Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Ін-т економіки, упр. та госп. права | Кількість сторінок: 300

§3. Психологічна теорія нації

Окрім політичної теорії нації, ще однією досить давньою і популярною є психологічна теорія нації її "батьком-засновником" вважається один із лідерів австромарксизму Отто Бауер. Проте, автор вважає це не досить точним. Справа у тому, що окремі положення психологічної теорії нації були сформульовані ще десь у першій половині XIX ст. головним чином представниками інтелігенції в країнах

Західної Європи. А її справжнім засновником був французький філософ та історик Ернест Ренан/1823-1892 pp./. Про це свідчить аналіз лекцій, прочитаних ним у Сорбоні навесні 1882 року. Пізніше ці лекції /під назвою "Що таке нація?"/ увійшли до його шеститомного видання "Зібраних творів", перевиданих 1902 року у Києві.

Досить цікавими і оригінальними були не лише думки Е.Ренана, а й їх аргументація та форма викладу. "Нація, - стверджував він, - це душа, духовний принцип. Дві речі, що по суті є однією, складають цю душу, цей духовний принцип. Одна - в минулому, інша - в майбутньому. Одна - це володіння багатою спадщиною спогадів, інша - спільна згода, бажання жити разом, продовжувати спільно користуватись неподільною спадщиною, що дісталась". Розвиваючи цю думку, французький вчений продовжував: "Поділяти в минулому спільну славу і спільний жаль, здійснювати в майбутньому ту ж саму програму, разом страждати, насолоджуватись, сподіватись - ось що краще за спільні митниці й кордони... ось що розуміється, не дивлячись на відмінності раси і мови". "Отже, нація, - підсумовував Е.Ренан, - це велика солідарність, що встановлюється почуттям жертв, які вже зроблені та які мають бути зроблені у майбутньому. Нація передбачає минуле, але у сучасному вона резюмується цілком помітним фактом: це ясно висловлене бажання продовжувати спільне життя. Існування нації - це /якщо можна так висловитись/ повсякденний плебісцит, як існування індивідуума - довічне утвердження життя". А заключним акордом були його слова: "Велика сукупність людей із здоровим глуздом і палаючим серцем створюють моральну свідомість, що називається нацією".124

Отже, за твердженням Е.Ренана, нація - це, перш за все, велика група людей, об'єднаних духовним принципом, великою солідарністю та моральною свідомістю.

Подальший розвиток психологічна теорія нації дійсно отримала вже в працях О.Бауера. Щоправда, при цьому вона набула дещо іншого забарвлення. "Нація, - писав теоретик австромарксизму, - завжди є "нічим іншим, як культурною спільнотою". Але тут під культурою мався на увазі головним чином національний характер. У свою чергу, національний характер трактувався як "комплекс притаманних нації фізичних і психічних ознак, які об'єднують всіх членів даної нації й відрізняють їх від інших націй". В національний характер австрійський вчений включав також те чи інше спрямування волі, а нація визначалась ним і як "спільність долі". Ці та інші свої міркування О.Бауер підсумував наступним чином: 'Тепер ми прийшли нарешті до повного визначення нації. Нація - є сукупність людей, спільністю долі з'єднаних у спільність характеру". Слід відзначити, що О.Бауер був не у захваті від власної

тсорії, бачив її вади й вразливі місця і навіть піддавав критиці. Зокрема, він вважав її "незадовільною", /що, на нашу думку, відповідає дійсності/, оскільки вона не давала відповіді на запитання, звідки і як виникає свідомість приналежності до тих, а не інших людей. Врешті решт, він дійшов висновку, що національна свідомість породжується національним почуттям, тобто почуттям власної самобутності й відмінності від інших націй.125 Отже і тут нація зображувалась переважно як психологічний феномен.

Активними прихильниками психологічної теорії нації були й залишаються такі відомі західні вчені, як Уолтер Сульцбах, Рупер Емерсон, Уолтер Коннор та чимало інших. Для У.Сульцбаха, зокрема, нацією була велика група людей, об'єднаних, перш за все, спільністю національного характеру та національною свідомістю.126 Професор Гарвардського університету Р.Емерсон вважав нацією групу людей, які "відчувають, що вони є нацією". "Все, що можемо сказати про націю, - писав він, - це те, що нація існує тоді, коли активна і досить багаточисельна частина її членів переконана, що вона існує. Не зовнішні об'єктивні риси, а суб'єктивне переконання є вирішальним фактором". При цьому Р.Емерсон стверджував, що "нації можуть виникати швидко і легко", оскільки кожна з них є "сплячою красунею, приспаною злим духом" і якій для повернення до активного життя досить "належного поцілунку".127

Серед сучасних прибічників психологічної теорії нації можна назвати відомого американського вченого Уолкера Коннора. Він теж вважає націю, перш за все, психологічним феноменом, оскільки її головною рисою /при важливості інших рис/ є "інтуїтивні почуття спорідненості та унікальності".128

Таким чином, прихильники психологічної теорії вважають нацією - велику групу людей, об'єднаних спільною національною психологією, національним характером, національною солідарністю, національною волею, національною свідомістю та іншими рисами суто психологічного плану.