Політичне прогнозування: Навч. посібник

Автори: , | Рік видання: 2005 | Видавець: Київ: МАУП | Кількість сторінок: 152

2.1. Оптимальний підхід та оптимальні моделі у вивченні соціально-політичних процесів. Типи моделей соціальних явищ

Сутність та етапи політичного моделювання. У процесі дослідження та аналізу явищ політичного життя останнім часом найефективнішим методом стає моделювання, яке дає змогу найбільш об'єктивно, швидко і без значних втрат спрогнозувати подальший розвиток соціально-політичних процесів.

Моделювання — дослідження певних явищ, процесів або систем об'єктів шляхом побудови та дослідження їх моделей, а також використання моделей для визначення або уточнення характе-ристик та раціоналізації засобів побудови нових об'єктів. По суті, на ідеї моделювання базується будь-який метод наукового дослідження.

Власне модель є образом об'єкта чи структури, поясненням, описом системи, процесу або низки пов'язаних між собою подій; спрощеною картиною реального світу, якій притаманні не всі, але деякі її властивості; множинністю взаємопов'язаних уявлень про світ. Деякі моделі будуються за принципом зовнішньої подібності з об'єктом, що відображається, інші є аналогами або імітаторами таких об'єктів за властивостями або сутністю, треті дають лише символічну картину об'єктів або явищ, що моделюються. В будь-якому випадку моделі — це розумно-корисне наближення до реальної дійсності, й вони не претендують ні на що більше.

Коли йдеться про відображення політичної реальності, соціально-політичних процесів, загальнонауковий підхід до моделювання потребує деяких уточнень. Моделювання в політиці означає опис політичних процесів за допомогою обмеженої кількості значущих, вагомих факторів. Обмеження кількості факторів відбувається за рахунок абстрагування від тих, впливом яких на процес за певних обставин можна знехтувати. При цьому моделювання забезпечує отримання досвіду, дає змогу:

•  припускаючись помилок, виправляти їх, уникаючи матеріальних і моральних втрат;
•  здійснювати перевірку запропонованих модифікацій систем та процесів;
•  вивчати організацію і структуру систем в динаміці ще задовго до втілення їх у життя;
•  відтворювати події минулого, сьогодення, а також, звичайно, і можливого майбутнього та перевіряти дію сил у тих процесах, які складно відтворити в реальних умовах або які взагалі відтворити неможливо.

Моделювання політичних та соціально-економічних процесів передбачає певний алгоритм або послідовність дій. Як приклад можна навести варіант алгоритму, запропонований американським дослідником Ф. А. Шродтом.

Перший етап побудови моделі — відбір спостережень, які стосуються процесу, що моделюється. Йдеться про формулювання проблеми, тобто прийняття рішення про те, що слід враховувати, а чим можна знехтувати.

Другий етап — перехід від визначення проблеми до побудови неформальної моделі. Неформальна модель — це набір інструментів, які здатні пояснити відібрані спостереження, але при цьому визна-чені недостатньо чітко, тобто неможливо абсолютно точно виявити ступінь логічного зв'язку між ними.

Третій етап — створення формальної моделі, яка відрізняється від неформальної тим, що всі припущення подано вже в математичній формі.

Четвертий етап — комп'ютерне опрацювання формальної моделі. Це пошук непередбачуваних висновків із правдоподібних припущень. Після її завершення отримані результати підлягають "пе-рекладу" з мови математики на звичайну мову.

Основні завдання моделювання. Перше завдання — формалізація усталених якісних уявлень про суспільні явища: структуру суспільної системи, особистості, соціальні норми тощо, тобто все, що може бути описане формалізованою мовою. Процес формалізації дає змогу уточнити чи виявити зайві розпливчасті поняття, створює основу для подальшого поглиблення змістовного дослідження суспільства.

Друге завдання — математичний опис певних соціальних або політичних об'єктів разом з одночасною розробкою відповідної змістової частини теорії.

