Національна безпека України: Навчальний посібник

Основою цілеспрямованого розвитку й удосконалення галузевого законодавства, як і всього законодавства, є відпрацьовані теорією і практикою відповідні принципи, ігнорування яких негативно позначатиметься на характері і змісті нормативно-правового забезпечення національної безпеки. Систему основних принципів у даній сфері складають:

• принцип верховенства права означає, що основою побудови законодавства в сфері ЗНБ мають бути принципи забезпечення українських національних інтересів, справедливості, гуманізму, пріоритету інтересів української нації, їхній захист від зазіхань будь-якого рівня з боку інших націй, посадових осіб і державних органів, розумний баланс інтересів особи, нації і держави;

• принцип верховенства Конституції полягає у відповідності даного законодавства Основному Закону держави. Воно не може звужувати прав і свобод людини і громадянина, що надані їм Конституцією;

• принцип верховенства закону означає, що Концепція національної безпеки України, затверджена Законом України, являтиме собою безпосереднє джерело всіх інших нормативних актів, що регулюють правові відносини держави й особи у сфері національної безпеки. Відповідно до цього принципу всі нормативно-правові акти щодо забезпечення національної безпеки мають відповідати не лише Конституції' України, а й Закону України "Про Концепцію національної безпеки України". Варто додати, що нормативно-правові акти розкривають зміст, деталізують положення закону, тому вони, будучи його органічним продовженням, конкретизують ті фундаментальні положення, що вже закріплені в законі, і жодним чином не можуть виходити за його межі;

* принцип демократизму полягає у створенні юридичних механізмів щодо участі в забезпеченні національної безпеки широкого кола громадських організацій і тісного взаємозв'язку з уповноваженими органами державної влади в цій сфері. У більш абстрактній формі слід говорити про необхідність вироблення механізмів взаємодії державної і недержавної підсистем забезпечення національної безпеки в сфері окреслених питань. У силу своєї специфіки даний принцип носить своєрідний характер, переважно в частині гласності здійснення певних заходів для ЗНБ. Однак ця діяльність має здійснюватися в суворій відповідності із законом і під цивільним демократичним контролем;

* принцип соціальної доцільності являє собою застосування державою адекватних засобів реагування на динаміку соціальних явищ, у тому числі соціально-аномальних, з метою цементування балансу між об'єктивними потребами і національними інтересами з одного боку, і об'єктивними можливостями держави щодо задоволення цих потреб і забезпечення інтересів, з іншого. Даний принцип у своїй основі закладає потенцію гнучкості держави щодо реагування на динаміку соціальних явищ за допомогою застосування відповідного інструментарію, важливе місце серед якого посідають законодавчі важелі;

• принцип наукової обґрунтованості вимагає, щоб увесь інструментарій легітимації ЗНБ базувався на сучасних досягненнях науки і практики, застосуванні наукової методології, концепціях, міжнародному досвіді розв'язання зазначених питань. Так, наприклад, для відпрацьовування проекту Закону України "Про боротьбу з тероризмом" була створена спільна робоча група, що складалася із співробітників і науковців Національної академії внутрішніх справ України, Національною юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого, Одеської національної юридичної академії, Національного університету внутрішніх справ, Національної академії Служби безпеки України, водночас, в результаті законотворчих баталій було прийнято той проект, в якому зазначені фахівці участі не брали, а його авторство залишило багато питань;

• принцип системності і погодженості означає певну послідовність, поступовість у законотворчості, взаємозв'язок І взаємодію законодавчих актів як зсередини, якщо сукупність нормативних актів по забезпеченню національної безпеки у своїй єдності буде утворювати нову якість, так і ззовні, якщо Закон України "Про Концепцію національної безпеки України" буде погоджений з іншими законодавчими актами, що стосуються питань захисту конституційного ладу, територіальної цілісності, державного суверенітету і забезпечення національної безпеки. У даному випадку законодавство має складати систему, з огляду на що, воно, з одного боку, має бути гармонійно вибудоване зсередини, а з іншого боку — узгоджено ззовні;

