Земля у свідомості консерватора відіграє ще одну, не менш значну роль. Нелюдські індивідууми є творцями історії, навіть не народ як сукупність індивідуумів (народні маси в марксистському розумінні), а земля як місце подій, місце історії. Утім, ці два розуміння землі між собою тісно внутрішньо пов'язані.
Мангейм цитує Й.Мозера, який сказав, що "...історія Німеччини мала б зовсім інший хід, якби ми простежили всі зміни долі маєтків як справжніх складових частин нації, визнавши їх тілом нації, а тих, хто в них жив, гарними чи поганими випадками, що можуть статися з тілом".
Ставлення консерватизму до землі поширюється до специфічного ставлення до простору взагалі. Як точно відзначає Мангейм, прагнення до просторового упорядкування подій на противагу тимчасовому їх упорядкуванню характерне для консервативного бачення історії на противагу демократичному ліберальному баченню. Німецький консерватор-романтик А.Мюллер навіть запропонував увести термін "співпросторовість" замість терміна "сучасність", що мав у той час яскраво виражене демократичне забарвлення.
Зв'язок демократії і часу, показує Мангейм, закладений у самій суті демократичної процедури. Суспільна думка, тобто руссоїстська "спільна воля", не існує поза моментом її прояву, чи то в голосуванні, в акламаціях чи в даних соціологічних опитувань. Динаміку її можна простежити тільки додаючи одна одній тимчасових зрізів. Час тут атомізований, так само, утім, як і соціальна чи національна спільність. І те, й інше складається з атомів — ізольованих моментів та ізольованих індивідуумів. Суспільна думка не має своєї субстанції, так само, як і спільність, думкою якої вона є. Вона може нескінченно мінятися в часі, існувати як сума думок, що утворюють суспільство ізольованих індивідів.
З консервативного погляду, "народний дух", менталітет нації субстанціональний і зберігає самототожність у часі. Це означає, що час не є істотною детермінантою національної історії. Але нею є земля, тобто простір, на якому реалізує себе нація. Звідси — протиставлення "стгівпросторовості" й "сучасностім. Той же Мюллер, відповідаючи на питання "що є нація?", відмовлявся вважати нацією сукупність людських індивідуумів, що населяють у даний момент частину земної території, іменовану, скажімо, Францією. Нація — щось набагато більше, це "крихке співтовариство, довга низка минулих, теперішніх і майбутніх поколінь, що виявляється в спільній мові, звичаях і законах, у переплетенні різноманітних інститутів використання землі..., у старих прізвищах, і в результаті — в одній безсмертній сім'ї... монарха". Таким чином, нація виявляється не тимчасовим і досить випадковим зосередженням індивідуумів на певному просторі Народ і його земля — це дві сторони глибокої фундаментальної єдності, розірвати яку не можна, не знищивши націю як таку.
Не останнє місце у визначенні нації займає сім'я. Сім'я розуміється тут, зрозуміло, не тільки як демографічна категорія, а як соціальна одиниця, пов'язана з землею, маєтком, садибою. Територія країни - це "маєток" сім і монарха; звідси йде консервативне поняття про суверенітет. Монарх — не просто символ державної єдності. Тут більш глибокий, не символічний, а воістину "живий" зв'язок.
Не випадково тому антифеодальні революції, як французька, так і російська, знаменувалися знищенням королівської (відповідно царської) сім'ї. Демократичне тлумачення цього факту говорить, що, наприклад, більшовики прагнули знищити "символ", "гасло", під яким могли б збиратися контрреволюційні сили. Насправді для людей, що мислять консервативно, знищення царської сім'ї не символізувало загибель режиму, а було рівносильне знищенню держави як такої. Саме після знищення царя почався стрімкий розпад імперії, що потім, уже під Радами, відновлювалася як федеративна держава (ми залишаємо осторонь питання про істинність цього федералізму). Те ж саме відбувалося і у Франції: федералізація стала ніби безпосередньою реакцією на знищення королівської сім'ї, а відновлення унітарної держави стало прямим наслідком Реставрації. Консерватор Е.Берк у своїх " Міркуваннях про революцію у Франції" запекло протестував проти федералізації Франції, тобто надання самостійності французьким провінціям. Гітлер — у певному розумінні зразок консервативно діючого діяча, для якого земля і кров (раса) відігравали першорядну роль, — в останні місяці свого життя відчував утрату німецьких територій, захоплюваних союзниками, як утрату частин власного тіла.
Ліберальний світогляд і світосприймання начисто втрачає цю корінну для консерватизму інтуїцію зв'язку землі і сім'ї, землі і народу, чи, можна сказати, інтуїцію тілесності нації. Земля, що стає предметом комерційного договору, байдужа стосовно свого власника, як, утім, і свого мешканця; також і для власника, і мешканця вона є абстракцією: це або голий засіб для досягнення цілей, що знаходяться поза нею (господарських, рекреаційних), або абстрактне середовище проживання, що характеризується великими чи меншими зручностями. В екологічному русі, для якого збереження природного середовища стає самоціллю, є дуже сильні консервативні мотиви.
