Соціологія: пер. с англ.

Тривалий час політичні системи світу поділялися на країни ліберальної демократії і комуністичні країни, як колишній Радянський Союз (і якими досі є Китай та кілька інших країн). Комунізм за своєю суттю був однопартійною системою. Громадянам надавалося право вибору не з-поміж різних партій, а лиш кандидатів однієї партії — комуністичної; нерідко на виборах балотувався тільки один кандидат. Отже, реального права вибору не існувало. Комуністичній партії було легко домінувати у країнах радянського типу, вона контролювала не тільки політичну систему, але й економіку.

З 1989 року, коли пануванню Радянського Союзу над Східною Європою настав край, процеси демократизації ланцюговою реакцією пройшли по всьому світі. У таких країнах, як Нікарагуа в Центральній Америці, а також Заїр та Південно-Африканська Республіка в Африці до влади прийшли ліберально-демократичні уряди. В Китаї, де проживає близько п'ятої частини світового населення, комуністичний уряд зазнає сильного тиску з боку демократичних сил. У китайських в'язницях залишаються тисячі людей, кинутих туди за ненасильницький вияв свого прагнення до демократії. Проте й там активно діють групи, що борються з комуністичним правлінням, забезпечуючи перехід до демократичної системи.

Чому демократія набула такої популярності? Причини цього пов'язані із соціальними та економічними змінами, що обговорюються у цій книзі. По-перше, демократія, як правило, асоціюється із капіталістичною конкуренцією в економічній системі, а капіталізм продемонстрував свою перевагу над комунізмом як система, що породжує багатство. По-друге, що більше поширюється соціальна активність і що більше віддалені події впливають на повсякденне життя людей, то більше вони хочуть знати, як ними правлять, а отже, прагнуть більшої демократії.

По-третє, це вплив засобів масової комунікації, зокрема телебачення. Ланцюгова реакція поширення демократії, очевидно, значною мірою спричинилася зримістю подій у сучасному світі. З появою нових телевізійних технологій, особливо супутникового та кабельного телебачення, уряди не можуть контролювати передачі, які дивляться їхні громадяни, — ось чому відбулася сутичка на площі Тяньаньмень. Як і в Китаї, Комуністична партія Радянського Союзу та країн Східної Європи постійно суворо контролювала телевізійні мережі, які всі належали державі й керувалися нею. Проте поширення супутникових трансляцій уможливило багатьом людям доступ до західних телепрограм, а отже, ознайомило їх з різними поглядами на їхні умови життя, відмінними від поглядів, нав'язаних пропагандою ортодоксального уряду.