Самі по собі соціально-політичні процеси дуже складні. Це пов'язане і з великою кількістю суб'єктів, і з кількістю завдань, які ці суб'єкти ставлять перед собою задля досягнення своєї мети, і зі складною структурою цінностей та ін. Тому перед дослідником постає складний комплекс взаємодії організованої множини елементів при тому, що кожному з них притаманні особливі цільові функції.

Отже, головним завданням стає узгодження критеріїв оптималь-ності завдання. Особливо цей процес ускладнюється, коли основний об'єкт має ієрархічну структуру і цільові функції підсистеми виявляються залежними від параметрів системи. Зазначені проблеми розглядає теорія оптимального планування. Щодо соціально-політичних процесів оптимальний підхід характеризується такими рисами:

1) в соціальному і в політичному процесі всі змінні, що характеризують досліджуваний процес, слід розподілити на дві групи: неке-ровані та керовані. Некеровані змінні — це ті, які практично не піддаються державному регулюванню (наприклад, деякі міграційні процеси);

2) оптимальний підхід завжди пов'язаний з виявленням обмежувальних умов, у яких відбувається досліджуваний процес. Керовані та некеровані змінні певним чином є обмеженими у своїй галузі існування;

3) використання оптимального підходу передбачає наявність мети, якої він прагне досягти, тобто наявність цільової функції.

Основні типи моделей. Розрізняють такі типи моделей: статичні та динамічні; макромоделі (з великою кількістю параметрів, що описують складні сутності суспільних явищ) та мікромоделі (які досить докладно характеризують окремий об'єкт), моделі одного рівня збільшення.

При дослідженні моделей слід дотримуватися певної ізольованості. Проте це можливо лише до певного моменту. Соціальна реальність утворює систему взаємодіючих процесів. Тому і пізнання її має бути спрямоване на більш-менш одночасне виявлення всіх взаємопов'язаних сторін, що на практиці зробити досить складно. Звідси таким необхідним стає опис статичних та динамічних соціальних об'єктів з різною кількістю параметрів, що в кінцевому рахунку дасть змогу спрогнозувати і скеровувати поведінку мікроструктур і суспільства в цілому.

Моделі вибудовуються двома шляхами: "знизу" (через певну низку емпіричних узагальнень, що стосуються вузького кола даних) та "згори" (теоретичні побудови співвідносяться з емпіричними вихідними). Тобто перший шлях — індуктивний, а другий — дедуктивний.

Цікавим є питання про типи моделей соціальних явищ та процесів. Як зазначалося вище, модель — явище багатопланове і має чимало різних значень. Модель може бути подана як рівняння, набір правил, таблиця відповідностей між значеннями певних ознак тощо. В такому разі модель перетворює значення одних ознак, обраних як незалежні, на значення інших ознак, обраних як залежні. Характер передбачення моделі може оцінюватися за тим, наскільки точно вона прогнозує аналізовані явища (залежні ознаки) за нових значень незалежних ознак.

У соціальному моделюванні застосовуються трендові та імітаційні типи моделей.

Трендові моделі. Набули поширення в прогнозуванні різних соціальних процесів. Залежними ознаками в трендових моделях є певні характеристики модельованого процесу. Єдиною незалежною характеристикою є час, який найчастіше вимірюється календарним роком. Вихідними даними для побудови моделі є значення модельованої ознаки в послідовні періоди часу. Як правило, трендові моделі будуються у вигляді математичних функцій і не можуть бути засобом виявлення причинно-наслідкових зв'язків. Основна мета їх застосування — визначення тенденції досліджуваного процесу і прогнозування його розвитку в майбутньому. Головна передумова застосування трендових моделей — незмінність тенденції розвитку процесу, закладеної в його динаміці. Зміна динаміки розвитку процесу завжди зумовлена дією певної системи соціальних та економічних факторів, але саме ці фактори ніяк не фіксуються у трендовій моделі.

