Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Ін-т економіки, упр. та госп. права | Кількість сторінок: 300

§7. Типологізація націй

Значний науковий інтерес становлять проблеми класифікації націй. Як відомо, тут існувало, а подекуди й досі існує два основних підходи: догматичний, тобто формаційно-класовий та критичний, або ци-вшзаційно-гуманістичний.

Перший підхід було започатковано основоположниками наукового комунізму ще в середині XIX ст. Він передбачав розподіл націй на "історичні" та "неісторичні", а також на "'революційні" та "контрреволюційні", про що вже йшлося. Подальший розвиток цей підхід отримав у працях класиків марксизму-ленінізму В.1. Леніна та Й.В.Сталіна. "Різні бувають нації на світі", - мудро зауважував "батько всіх країн і народів" И.Сталін, наказуючи своїм адептам "не валити до однієї купи" всі існуючі нації, а шукати "принципові відмінності між ними". Сам же він, з подачі В.І.Леніна, поділяв нації на дві групи: капіталістичні та соціалістичні. При цьому капіталістичні нації оголошувались зосередженням всіх зол і нещасть, зокрема, націоналізму, агресивності, експансіонізму, ненависті до чужих націй, придушення національних меншин тощо. Соціалістичні ж нації зображувались як уособлення добра і щастя, зокрема, вільними від класових протиріч, націоналізму і національного гноблення, рівноправними й незалежними, збагаченими інтернаціоналізмом, більш загальнонародними і життєздатними.149 Щоправда, це не завадило тому ж Сталіну знищити національну інтелігенцію багатьох народів колишнього СРСР, а біля двох десятків з них позбавити державності, репресувати і депортувати до Сибіру та Казахстану.

В багатонаціональних країнах, зокрема у колишньому СРСР, виділявся і такий тип нації як "корінні" або "титульні" нації. Це стосувалось, перш за все. провідних націй, за назвами яких давались назви колишнім союзним республікам - білоруська, грузинська, латиська, українська тощо.150

Проведений автором аналіз показує, що в західній націології віддавна панує критичний підхід до проблем типологізації націй. Тут нації розподіляються за іншими критеріями і, зокрема, засадничими, часовими, територіальними тощо. За засадничим критерієм нації поділяються на кілька груп, головними з яких є політичні та етнічні нації. І хоча про них вже йшлося досить докладно, нагадаємо, що перша - політична нація - охоплює всіх громадян певної держави попри всі їх відмінності, а до другої - етнічної нації - належать представники лише якогось одного етносу.

За часовим критерієм нації розподіляються на "давні тривкі" (old continuous) та "нові" нації. "Давніми" націями вважаються ті з них, які виникли до або в часи Великої Французької революції, як приміром, англійська, французька та інші. "Новими"' націями вважаються відповідно ті, які виникли після 1789 року і до того ж на уламках різного роду імперій або в кордонах багатонаціонаїьних держав.

За часовим критерієм нації також поділяються на "вчасні" та "запізнілі". Перші, тобто 'вчасні нації", це ті, які народились і сформувались у XYII-XIX ст. Решта -то всі "запізнілі" нації, яким ще належить вибороти "місце під сонцем", увійти до цивілізованого співтовариства народів.

Часто західні вчені розрізняють нації й за таким, на нашу думку, вдалим і об"єктивним критерієм, як рівень їх розбудови. У цьому випадку вони розподіляються на "разбудовані" та "недобудовані" нації. До останніх, тобто "недобудованих" націй, можна віднести ті з них. які ще не встигли перетворитись на сучасні класичні, модерні нації. Таких націй ще досить багато. Сьогодні до них. зокрема, належать всі ті нації, які існують на теренах колишніх СФРЮ та СРСР "Недобудованим" націям притаманна ціла низка характерних рис, але головними з них, на наш погляд, є дві. По-перше, "недобудовані" нації, точніше їх еліти, постійно орієнтовані на використання сили влади та/чи сили держави. Звідси - небезпека встановлення тоталітарних режимів. Адже, як свідчить історія XX століття, саме "недобудовані" нації ставали розсадниками тоталітаризму. По-друге, саме в "недобудованих" націях найбільш активно вирує націоналізм, часом перетворюючись на шовінізм, антисемітизм і ксенофобію.

