стійкого розвитку постає конструктивною альтернативою сьогодення.
Набутий у 90-ті роки досвід розвитку України як суверенної держави переконливо свідчить про неможливість реформування суспільних відносин без належного наукового обґрунтування, прогностичних передбачень, розвитку новітніх методології та теорії суспільних відносин. В умовах політичного і правового нігілізму надзвичайно небезпечною стає тенденція поступової втрати державними органами інтересу до фундаментальних досліджень, звернених у майбутнє. Однією з гострих проблем теоретико-методологічного характеру щодо формування новітньої моделі реформування суспільства в Україні є відсутність офіційно прийнятої науково обґрунтованої стратегії розвитку політичної та правової систем.
Методологічна невизначеність щодо напрямів системного вдосконалення українського суспільства, .призвела до негативних наслідків у всіх сферах суспільного життя; зумовила орієнтацію на політику монетарно-ліберального моделювання; визначила курс на стихійну приватизацію, надмірний відхід держави від втручання у господарську діяльність. Наслідком цього стали падіння товарного виробництва, розкрадання державних ресурсів, вибухове зростання цін та емісії, розвал грошово-фінансової системи, формування мафіозно-злочинних структур. Вкрай погіршилося матеріальне становище переважної більшості населення, що призвело до зростання соціальної напруженості у суспільстві. Все це пов'язане передусім зі стійкими стереотипами минулого, один з яких утвердив у свідомості масового суспільства думку про те, що соціалізм звільняє людину від тривог про завтрашній день.
Українські реформатори, які увібрали етнос старої системи, перенесли цей стереотип на ідеалізований варіант капіталістичного "царства свободи", водночас забувши істину про те, що "без турбот про день прийдешній немає й самого завтрашнього дня". Виходячи з цього, потрібні спеціальні інститути, які б займалися стратегічним прогнозуванням для державних і урядових органів. Нова якість українського суспільства вимагає відповідного критично-конструктивного аналізу досягнень і прорахунків науки і практики та створення якісно досконалішого теоретико-методологічного інструментарію, однією з основних складових якого має стати політичне прогнозування. У створенні концепції дослідження проблем, пов'язаних з перетворенням ук-раїнського суспільства, слід орієнтуватися на необхідність наукового забезпечення розробки системи відповідних цінностей та орієнтирів, понять і критеріїв, парадигм і концепцій. Небажання ж подолання звичного набору стереотипних уявлень зумовлює лише видимість реформування політичної та правової систем.
Вихід із замкненого кола невдач соціально-політичного реформування сучасного українського суспільства потребує всебічного дослідження теорії та практики соціального й політичного прог-нозування, прискіпливого вивчення як західних, так і незахідних модернізаційних моделей соціальних реформ, врахування їх негативного й позитивного досвіду. Водночас моделювання соціально-політичної реальності вимагає врахування історичного досвіду і традицій конкретного суспільства. Розробка вітчизняної моделі державотворення і вдосконалення суспільства передбачає постійне врахування потреб суспільства та окремих індивідів, проблем, які виникають у процесі його реформування, а також сукупного досвіду в умовах його перетворення. Вимога системності, цілісності та ефективності суспільного розвитку має стати однією з основних у теорії і практиці цілеспрямованої життєдіяльності на порозі XXI століття.
Політичне керівництво України у своїх діях повинне орієнтуватися на науково обгрунтовані прогнози, які є однією з гарантій передбачуваного розвитку конкретних подій і суспільно-політичних процесів загалом. За сучасних умов нездатність прогнозувати означає нездатність здійснювати реформи. Розуміння цього поступово приходить до представників вітчизняних владних інституцій, про що свідчить, зокрема, прийняття у 2000 році Закону України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку", яким визначено правові, економічні та організаційні засади системи прогнозних і програмних документів еко-номічного і соціального розвитку України, загальний порядок їх розроблення, затвердження та виконання.
Пропонований навчальний посібник створено на основі систематизації досвіду викладання навчального курсу з політичного прогнозування в Національному педагогічному університеті імені М. П. Дра-гоманова та Міжрегіональній академії управління персоналом, а також результатів цілеспрямованого наукового пошуку.
У цьому дослідженні реалізовано бачення авторами проблеми політичного прогнозування, яке передбачає з'ясування його місця, ролі й засобів у сучасному політичному розвитку, розкриття стратегії і тактики державного прогнозування, висвітлення визнаних варіантів соціально-політичного прогнозування майбутнього, а також інтерпретацію основних суспільно-політичних тенденцій розвитку людської цивілізації та ситуації постмодерну. Останні, на думку авторів, становлять картину доступного для огляду майбутнього.
Вступ, розділи 1, 4 написано В. П. Горбатенком, доктором політичних наук, професором, академіком Української академії політичних наук; розділи 2, 3 — І. О. Бутовською, аспірантом Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова.