Здебільшого трендові моделі будуються на підставі офіційної інформації, що міститься в довідниках, документах різних організацій. Саме це і визначає основні галузі їх застосування в соціології: дослідження тенденцій соціально-демографічних процесів, аналіз соціальних наслідків науково-технічного прогресу, динаміка культурних і матеріальних потреб тощо. Особливо широко застосовуються трендові моделі в глобальному моделюванні за дослідження розвитку соціальних процесів у межах окремих країн, регіонів і в загальносвітовому масштабі.

Головною позитивною ознакою трендових моделей є те, що вони досить об'єктивно відображають динаміку розвитку процесу. Прогнози на основі цих моделей будуються на період від одного-двох до кількох десятків років. Проте до довгострокових прогнозів на основі трендових моделей слід ставитися обережно. Як свідчить практика, в таких випадках дуже велика вірогідність непередбачуваних змін у дії факторів, що визначають перебіг часу.

Імітаційні моделі. Як і трендові, відображають розвиток досліджуваних процесів у часі, але крім часу в них враховується чимало інших факторів, а також структура і функціонування певної системи, що зумовлює досліджувані явища. Імітаційна модель відображає взаємодію між різними факторами та об'єктами, які пов'язані з досліджуваним процесом. Предметом імітаційного моделювання може бути взаємодія людей у малих групах, взаємодія соціально-економічних факторів, що впливають на розвиток країн та регіонів, взаємодія сторін-учасниць якогось конфлікту, взаємодія учасників процесу прийняття колективного рішення та ін.

Зазвичай імітаційна модель подається графічно у вигляді блок-схем, які відображають структуру взаємозв'язку її елементів, а також у вигляді рівнянь, що описують відносини між вказаними ознаками, і реалізується у вигляді електронно-обчислювальних програм. Імітаційне моделювання дає змогу розв'язати проблеми експерименту в соціологічному дослідженні, оскільки можна "програвати" різноманітні варіанти розвитку процесу, прогнозувати його перебіг за різних запрограмованих умов.

Труднощі у застосуванні такого типу моделей поглиблюються необхідністю врахування величезної кількості ознак та їх взаємозв'язку. На сьогодні методи імітаційного моделювання починають ширше застосовуватися в економічних, політологічних та психологічних дослідженнях (міжособистісні стосунки в малих групах, міжнародні відносини та прийняття політичних рішень, соціально-економічний розвиток регіонів).

У разі застосування імітаційної моделі на початкових етапах дослідження не слід перебільшувати її привабливість. Шлях її побудови, починаючи з ідеї машинної імітації соціальних процесів до їх практичної реалізації, є дуже привабливим, проте іноді забувають, що він повинен проходити через розвинену та обґрунтовану спеціальну соціологічну теорію, розроблену до рівня закономірностей. Слід пам'ятати, що технічне забезпечення і системний аналіз ще не гарантують якості моделі. Головною умовою імітаційного моделювання передусім є глибоке і всебічне знання основних факторів досліджуваного процесу.

Штучний інтелект. Останнім часом у сфері політичного аналізу застосовуються прагматичні підходи, засновані на використанні експертних систем — комп'ютерних програм для спеціалізованих професійних предметних галузей. Такі підходи узагальнено в понятті "штучний інтелект". Центральним завданням при створенні подібних систем є виявлення та відтворення знань у відповідних сферах.

Процедура вирішення цього завдання у галузі політичного моделювання здебільшого складається з таких етапів:

1) виділення окремої предметної сфери та конкретних тем, які стосуються досліджуваної проблеми;

2) концептуалізація, у процесі якої виявляються основні поняття, відносини і характер інформаційних потоків, необхідних для фіксації процесу прийняття рішення у цій предметній сфері; виокремлення підзавдань, стратегій, обмежень;

3) формалізація, пов'язана з відображенням ключових понять у певному формальному уявленні (наприклад, певною штучною мовою);

4) реалізація, за якої формалізоване знання комбінується та реорганізується для досягнення сумісності з інформаційними потоками досліджуваної проблеми.

Головною передумовою взаємодії політичної науки та "штучного інтелекту" є з'ясування того, що обидві ці дисципліни вивчають проблеми аналізу, побудови та функціонування системи знань і переконань чинних суб'єктів і впливу цих систем на структуру їхньої діяльності (на пошук та сприйняття нової інформації тощо).

