§3. Різноманітність процесів етнічного роз'єднання
Етнологи й етносоціологи, як правило, виділяють три типи етноро-з'єднавчих процесів : III етнічна парціація; /21 етнічна сепарація та /З/ етнічна дисперсизація.18 Не вдаючись до детального аналізу цих досить складних явищ і хитромудрих академічних понять, зазначимо, що під етнічною парціацією /від англ. слова "partition" - розчленування/ мається на увазі розподіл раніше єдиного етносу на декілька нових більш-менш рівних частин, жодна з яких не ототожнює себе із старим етносом /арабські народи, східні й західні бенгальці тощо/. Головною причиною такого етнічного розподілу є політичне відокремлення, яке, в свою чергу, відбувається внаслідок розчленування етносу державними кордонами.
У західній та вітчизняній етнополітологи під етнічною сепарацією /від лат. "separatio" - розподіл/ розуміється процес відокремлення від якогось етносу його певної частини, котра з часом перетворюється на новий самостійний етнос. Процес такого типу відбувається внаслідок:
/а/ переселення частини етносу за кордон;
/Ь/ її політико-державного та
/с/ релігійного відокремлення від основного масиву етносу.
Хрестоматійними прикладами першого випадку можуть бути ісландці, фарерці, франкоканадці та ін. У другому випадку - це валлони, ельзасці, корсиканці тощо.
Під етнічною дисперсизацією /від лат. "dispersio" - розсіяння/ мається на увазі відокремлення від первинного етносу окремих відносно невеликих груп. Подібний процес відбувається шляхом міграції, які мали місце у всі часи і у всіх народів.
Слід підкреслити, що етнічні роз'єднавчі процеси всіх типів найчастіше мали місце у прадавні й давні часи, а також у традиційному, доіндустріальному суспільстві. Саме тоді йшов інтенсивний процес розподілу племен і етносів, розселення людей по всій земній кулі.
На останні обставини автор звертає особливу увагу. Тим більш, що сьогодні надзвичайно швидко зростає чисельність як окремих етносів, так і всього людства. Не виключено, що найближчим часом вона може сягнути критичної межі. Та й із природними ресурсами, особливо енергоносіями - нафтою, газом і вугіллям - становище надзвичайно складне, а у деяких країнах, у тому числі й в Україні, критичне. Чи не є все це причиною посилення сучасних процесів етнічної диференціації ? Чи не стоїть людство на порозі нового Великого переселення народів ? І чи не наближається час нового розподілу чи перерозподілу природних ресурсів ? Однозначних відповідей на ці далеко не риторичні запитання, мабуть, ніхто не дасть. Однак, перспектива такого розвитку подій зовсім не виключена. Щоправда, є підстави вважати, що у майбутньому людство знайде шляхи мирного й цивілізованого вирішення цих проблем. Але, схоже, що сьогодні воно до цього ще не готово.
Варто нагадати також, що з переходом людства до індустріального суспільства етнорозподільчий процес проходив здебільшого у формі переселення європейців, переважно англійців, голландців, іспанців, французів та інших до Америки, Африки й Австралії. Тут під впливом багатьох чинників, головними з яких були глобалізація та модернізація, відбувався процес виникнення нових етносів та формування нових політичних націй.
Автор поділяє точку зору тих західних вчених, які вважають, що держава відігравала і відіграє надзвичайно важливу роль у процесі розподілу етносів. Часто вже сама її поява призводила до розподілу того чи іншого етносу. Історія знає чимало прикладів, коли кордони кількох держав буквально "рвали на шматки", "різали по живому" той чи інший етнос. Найбільш відомими прикладами тут можуть бути араби й німці, які проживають на території кількох власних держав та державних утворень. А найбільш трагічним прикладом можна вважати майже 20-ти мільйонний курдський народ, розірваний на кілька частин "чужими державами". Та й український етнос протягом століть теж був поділений на кілька частин, які перебували у складі різних держав.
Сьогодні, наприкінці XX ст., процеси етнічного роз'єднання відбуваються у значно менших масштабах ніж будь-коли раніше. Вони мають місце переважно на теренах колишнього СРСР та Східної Європи внаслідок розвалу колишньої радянської імперії та дезінтеграції СФРЮ та ЧССР. Досить вказати, що лише від російського /русекого/ етносу протягом останніх років відірвалось і опинилось за кордоном біля 25 млн. його представників, від українського - біля 8 млн. етнічних "родичів" /мається на увазі тільки на території колишнього СРСР/. Все це вимагає подальшого ретельного аналізу етнороз'єд-навчих процесів, їх наслідків і перспектив розвитку. Але ще більшої уваги потребують етнооб'єднавчі процеси, яким віддавна належить провідна роль.