Політичне прогнозування: Навч. посібник

Автори: , | Рік видання: 2005 | Видавець: Київ: МАУП | Кількість сторінок: 152

3.3. Ефективність державно-управлінських рішень як необхідна умова формування альтернативної цивілізації

Ефективність управління можна визначити як результат дії управляючої підсистеми на керовану з метою досягнення успішного функціонування всієї системи управління, поставленої мети за на-лежних трудових і матеріальних витрат. Досягти поставленої мети можна оптимальним або іншим шляхом, що залежить від низки причин: організаційної структури, процесу прийняття основних і часткових рішень, професійної підготовки управлінських кадрів, технічної бази обробки інформації. Тільки науково обґрунтована, чітко визначена мета та оптимальний шлях руху до цієї мети допоможуть державі уникнути катастрофи. Ефективність управляючої підсистеми буде найвищою, якщо засоби і способи досягнення поставленої мети застосовуватимуть за найменших витрат наявних ресурсів.

Отже, ефективність управління — це результат, співвіднесений з витратами на його досягнення. До витрат на управління повинні належати витрати не тільки на систему управління, а й на реалізацію управлінських рішень. Ефективність роботи будь-якої системи управління, що має ієрархічну структуру, залежить від якості управлінських рішень, які, у свою чергу, зумовлені такими чинниками:

•  архітектурою інформаційних мереж та спрямованістю інформаційних потоків;

•  достовірністю інформації;

•  складом команди тих, хто має повноваження приймати відповідні рішення;

•  моделлю прийняття управлінських рішень;

•  технологіями та інтенсивністю впровадження управлінських рішень.

Методологічною основою вивчення процесу прийняття і підвищення ефективності державних рішень може бути системний аналіз, який виходить з таких принципів:

1) розгляд зовнішнього середовища як рівнозначної сторони. Система прийняття державних рішень вивчається як складова системи державного управління, яка у свою чергу є підсистемою соціального управління. Тому висунення мети (етап процесу прийняття рішення) розглядається в контексті завдань державного управління, що випливає із завдань соціального управління;

2) розгортання мети. Рішення не може бути прийняте без порівняння стану, якого з його втіленням досягнуто, станом, що ставиться за мету;

3) багаторівневий спосіб висунення мети, аналіз взаємозв'язків між цілями на всіх рівнях управління.

4) прийняття рішення як результату вибору з-поміж якомога більшої кількості альтернатив управлінських гіпотез. Зусилля повинні витрачатися не на обґрунтування одного варіанту рішення, а на вироблення більшої кількості альтернатив;

5) кількісна оцінка витрат ресурсів та ефективність результатів за кожною альтернативою. Якщо не звертати увагу на кількість затраченого часу та працю, то процес прийняття рішень перетвориться на безперервний механічний процес;

6) багатокритеріальний підхід до оцінки того варіанта, який може бути оцінений як найкращий, тобто оптимальний.

Таке моделювання стосується частини процесу прийняття рішень, пов'язаних з виробленням можливих варіантів, а не лише того, що набирає потім юридичної сили. Тому структура моделі мусить відображати риси середовища, в якому відбувається процес прийняття рішення. Це важливо враховувати і за подальшої інтерпретації моделі. Також слід звернути увагу на те, що державне управління є структурою розподілених повноважень. Важливу роль у процесі прийняття рішень відіграє і "статус повноважень". Отже, системний аналіз процесу прийняття державних рішень демонструє принципові можливості вирізнення інформаційного обрису цього процесу і відображає його особливості.

При обговоренні необхідності підвищення ефективності державно-управлінських рішень необхідно підкреслити роль прогнозування. Воно повинне бути так само безперервним, як і цілепок-ладання, планування, програмування, проектування і, взагалі, як управління, підвищенню ефективності якого воно слугує. Ефективність прогнозів не може зводитися лише до ступеня їх достовірності, точності, хоча важливо і це. Набагато важливіше знати, наскільки певний прогноз сприяє підвищенню обґрунтованості, об'єктивності та ефективності тих рішень, які було розроблено на його основі.

