Соціологія: 100 питань – 100 відповідей

Центральне місце в управлінні персоналом посідає мотивація. Її значення тим більше зросло у зв'язку із зміною змісту праці, розширенням інформатизації і автоматизації в умовах науково-технічного прогресу.

Завдяки підвищенню рівня освіти і соціальних очікувань співробітників ускладнився зміст управлінської діяльності. На перше місце висувається завдання формування відповідальних і ініціативних працівників, що прагнуть до трудової самореалізації.

В поведінці людини простежується модель розвитку, підпорядкована власній внутрішній логіці, яка визначається трансформацією діяльності свідомості в конкретні вчинки людини.

Активні форми поведінки можуть бути спонтанною, несвідомою реакцією людського організму на стимулюючий вплив середовища, а можуть бути усвідомленим, глибоко мотивованим і доцільним виявом активності. Саме в другому випадку середовище чинить вплив на загальну діяльність свідомості по детермінації поведінки, що включає ряд етапів:

мотивацію;

ціле покладання і планування;

вибір альтернативи поведінки;

реалізацію моделі поведінки в практиці;

оцінку результатів

Мотивація являє собою індивідуалізований механізм співвідношення зовнішніх і внутрішніх чинників, що визначають наступну поведінку. Процес мотивації полягає у виборі най значущіших і актуальних в даній ситуації потреб (неусвідомлених бажань, потягів і прагнень) і інтересів (усвідомлених бажань, прагнень і потягів), які можуть стати мотивом поведінки.

Розуміючи під мотивацією процес стимулювання людини до певної діяльності за допомогою внутрішньо-особистих і зовнішніх чинників, можна виділити різні способи мотивації:

нормативна мотивація — спонукання людини до певної поведінки за допомогою ідейно-психологічної дії: переконання, навіювання, інформування, психологічне зараження і т.п.;

примусова мотивація, яка ґрунтується на використанні влади і загрозі погіршення задоволення потреби працівника у разі невиконання їм відповідних вимог;

стимулювання — вплив не безпосередньо на особистість, а на зовнішні обставини за допомогою благ — стимулів, що спонукають працівників до певної поведінки.

Якщо перші два способи мотивації є прямими, адже передбачають безпосередній вплив на людину, то третій — непрямий, оскільки в його основі лежить дія зовнішніх чинників — стимулів.

Соціальний інтерес — це інтерес будь-якого соціального суб'єкта (особистості, соціальної групи, класу, нації), пов'язаний з його положенням в певній системі суспільних відносин.

Найважливіше значення мають класові інтереси, які обумовлені положенням класів в системі виробничих відносин. Проте будь-які соціальні інтереси, у тому числі і класові, не обмежуються сферою виробничих відносин. Вони охоплюють всю систему суспільних відносин і пов'язані з різними аспектами положення свого суб'єкта.

Узагальненим виразом всіх інтересів соціального суб'єкта стає його політичний інтерес, в якому виявляється ставлення даного суб'єкта до політичної влади в суспільстві.

Соціальна група, прагнучи реалізувати свій інтерес, може вступити в конфлікт з іншими групами. Тому часто приватний інтерес знаходить форму суспільного або навіть загальнолюдського. Тоді він набуває вид законного, легітимного інтересу і не підлягає обговоренню.

Будь-яка соціальна трансформація суспільства супроводиться різкою зміною балансу інтересів. Конфлікт класових, національних, державних інтересів лежить в основі соціальних революцій, воєн і інших потрясінь світової історії.

Вольову сторону поведінки характеризують мотиви, які виступають імпульсом і причиною людської активності. Мотив — це переважно усвідомлене внутрішнє спонукання особистості до певної поведінки, спрямованої на задоволення тих або інших потреб.

Мотив породжується певною потребою, яка виступає кінцевою причиною людських дій. Саме потреба виявляє нестаток, необхідність для людини певних благ, предметів або форм поведінки. Існуючі у індивіда потреби ранжирують за ступенем важливості, актуальності в даний момент і можливості задоволення в конкретній ситуації.

Разом з інтересами, очікуваннями, домаганнями, установками, оцінками, стимулами потреби утворюють механізм мотивації. Інтереси характеризуються вибірковим ставленням до предметів і явиш, а також емоційною реакцією. Вони визначаються домінуючою спрямованістю особистості і обумовлені соціалізацією індивіда.

Домагання і очікування (еспектації) виступають формами вияву потреби. Домагання представляють собою звичний, детермінуючий поведінку людини рівень задоволення потреби (причому, одна людина може задовольнити потребу в їжі за допомогою дешевих бутербродів, а іншій потрібний вишуканий обід).

Очікування конкретизують домагання стосовно ситуації і певної поведінки, причому при рівних домаганнях очікування можуть істотно розрізнятися. Наприклад, очікування винагороди за наукове відкриття українського вченого значне нижче, ніж у американського; в кризових ситуаціях очікування співробітників значно знижуються порівняно з нормальною ситуацією. При встановленні місячного окладу важливо враховувати домагання і очікування співробітника, щоб зарплата могла стати дієвим стимулом, що мотивує сумлінну працю.

