Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Ін-т економіки, упр. та госп. права | Кількість сторінок: 300

§2. Політична теорія нації

За висновком західних вчених, до якого приєднується і автор, історично першою в серії подібних теорій стала політична теорія нації. Вона почала складатись десь на початку XVII ст. Одним із засновників цієї теорії можна вважати голландського вченого Гуго Гроція /1583-1645 pp./, який виклав деякі її положення в своїй роботі "Закон війни і миру"/1625р./.

Політична теорія нації почала швидко поширюватись по іншим країнам Західної Європи. Про це свідчить, по-перше, перевидання робіт Гроція англійською, французькою та іншими європейськими мовами. А по-друге, довідково - енциклопедична література тих часів. Так, "Оксфордські словники" середини XVII ст. тлумачили "націю" водночас і як політично-територіальну, і як етнічну спільноту. З подібних позицій трактувалось поняття "нація" і у XVIII ст. Наприклад, двотомний "Словник англійської мови'УІ 755 p./ давав таке визначення: "Строго говорячи, нація - це велика кількість родин, однієї й тієї ж крові, які народились в одній і тій же країні і живуть під одним і тим же урядом".112

Подібна тенденція намітилась і у Франції. Ось як, приміром, визначав націю словник Французької Академії наук, виданий 1694 р.: "Нація - це всі мешканці однієї й тієї ж держави або одного і того ж регіону, які живуть за одними й тими ж законами і вживають одну й ту ж мову". Приблизно таку ж трактовку давала Французька Енциклопедія 1765 p.: "Нація - це збірне слово, яке вживається для визначення значної кількості людей, котрі живуть у певному регіоні, перебувають у межах визначених кордонів, які коряться одному й тому ж урядові, і які відрізняються від інших націй своїм певним характером".113

Тоді ж політична теорія нації потрапила і на північноамериканський континент. Однак, тут вона набула більш політичного характеру, оскільки американська нація формувалась за політично - територіальним принципом і етнічні ознаки людини /за виключенням расових/ мало що значили. Можна припустити, що США у цьому відношенні копіювали /певною мірою звичайно/ досвід Давньої Римської республіки.

Наступні покоління західних вчених внесли чимало доповнень до політичної теорії нації. Показово, що багато з них уникали спроб дати власне визначення нації. Так, зокрема, зробили і члени згадуваної вже спеціальної комісії Британської Академії наук. Тим не менш, їх ідеї й сьогодні заслуговують на особливу увагу.

За твердженням британських вчених, основними характерними рисами нації є наступні: 1/ підпорядкування всіх її членів єдиному урядові; 2/ проживання на одній території; 3/ спільна мова, література, звичаї; 4/ спільне походження та історія; 5/ окремий національний характер; 6/ спільна релігія; 7/ спільні інтереси; 8/ "спільні почуття або воля, яка повинна бути специфічно "національною" за своїм характером"; 9/ шанобливі відносини між людьми, котрі належать до однієї нації; 10/ відданість єдиному цілому; 11/ почуття гордощів щодо досягнень та смутку щодо невдач національної політики; 12/ зневага або ворожість до інших національностей тощо.114

Автор не вважає доцільним вступати у дискусію із британськими вченими, навіть відносно дванадцятого пункту, наведених ними характерних рис нації. Адже їх дослідження готувалось до друку напередодні другої світової війни /1939 p./, і багатьом націям тоді дійсно були притаманні такі риси, як зневага і ворожість до інших. Та й сьогодні на порозі XXI століття далеко не всі позбулись цих небезпечних рис.