Ще на початку XX ст. російський філософ та економіст В. Базаров запропонував орієнтувати прогноз явищ, які піддаються управлінню, не на передбачення, а на підвищення ефективності планових та інших рішень. Робити це він пропонував шляхом поєднання визначеної цільової установки та наукового обґрунтування її можливостей в плані реалізації. Таким чином зважувались можливі наслідки планових рішень, підвищувався рівень їх об'єктивності, а отже й ефективності. Взагалі явища, які піддаються управлінню (і державному також), неможливо передбачати, але можна і потрібно підвищувати ефективність управління.

Базовим напрямом державного управління, який забезпечує відповідні умови для формування та реалізації державної політики, є державотворення. Воно охоплює вирішення численних потреб дер-жавного будівництва, в тому числі цілепокладання, виділення функцій держави, закріплення їх за певною структурою центральних органів управління. Таким чином, вибір цілей держави слід розглядати як найважливіший з видів державно-управлінських рішень. Ставлення до визначення цілей держави як до вибору пріоритетів на рівні основних напрямів її діяльності, тобто на найвищому рівні пріоритетів, що фактично визначає на певний час спрямування всіх видів державної діяльності, зокрема державного управління, використання наявних ресурсів держави, а також її успішний розвиток та пов'язане з цим майбутнє мають стати принциповою і наскрізною ідеєю системи управління. Цілі держави і, звичайно, державного управління, як правило, проголошуються в спеціальних державно-управлінських рішеннях.

Певні цілі держави зумовлюють ті чи інші види її діяльності та управління ними. При виробленні та постановці цілі слід враховувати не тільки притаманну суб'єкту управління (державній владі) систему цінностей, а й розуміння ситуації, процесів розвитку, прагнень об'єкта управління, розуміння його сучасного стану та тенденцій розвитку.

Останнім часом дедалі частіше обговорюється питання про те, що розвиток сучасної цивілізації характеризується суперечністю між старою та новою моделями розвитку. Здебільшого йдеться про те, чи можна досягти бажаного образу майбутнього, зберігаючи наявні тенденнії розвитку. Від вирішення цього питання залежить — бути чи не бути людству, чи можливо шляхом певних змін перейти до альтернативної цивілізації. Розв'язанню цієї проблеми може посприяти і перегляд цілей держави.

На сьогодні певний перегляд цілей державного розвитку пропонує відносно новий науковий напрям міждисциплінарних досліджень — альтернативістика, що вказує на можливість врятувати людство переходом до альтернативної цивілізації, яка є шляхом, спробою, засобом подолання суперечностей нашого сучасного розвитку. Призначення альтернативної цивілізації полягає в тому, щоб зупинити і по можливості попередити деградацію особистості, врятувати природу, не до-пустити розв'язання нових світових війн, організувати ефективнішу роботу міжнародних організацій, не допустити збільшення прірви між бідними і багатими країнами, протистояти будь-яким анти-суспільним явищам.

Майбутнє людства можна прогнозувати, і зробити це точніше дає змогу використання механізму впливу (управління) із сьогодення на майбутнє. Передусім мається на увазі можливість застосування превентивних (випереджаючих) заходів, оскільки відомо, що на ліквідацію наслідків катастроф витрачається набагато більше часу і коштів, ніж на їх попередження.

Проблеми переходу до альтернативної цивілізації значною мірою є проблемами управління. Це управління повинно бути випереджаючим і базуватися на добре продуманих довгострокових програмах. При цьому управління не повинно зводитися до простого регулювання. Випереджаючий характер повинна мати і законодавчо-правова база, яка створюватиметься на національному і глобальному рівнях.

Реалізуючи програму переходу до альтернативної цивілізації, держава бере на себе нові функції управління. Всі органи державного управління і державні служби мають орієнтуватися на реалізацію завдань цього переходу. При цьому, можливо, слід суттєво змінити прийняття всіх типів рішень; необхідно розширити обрії розроблення прогнозів та прийняття на їх основі якісних державно-управлінських рішень. Управління переходом до альтернативної цивілізації потребує також зіставлення прийнятих державною владою рішень з моделлю альтернативної цивілізації.