На сьогодні немає потреби доводити, що застосування обчислювальної техніки, особливо у сфері прийняття політичних рішень, є не лише корисним, айв умовах інформаційного вибуху надзвичайно важливим. Комп'ютерні технології дають змогу суттєво підвищити аналітичний потенціал політиків за рахунок оброблення великої кількості інформації, даних, які надходять з різних джерел в єдиному зручному вигляді. Існують численні комп'ютерні засоби, пристосовані для акумулювання інформації про політичні процеси, аналізу та прогнозування розвитку цих процесів, планування політичної діяльності, контролю за виконанням політичних рішень тощо. їх ви-користання дає змогу автоматизувати здійснення соціологічних та політологічних досліджень, комп'ютеризувати аналітичну діяльність, розроблення варіантів політичних та управлінських рішень, моделювання їх можливих наслідків, вибір кінцевого рішення та оформлення його у вигляді конкретного документа.

Дуже важливою площиною перетину дослідницьких інтересів політичної науки і "штучного інтелекту" є аналіз текстів. Тексти в політичній науці були і залишаються надзвичайно важливим, хоча і не єдиним, джерелом інформації про параметри політичної ситуації. "Штучний інтелект" як наукова програма спрямований у своїй діяльності на максимальну об'єктивність у вивченні інтелектуальної діяльності, а саме політичної.

Основна загальнонаукова цінність ідей і методів "штучного інтелекту" полягає в тому, що вони забезпечують формування певного аналогу цих категорій у сфері вивчення мислення. Ним є уявлення про пізнавальні стани та пізнавальні механізми. Такі уявлення уможливлюють: 1) вивчення мислення політичних діячів методом моделювання; 2) розроблення універсальних методів опису політичних ситуацій.

Залучення подібних заходів у політичну та консультативну діяльність дає змогу говорити про існування певної методики забезпечення політичної діяльності — інформаційно-прогнозних техно-логій (ШТ). "Штучний інтелект" пропонує політичній науці універсальні методи, які сприяють подоланню небезпеки абстрактності розроблення проблем політичної науки.

Термін "штучний інтелект" виник більш ніж за десятиліття до початку сучасної "комп'ютерної революції". Окрім широко відомого тлумачення він застосовується і в розширеному розумінні стосовно розроблених в його межах програм, хоча фахівці надають перевагу акцентуванню саме дослідницької діяльності. Оскільки "штучний інтелект" має як експериментальний, так і теоретичний характер, то з другої половини 70-х років XX ст. для позначення теоретичного характеру з'явився термін "когнітологія" (наука про інтелект, пізнавальні процеси), чи "когнітивна наука". Звичайно, що "штучний інтелект" скоріше постає як технічна наука, проте когнітологія намагається зробити комп'ютерні моделі адекватними щодо ірреальних пізнавальних структур та механізмів, мак-симізуючи дані психології, лінгвістики, філософії, а також культурології, і становить собою теорію знань, орієнтовану на експериментальну перевірку.

Цікавим прикладом моделювання з використанням ЕОМ може бути програма досліджень під керівництвом Джея Форрестера — професора Массачусетського технологічного інституту, видатного спеціаліста з кібернетики, яку застосували у своїх дослідженнях подружжя Донела і Деніел Медоуз.

Форрестер запропонував, а Медоузи звели усю сукупність можливих вихідних показників для технологічного прогнозу перспектив розвитку такого складного об'єкта, як людство, усього до п'яти:

•  мінеральні ресурси;
•  сільськогосподарське виробництво (продукти харчування);
•  промислове виробництво (непродовольчі товари);
•  навколишнє середовище;
•  народонаселення.

Неодноразово перевірений розрахунок на ЕОМ показав: якщо продовжити в майбутнє існуючі тенденції за всіма п'ятьма показниками в їх взаємодії, то вже протягом першої половини XXI ст. мінеральні ресурси почнуть зникати, забруднення довкілля стане катастрофічним для існування людей, почнеться занепад промисловості, а за ним — і сільського господарства, що в умовах збільшення кількості населення смертельно.