Британським вченим, на наш погляд, робить честь те, що вони тут же сформулювали свої уявлення про ідеальну націю: "Здається, іде-атьною нацією може бути спільнота, яка: /а/ має характерні риси, які чітко відрізняють її від інших; /б/вільна від зовнішнього контролю і достатньо сильна, щоб забезпечувати свободу. Одна з головних цілей, для яких потрібна свобода - це необмежена насолода характерними рисами, зазначеними вище /пункт "а"/, оскільки це необхідно для її щастя і процвітання; /в/ діє як єдине ціле, яке має інтереси і проводить політику; спрямовану на забезпечення тих інтересів".115

В 50-х - першій половині 60-х років у західній етнополітології намітилась тенденція недооцінки або ігнорування етнічних факторів. Це одразу ж відбилось у підходах, визначеннях і тлумаченнях феномену "нація". Підтвердженням цього може служити визначення нації, зроблене авторами колективної монографії "Націобудів-ництво" - прихильниками політичної теорії нації. "Нація, - стверджували вони, - це будь-яка велика група населення або група осіб, яка може бути названа: 1/ незалежною, в розумінні, що нею не правлять із зовні; 2/ згуртованою соціальними комунікаціями; 3/ політично організованою, у розумінні, що вона забезпечує конституційність для уряду, який здійснює ефективне керівництво нею; 4/ автономною у тому, що стосується цього уряду; 5/ внутрішньо легітимною".116

Однак, починаючи із кінця 60-х років, прихильники політичної теорії нації знов почали звертатись до етнічного фактору, що сталось, на наш погляд, під впливом етнічного ренесансу та політизації етнічності. Це добре видно із визначення, яке дає "Американська енциклопедія" /1980 р./: "Нація-велика кількість людей, котрі вважають себе спільнотою або групою і які загалом ставлять лояльність до групи понад будь - які інші конфліктуючі лояльності. Вони часто мають одну або більше наступних ознак: мову, культуру; релігію, політичні або інші інституції, історію, з якою вони себе ідентифікують і віру у спільну долю. Вони, як правило, займають визначену територію. Часто, хоча і не завжди, група міститься у політичному організмі, відомому як нація-держава або просто держава, або нація".117

Ще одним прикладом включення етнічного та/чи етнокультурного фактору до характерних рис політичної нації може служити її тлумачення англійським вченим Е.Смітом. За його твердженням, нація - це група людей з наступними рисами: 1/ культурними відмінностями; 2/ відносно великою чисельністю; 3/ досить великою суміжною територією; 4/ зовнішніми політичними відносинами конфлікту або союзництва із

подібними групами; 5/ значними груповими почуттями і лояльністю; 6/ рівними громадянськими правами; II вертикальною економічною інтеграцією навколо спільної системи праці."8

Проте, головною особливістю політичної теорії нації, і це слід особливо підкреслити, було і лишається те, що вона трактує націю, перш за все, як політичну спільноту; котра має власну державу або прагне реалізувати своє право на самовизначення і змагається за її утворення чи відродження. Показово, шо довгий час західні вчені вважали націями лише ті людські спільноти, які вже мали власні держави. Проте, останнім часом до націй почали відносити і ті народи, які вели й ведуть боротьбу за створення власної держави.119 "Політична нація, - писав Г.Се-тон-Уотсон, - це спільнота, яка на додаток до культурних уз має також правову державну структуру".120 Такої ж думки був і К.Дойч, твердячи, що "нація- це народ, який володіє державою".121 На думку ж відомого німецького дослідника Ернеста Гааза, яку ми повністю поділяємо, "нація - це група людей, які бажають здійснити самовизначення" або "намагаються створити чи зберегти свою власну державу".122

Слід відзначити, що сьогодні більшість вчених є прихильниками політичної теорії нації. їх часто називають "етатістами'Увід франц. etat - держава / або стейтістами /від англ. state - держава/, "оскільки вони визначають націю як територіально-політичне утворення".123

Отже, згідно політичної теорії, нація - це, перш за все. політична /соціальна/ спільнота, яка об'єднує всіх громадян якоїсь однієї держави незалежно від їх етнічного та соціального походження, культурно-мовних та інших особливостей. Недарма, таку спільноту західні вчені давно називають "соціальною нацією", "нацією-державою" та/чи "політичною нацією". Але, і це добре видно із вищенаведеного, політична нація - то не просто населення якоїсь країни і не просте співгромадянство, а дійсно спічьнота, об'єднана /часто, але не завжди/ спільною мовою, спільними символами, спільною лояльністю до держави та її законів, спіі ьною волею, спіч ьними інтересами, спільними надіями на майбутнє тощо.