Слід зазначити, що і для керівників держав, і для публічних політиків, і для звичайних громадян вирішення питань глобального розвитку і глобальних проблем іноді набагато менш актуальні, ніж національні й, тим більше, особисті. Також слід не забувати про те, що політик діє лише в межах визначеного терміну повноважень, а звичайна людина думає не більше ніж на 5-10 років наперед. Тому ані політики, ані суспільство не прагнуть йти на серйозні зміни, навіть якщо вони потребують короткострокових обмежень заради забезпечення довгострокових спільних вигод.

Необхідно враховувати і той факт, що на формування державних пріоритетів впливає велика кількість кон'юнктурних внутрішньополітичних обставин. Теоретичні підходи не висвітлюють повністю відмінність між прийняттям рішення і впровадженням його в життя та особливі складнощі для процесу вироблення державної політики. Основна проблема полягає в нечіткості та неконкретності завдань з одночасною вимогою прийняття рішень на всіх щаблях влади. Часто не беруться до уваги й дії опозиції. Оскільки фаза впровадження у життя — це низка прийнятих рішень, то розробники державної політики, використовуючи інтереси і цінності тих, хто зацікавлений у співпраці в потрібному напрямі, можуть сподіватися на конкретний, бажаний вплив цієї політики на спільноту й не допустити, щоб державна політика перетворилася на голослівну й декларативну.

Майбутнє матимуть ті суспільства, які сьогодні прагнуть реформуватися та пристосуватися (в кращому розумінні) до сьогоднішніх динамічних змін. Звичайно, що ціна за це буде чималою: можливий перегляд національних інтересів, відмова від певних суспільних інтересів, зміна цінностей, навіть можлива зміна урядових структур тощо. Але головне — це прагнення побачити довгострокову перспективу, зважаючи на можливий політичний та економічний ризик, який обов'язково буде наявний. Слід бути готовими до того, що певні кола чинитимуть опір запропонованим реформам, оскільки вони можуть загрожувати корпоративним інтересам, або інтересам різних фінансових груп (наприклад, за реалізації програми "допустимого зростання" в економіці).

Нині дедалі більше стає очевидним, що соціально-економічний і політичний розвиток можна забезпечити лише за зростаючого використання управлінських ресурсів, в іншому разі реалізувати об'єктивні можливості нового суспільства неможливо. Шлях до досягнення високої якості та ефективності будь-якого виду діяльності людини лежить через підвищення ефективності та якості управління. Ось чому різке підвищення якості й ефективності управлінської діяльності, функціональної результативності роботи державного апарату стало важливим політичним, економічним та організаційним завданням сучасного періоду.

Внаслідок зростання ролі прогнозування в процесі прийняття державно-управлінських рішень з метою підвищення їх ефективності виникає необхідність моделювання всіх видів діяльності та підвищення ролі вчених у розробленні та прийнятті рішень.



ЗАПИТАННЯ. ЗАВДАННЯ

1. Назвіть і поясніть головні риси державно-управлінських рішень. В чому полягає їх відмінність від інших типів рішень?
2. Коротко охарактеризуйте основні стадії процесу прийняття державно-управлінських рішень.
3. За наявності яких характеристик державно-управлінські рішення можна вважати оптимальними та ефективними?
4. Від чого залежить ефективність державно-управлінських рішень?
5. Чому перехід до альтернативної цивілізації залежить від ефективних державно-управлінських рішень?



ТЕМИ РЕФЕРАТІВ

1. Взаємозв'язок між державно-управлінськими рішеннями і політичним прогнозуванням.
2. Підвищення ефективності державно-управлінських рішень як необхідна умова переходу до альтернативної цивілізації.
3. Застосування системного аналізу в процесі прийняття державно-управлінських рішень.