Соціологія культури зосереджує свою увагу на людях як творцях, конструкторах соціальної реальності. Найважливішою при цьому є проблема вивчення процесу соціального буття культури, тобто відібраного, ціннісно забарвленого і семіотично вираженого позитивного досвіду життєдіяльності безлічі людей. Такий досвід виникає в різних сферах, і оскільки в досвіді неможливо відокремити одне від одного свідомість і дію, соціальне буття культури може бути вивченолишеза допомогою дослідження життєвих світів людини (людей).
Розрізнення світів людини за гносеологічною ознакою (за співвідношенням буття і свідомості) дозволяє нам описувати і пояснювати суспільство і як об'єктивну, і як суб'єктивну реальність. Але для опису і пояснення суспільства як продукту взаємодії людей цього недостатньо. Будь-яка взаємодія людей характеризується "злитістю" умов, інтересів, розуму і реальних дій його учасників, отже, необхідно застосовувати феноменологічний підхід. У соціальній культурології це виражається в тому, що в основу розрізнення світів людини ми повинні покласти основні модуси чи феномени існування людини. Як уже йшлося, це праця (спосіб життєзабезпечення), панування (домінування і зв'язана з ним боротьба в будь-яких сферах життєдіяльності), любов (самоідентифікація і солідарність з особливо значущою істотою, співучасть у її житті: божеством, святинею, лідером, особою протилежної статі, родичами і близькими тощо), гра (вільна діяльність, яка дарує блаженство), смерть (основний екзистенціальний феномен, що виражає і підкреслює кінцівка людської життя і зв'язане з ним вічне прагнення людини уникнути її). Життєві імпульси, що виходять з цих феноменальних джерел, формують і світи людини, так чи інакше регульовані відповідними інститутами У той же час ці світи є компонентами суспільства як суб'єктивної реальності, тому що ці феномени - не тільки буггєві способи людського існування: вони також і способи розуміння, за допомогою яких л юдина розуміє себе як працьовитого, люблячого, як борця, що грає смертного і прагне через такі значеннєві обрії пояснювати одночасне буття всіх речей.
Мої життєві світи — це усвідомлювані мною реальності, розташовані і за межами мого повсякденного життя. Моя ідентифікація, самоототожнення з цими світами залежить від сили впливу на мене цих реальностей, з одного боку, і від мого прагматичного чи пізнавального інтересу до них — з другого. У той же час ми всі живемо ніби одночасно в минулому (соціальна й індивідуальна пам'ять, традиції), у сьогоденні (актуальні потреби, рівень і ступінь їхнього задоволення) і майбутньому (надії на краще майбутнє, індивідуальні і соціальні проекти). Усе це вигадливо переплітається в житті кожного. Кожен мій життєвий світ — і світ інших, отже, наше взаєморозуміння і взаємодія в цьому світі протікають у рамках тієї культури, яка ціннісно-нормативно скріплює воєдино ці світи. На поверхні іноді це має вигляд системи субкультур, розташованих у єдиному соціокультурному просторі (культури різних співтовариств, етнокультури).
Відомо, що обставини тією ж мірою задіюють людей, якою вони самі задіюють ці обставини. Беручи участь у життєвих світах, я стикаюся і з "обставинами" цих світів, отже, я так чи інакше сприяю формуванню і розвитку в себе й в інших людей людських якостей, необхідних для життя в даному світі. Цей момент, що емпірично спостерігається і фіксується, вимагає від нас методологічного повороту в розумінні людської свідомості. Здається, що буквальне розуміння свідомості як результату відображення в мозку життєвих реалій, отже, деякої його інертності, що призводить до "відставання свідомості від буття", звужує наші евристичні можливості в галузі соціокультури. Свідомість людини треба розглядати в двох планах: у світі повсякденного життя, де основним актором усього сущого виступає дія (праця, діяльність узагалі), свідомість людини є необхідним атрибутом життя, у трансцендентальних же світах мислення, розуміння і саморозуміння людини є способом життя. В інформаційному суспільстві, у якому виникають символічні і віртуальні світи, саме свідомість людини є безпосереднім творцем, головним актором цих світів. Оскільки вищим ієрархом серед життєвих світів Людини виступає світ повсякденного життя з її принципами "тут і зараз" і "віч-на-віч", то в основі конструювання інших світів лежить принцип життєподібності (зразком виступає повсякденне життя). Це стосується всіх світів, як би далеко вони не були від повсякденності і як би фантастично в них не перепліталися між собою реалії повсякденності. Принцип життєподібності цих світів (наприклад, у картинах С. Далі або у світі сновидінь) реалізується за допомогою символіко-знакових систем, що зв'язують воєдино усі світи людини. Так ми виходимо на проблему комунікативних зв'язків між життєвими світами людини і з ним самим, а отже, зв'язків між безліччю людей як учасників динаміки цих світів.