Досить цікаву і загалом слушну типологію націй запропонували відомі західні дослідники Я.Крсйсі та В.Вслімські. Всі існуючі у Європі нації вони поділили натри великі групи: 1) 'повнаиасштабні нації" (full-scale nations); 2) "державні" або "політичні" нації, 3) "етнічні" нації До першої групи, тобто "повномасштабних" націй, вчені відносять ті нації, котрі мають і власну державу і власну мову, тобто які є водночас і політичними, і етнічними націями. За підрахунками Я.Крейсі та В.Вслімського на початок 80-х років існувало 23 таких нації. Це. зокрема, грецька, польська, французька та інші нації.

До другої групи, тобто "державних" або "політичних ' націй, потрапили ті нації, котрі мають власну державу, але не мають власної окремої мови. Вони мають або мову спільну із іншими етнічними групами, або вважають себе частиною якоїсь великої мовної групи. Таких націй тоді нараховувалось 10 і серед них - австрійська, швейцарська та інші.

Нарешті, третю групу націй, тобто "етнічних", становлять ті нації, котрі мають власну мову; але не мають власної держави. Подібних націй в ті роїш нараховувалось 24, і зокрема, баски, бретонці, каталонці, курди, уельсці тощо. Показово, що в перших двох випадках федеративний статус нації, тобто її перебування у складі якоїсь федеративної держави, прирівнювався до статусу нації, яка має власну державу. Натомість нації, які мали статус автономій, не вважались націями із власною державою чи державністю.'11

Слід нагадати, що подібну типологізацію ще в 20-х роках запропонував талановитий, але дещо призабутий французький вчений Марсель Vlocc. Особливий інтерес, на наш погляд, становить його ідея "завершеної" або "досконалої" нації (complete nation), що була викладена у великій і надзвичайно цікавій статті під назвою "Нація". До "завершених" або "досконалих" надій він зараховував ті нації, які були достатньо інтегровані й цивілізовані, мали центральну демократичну владу і суверенітет, мову та національний характер, який відрізняв їх від інших подібних утворень. Проте, досконала нація могла мати і кілька мов, як, приміром, швейцарська.152

Зрозуміло, що в 20-х роках націй такого типу було не так вже й багато. Але сьогодні їх кількість значно зросла. Тому типологізація націй, запропонована М.Моссом і дещо модифікована Я.Крсйсі та В.Велімські, стає дедалі актуатьнішою.

За територіальною ознакою нації поділяються на "територіальні", тобто ті, які мають власну територію (їх абсолютна більшість) і "безте-риторіальпі"'. Прикладом останніх до 1948 року, тобто до створення держави Ізраїль, вважались євреї, а сьогодні залишились, мабуть, лише цигани. "Територіальні" нації в свою чергу поділяються на: 1) "єдині" нації, які проживають на єдиній території, в єдиній державі; 2) "розколоті" або "розділені" нації (devided nations).

Під останніми маються на увазі ті нації, які в силу різних обставин були розірвані на дві й більше частин і перебували у складі різних держав. Історичними прикладами тут можуть служити в'єтнамська, німецька, польська, українська та деякі інші нації. Сьогодні розколотими лишаються поки що китайська і корейська нації, що, на нашу думку, слід вважати неприродним явищем.

Деякі західні вчені, зокрема Г.Сетон-Уотсон. цілком слушно виділяють також т.зв. "діаспориий тип націй". Такими, на їх думку, можна вважати ті нації, значна частина яких перебуває за межами власних країн.153 Хрестоматійним прикладом тут вважаються вірмени, греки, китайці, євреї тощо.

Останнім часом під впливом інтеграційних процесів у Західній Свропі деякі західні вчені, як. приміром, німецький дослідник О.Моль-ден, висувають, на наш погляд, досить цікаву і дискусійну ідею про появу націй нового типу, а саме т.зв. "мультинаціональних" націй. Идеться, зокрема, про народження "мультинаціональної європейської нації', яка об'єднає низку націй, народів і громадян тих країн, котрі входять до Європейського Співтовариства.154

На завершення слід відзначити, по-перше, що кількість "'розколотих" націй поступово скорочується. По-друге, зростає і, очевидно, дедалі зростатиме кількість "досконалих" та "діаспорних" націй. По-третє, не виключено, що в майбутньому дійсно можуть народитись "мультинаціональні" нації, зокрема, європейська, північноамериканська, латиноамериканська та ін.