Результати роботи цієї групи ("Межі росту", 1972) стали поштовхом для появи нового наукового напряму, який досліджує глобальні проблеми людства, — глобалістики.

Івент-аналіз. Цей метод є досить поширеним у моделюванні політичних процесів. Іноді його ще називають методом аналізу даних певної події. Івент-аналіз спрямований на оброблення публічної інформації про те, хто говорить, що говорить, стосовно кого і коли. Систематизація та оброблення відповідних даних здійснюються за такими ознаками:

1) суб'єкт-ініціатор (хто);
2) сюжет (що);
3) суб'єкт-мішень (стосовно кого);
4) дата події (коли).

Систематизовані таким чином події зводяться в матричні таблиці, ранжуються та вимірюються за допомогою комп'ютерних технологій. Ефективність даного методу передбачає наявність великої бази даних. Науково-прикладні проекти, які використовують івент-аналіз, різняться типом досліджуваної поведінки, кількістю політичних діячів, які розглядаються, часовими параметрами, кількістю використаних джерел тощо.

Як дослідницький напрям, зазначений метод пройшов у своєму розвитку два етапи:

Перший етап — кінець 60-х — початок 70-х років XX ст. Це етап появи перших проектів, а саме: "Дослідження світових подій — взаємодій" (Ч. Маклелланд) , "Інформаційний банк із проблем конфлікту та миру" (Е. Азар), "Вимір держав" (Р. Руммель) та ін. Так, наприклад, "Інформаційний банк із проблем конфлікту та миру" наприкінці 70-х років містив інформацію про 500 тис. подій із 135 країн світу за 30-річний період.

Другий етап — період з початку 70-х років і дотепер. Для цього періоду характерне вдосконалення першого етапу концептуальних та процедурних механізмів "аналізу подій". В його межах здійснювалося розроблення проблем залучення подієво-аналітичного компонента в ширші модельні конструкції.

Поява івент-аналізу як нового теоретичного і прикладного (практичного) методу виявилась закономірною, оскільки постала наукова неспроможність широкомасштабних теоретичних схем. Щодо теоретичного обґрунтування "аналіз подій" розуміли як альтернативний шлях до створення узагальнених теоретичних схем міжнародної реальності в той час, коли дедуктивні теорії міжнародних політичних процесів виявилися неефективними. Матеріально-технічне обґрунтування івент-аналізу формувалося внаслідок зростання можливостей застосування електронно-обчислювальних технологій у політологічних дослідженнях, без яких оперування значними обсягами формалізованої інформації є неможливим.

Найважливішим у використанні івент-аналізу є пошук та збір інформації про події. Під інформацією про події в західній політології розуміють відомості про вербальні або фізичні (прямі чи у відповідь) дії, які суб'єкти адресують своєму зовнішньому або внутрішньому середовищу. Особливу увагу потрібно приділяти і самій події. Події самі по собі досить насичені, що і є передумовою їх об'єктивного вимірювання.

Багато дослідників подій намагаються враховувати контекстні характеристики подієвої інформації, серед них:

•  основні організаційно-структурні та процесуальні змінні, що характеризують процес прийняття рішень, які породжують події (типи підрозділів, що приймають рішення; час, необхідний для їх виконання);
•  обставини, за яких з'явилися відомості про події (роль чи статус оратора, використаний засіб інформації, аудиторія, місце перебування);
•  характер поточних стосунків між учасниками взаємодії (наприклад, союзницький, нейтральний чи ворожий);
•  структура географічної системи, в якій ця конкретна взаємодія відбувається;
•  непрямі учасники подій;
•  проблемні галузі чи типи використовуваних ресурсів (дипломатичні, економічні, технологічні, військові);
•  інші події, що передували певній конкретній події або пов'язані з нею.

Щодо кількості використовуваних джерел для отримання необхідної інформації серед дослідників немає єдності думок, але здебільшого коло найпоширеніших вживаних джерел є досить обмеженим.