• принцип пріоритетності загальновизнаних норм і принципів міжнародного права щодо національного законодавства означає узгодження аналізованого законодавства з нормами міжнародного, європейського права, з тими Конвенціями, угодами, які ратифікувала або до яких приєдналася Україна. Водночас, і я хотів би це підкреслити за даного випадку, трактування принципу пріоритетності дещо відрізняється від загальних правил. Так, якщо прикладом у більшості випадків пріоритетними визнаються норми міжнародного права щодо національного законодавства, то стосовно сфери національної безпеки пріоритетними визнаються норми національного права, тобто ті норми, які відбивають і забезпечують реалізацію українських національних інтересів.

Для втілення в життя окреслених принципів існує механізм їхнього забезпечення, що ґрунтується на таких основах:

• правові основи законотворчості полягають, на думку фахівців, в існуванні чітко регламентованої процедури законодавчої діяльності, що може знайти своє відображення в законі "Про закони і законодавчу діяльність в Україні", що може сприяти упорядкуванню процесу законотворчості;

• плановість законодавчої діяльності полягає в діяльності законодавчих органів відповідно до заздалегідь розроблених програм, що позбавить законотворчий процес спонтанності, яка характеризується відсутністю відповідного обґрунтування планів законодавчої діяльності;

• організація і координація законодавчої діяльності полягає в синхронізації прийняття нормативно-правових актів щодо забезпечення національної безпеки з іншими нормативними актами, які регулюють суспільні відносини в суміжних областях. Так, наприклад, прийняття Закону України "Про основи національної безпеки Україна" варто було супроводжувати прийняттям пакета законодавчих актів, наприклад таких як: Закон України "Про Концепцію національної безпеки", "Про безпеку особистості", "Про пріоритет внутрішньої та зовнішньої політики", "Про органи внутрішніх справ", "Про недержавне забезпечення національної безпеки України" тощо;

• законодавча техніка полягає в необхідності написання закону простою, зрозумілою, однозначною мовою, яка б позбавляла можливості трактувати закон по-різному. Виконання цих вимог сприяє забезпеченню функції закону — регулюванню або охороні суспільних відносин. З цією метою пропонується виробити загальний алгоритм написання законів, уніфікувати визначення базових термінів;

• інформаційне забезпечення законодавчої діяльності полягає в застосуванні цілеспрямованого комплексу заходів для розширення інформаційної бази. Суб'єкт законотворчої діяльності має володіти достатньою інформацією про об'єкт правового регулювання з метою надання законотворчій діяльності змістовного характеру. Розв'язання даного завдання базується на забезпеченні вищезгаданих суб'єктів:

* офіційними виданнями нормативно-правових актів, що регулюють механізм забезпечення національної безпеки і функціонування системи національної безпеки в цілому в інших країнах, довідниками і коментарями до них;

* інформацією про ратифіковані Україною міжнародні Конвенції, угоди, декларації тощо стосовно ЗНБ;

• аналітичними і прогностичними матеріалами щодо динаміки законодавства з цього питання;

* науковими (кандидатськими і докторськими) дослідженнями, монографіями, концепціями;

• матеріалами міжнародних і республіканських конференцій, симпозіумів, семінарів по цьому питанню тощо;

* наукове забезпечення законотворчості. На думку експертів Інституту законодавства Верховної Ради України, невідповідність законодавчої бази вимогам правового забезпечення державного управління суспільством, насамперед пояснюється відсутністю науково обґрунтованої системи управління законодавчим процесом, яке б передбачало, по-перше, планування законотворчої діяльності; по-друге, її оперативне регулювання з урахуванням особливостей конкретних форм цієї діяльності; по-третє, планомірну роботу, спрямовану на визначення ефективної законотворчості.