§3. Догматичне етнополітичне мислення
Як відомо, в колишньому СРСР парадигмою, тобто загальновизнаною теорією і моделлю постановки і вирішення етнополітичних пробам, точніше національного питання, вважалась марксистсько-ленінсь-
ка теорія націй і національних відносин. Сьогодні коректність цієї парадигми ставиться під сумнів, а нової парадигми ще не вироблено, і Україна, як і решта нових незалежних держав, що виникли на уламках колишнього СРСР та СФРЮ, опинились у парадигмальному вакуумі. Виправити якось таке становище, на нашу думку, могло б критичне ет-нополітичне мислення, яке поволі поширюється в Україні і з часом могло б перетворитись на метапарадигму.
За переконанням автора, етнополітичне мислення - це сплав, синтез етнічних, національних і політичних почуттів, свідомості, поглядів, знань, переконань та застосовуваних на практиці орієнтирів, етнополітичної поведінки.
Етнополітичне мислення - важливе й "активне кільце" суспільної свідомості, про яке судять, виходячи не тільки і не стільки з висловлених думок, скільки з конкретних дій. Будучи елементом етнополітичної культури, етнополітичне мислення визначає цілі, методи і форми етнополітичної поведінки людей, справжню значимість їх інтересів і ціннісних орієнтацій та шляхи, засоби і механізми їх врахування і задоволення. Етнополітичне мислення - продукт історичного ртвитку цивілізації, це процес і водночас одна з форм відображення суспільного буття і,перш за все, умов існування та взаємовідносин між етносами і націями (на мікро-, мезо- і макро-рівнях) та між ними і державою та її органами.
Етнополітичне мислення не тільки відбиває реалії етнополітичної ситуації в країні та/чи регіоні, але й суттєво впливає на них. Воно, зокрема, може або сприяти зміцненню етнополітичної стабільності, або призводити до її загострення. Характер і наслідки цього впливу залежать, перш за все, від типу мислення - догматичного чи критичного (Див. схему №4 ).
Догматичне етнополітичне мислення - це старий тип етно-політичного мислення, в основі якого лежать формаційний, класовий та партійний підходи. До цього ж типу мислення все частіше відносять етнополітичне мислення, базоване на абсолютизованому і гіперт-рофованому етнічному та/чи національному принципах.
Головними особливостями догматичного етнополітичного мислення є революційні шляхи і силові методи вирішення всіх етнополітичних проблем. Йому чужі й незрозумілі пошуки компромісу та консенсусу. Догматичне етнополітичне мислення - одновимірне і однозначне, одно-варіантне і безальтернативне. Воно є моністичним і будується на якійсь одній теорії та/чи доктрині - класовій, етнічній або національній, яка видається за єдину панацею від усіх етнополітичних проблем і застосовується для впливу та контролю за будь-якою етнополітичною ситуацією. В колишньому СРСР такою теорією була марксистсько-ленінська теорія нації і національних відносин. Сьогодні в деяких посттоталітарних державах на цю роль претендує та чи інша теорія етатизму та націоналізму.
Догматичне етнополітичне мислення культивується, перш за все, в закритих суспільствах з тоталітарно-авторитарними режимами, але його рецидиви можуть мати місце і в суспільствах т.зв. "перехідного типу".
Суб'єктами догматичного етнополітичного мислення, які стежать за етнополітичною ситуацією, готують безальтернативні рекомендації, приймають беззастережні рішення і домагаються їх впровадження в життя будь-якою ціною, виступають деякі офіційні суспільствознавці, ретельно підібрані дорадники і консультанти та державні органи. Особа, люди, їх етнонаціональні спільноти та дозволені режимом політичні об'єднання - то лише об'єкти догматичного етнополітичного мислення та різного роду сумнівних експериментів.
Догматичному етнополітичному мисленні притаманні ідеї жорсткого розмежування і протиставлення особистих, класових, етнічних, національних, державних та вселюдських інтересів і цінностей. При цьому прихильники мислення, базованого на класовому підході виходять з пріоритетів класових інтересів і цінностей над всіма іншими, а прибічники мислення, що грунтується на етнічному та/чи національному принципах доводять пріоритет етнічних та/чи національних інтересів і цінностей над рештою інших. Такі підходи надають обом різновидам догматичного мислення характеру безкомпромісності та конф-ронтаційності, що робить їх неконструктивними і навіть небезпечними.
Догматичне етнополітичне мислення нерозривно пов'язане з певною формою індокринації та примусу, а також обмежено в отриманні достовірної інформації. В тоталітарно-авторитарних державах, зокрема в колишньому СРСР, людина отримувала орієнтири етнополітичної поведінки з двох основних джерел. По-перше, з марксистсько-ленінської теорії націй і національних відносин, підтримуваної КПРС та держапаратом, шляхом індокринації за допомогою різних форм освіти та внутрішніх офіційних засобів масової інформації ("офіційне мислення"). По-друге, з досвіду повсякденного життя (повсякденне мислення). Як відомо, між цими формами мислення існували досить відчутні протиріччя і відчуженість, що було обумовлено, на нашу думку, невідповідністю офіційних теоретичних догм реаліям етнополітичного життя. Але будь-яка згадка про цс, вважалась крамолою і суворо переслідувалась. Етнополітичні проблеми не вирішувались, а заганялись углиб.
Будучи породженням закритого суспільства, не маючи конструктивно-творчих потенцій, догматичне етнополітичне мислення стало відчутним гальмом на шляху переходу до відкритого суспільства і суттєвою пеРеілкодою врегулювання етнополітичних конфліктів.