Якщо мотив характеризує прагнення співробітника отримати певні блага, то стимул представляє собою самі ці блага (предмети, цінності тощо.), здатні задовольняти потребу при здійсненні певних дій. Стимул орієнтований на задоволення потреби, саме тому він і виступає другим "полюсом" механізму мотивації.

Проте, за ситуації, коли від людини потребуються неможливі або неприйнятні дії, стимул може і не викликати ніякого мотиву (наприклад, велика грошова сума за споруду моста не стане стимулом для будівельних робітників, що не мають достатньої кваліфікації; через свої етичні переконання кінозірка відмовляється зніматися в порнофільмі, не дивлячись на пропозицію дуже великої винагороди).

Таким чином, стимул безпосередньо орієнтований на задоволення потреби, мотив же є головною сполучною ланкою, "іскрою", яка при певних умов проскакує між потребою і стимулом. Для виникнення цієї іскри стимул повинен бути більш або менш усвідомленим і ухваленим працівником.

Сприйняття стимулу з точки зору задоволення потреби забезпечує установка, яка характеризує готовність, схильність людини до певної поведінки (активності) в конкретній ситуації і ніби пов'язує домагання і очікування з минулим досвідом дій в аналогічних ситуаціях. При цьому, залежно від того, як впливав минулий досвід дій на реалізацію потреби, установка може бути позитивною або негативною.

Функція установки в механізмі мотивації полягає:

за наявності позитивної установки — в перетворенні вольового імпульсу, що йде, від потреби в актуалізований мотив;

у разі негативної установки — в консервації, послабленні або відторгненні мотиву.

Установка містить в собі в концентрованому вигляді емоційний, когнітивний (пізнавальний, смислоутворюючий) і поведінковий (готовність до дії) компоненти.

Готовність до стереотипної поведінки обумовлена індивідуальним або соціальним досвідом. В основі більшості установок лежать ціннісні орієнтації і норми поведінки, які відображають рівень культури і соціальних реакцій. Регламентуючи поведінку людини, виступаючи в ролі внутрішнього табу, вони виконують роль фільтрів для потреб і інтересів, викликають яскраву емоційно-вольову реакцію індивіда.

Установка приводить до певної трансформації потреб і інтересів в мотив, при якій те набуває прийнятної для ситуації форму, яка схвалюється соціумом. Сприймаючи імпульси, що йдуть від потреби, завдяки співвіднесенню їх із стимулами середовища, позитивна установка перетворює їх на актуалізовані мотиви і переростає в реальну поведінку, що сприяє задоволенню потреби. Тим самим дещо укорочений за допомогою включення установки, що вже сформувалася. цикл дії механізму мотивації завершується.

Коли ж працівник стикається з новою ситуацією, відносно якої у нього відсутні установки, що зв'язують потреби, стимули і шляхи їх досягнення, має місце інший, більш ДОВГИЙ ЦИКЛ мотивації. Тоді в механізм мотивації включається когнітивний, раціонально-оціночний процес, що представляє собою аналіз інформації, що міститься в стимулі, співвідношення її з цінностями особистості, з ситуацією, можливостями і витратами, які можуть з'явитися в процесі досягнення стимулу, значущістю інших мотивів (якщо вони існують).

Саме на цій стадії відбувається боротьба мотивів, їхня актуалізація або відторгнення, заморожування. Актуалізований мотив стає безпосередньою причиною поведінки і завершує загальний цикл механізму мотивації.

Врахування в процесі управління впливу загального механізму мотивації сприяє більш компетентному вибору форм стимулювання, виявленню причин низької ефективності стимулів.

Конкретні ж питання формування, структури, спрямованості і особливостей взаємодії різних мотивів поведінки людини розробляються в численних теоріях трудової мотивації, які залежно від предмета аналізу можна розділити на три головні напрями:

теорії, в основі яких лежить певний образ працівника, його потреб і мотивів;

внутрішньо-особистісні теорії, які аналізують структуру потреб і мотивів особистості і їх виявлення;

процесуальні теорії, які виходять за рамки окремого індивіда і вивчають вплив на мотивацію різних чинників середовища.

Після завершення етапу мотивації наступна трансформація свідомості в поведінку перетікає в наступний етап, коли визначається ціль і планується майбутня поведінка.

Індивід визначається утому, що і як він збирається робити для реалізації мотиву. В той же час досліджуються наявні ресурси і виявляються альтернативи поведінки. Потім індивід вибирає найприйнятнішу для себе і ситуації модель поведінки і реалізує її на практиці.

У разі відповідності реалізованої моделі поведінки первинному плану і цілі, вона закріплюється в свідомості у вигляді установки з метою подальшого повторення в схожій ситуації.

Повторення будь-якої життєвої колізії є неминучим процесом, оскільки типові ситуації взаємодії з людьми, які оточують індивіда, детерміновані тими соціальними ролями, які він виконує.

Стосовно управлінського лідера можна перерахувати наступний набір вірогідних соціальних ролей: координатор, генератор ідей, контролер, керівник, наставник, вихователь і т.п.

Прийняття на себе тієї або іншої соціальної ролі змушує особистість діяти відповідно до її логіки, яка виявляється у формуванні сукупності моделей поведінки, обов'язкових для переконливості і достовірності образу.