Соціологія : Навч. посіб.

Соціальна група — це сукупність людей, виділена за соціально значимими критеріями (стать, вік, раса, національність, професія, місце проживання, дохід, влада, освіта та ін.). Вона є своєрідним посередником між окремою людиною і суспільством.

За визначенням Роберта Мертона, група — це сукупність двох і/або більше людей, які певним чином взаємодіють один з одним, усвідомлюють свою приналежність до цієї групи і вважаються членами цієї групи з погляду інших.

Класифікація соціальних груп.

Одним із головних критеріїв типології груп є їхня чисельність. У соціології розрізняють малі, середні та великі групи. Чим менша група, тим більше можливостей індивід отримує для того, щоб пізнати інших людей і встановити з ними тісні стосунки. Різниця між малими, середніми й великими групами полягає, насамперед, у характері комунікаційних процесів. Тісне міжособистісне спілкування в малих групах дозволяє їм виробляти норми й цінності, зразки поведінки, а також здійснювати соціальний контроль ефективніше, ніж у середніх, а особливо — у великих групах. Більше того, великі та середні групи тільки тоді можуть демонструвати зразки організованої поведінки, формувати стійкі внутрішньо групові норми й цінності, коли самі вони включають малі групи як елементи своєї структури.

Однак критерій чисельності — це лише формальний індикатор різниці між великими, малими й середніми групами. Саме через його формальність неможливо точно вказати, де саме пролягає чисельна межа між цими групами. Чисельність лише відображає якісні розходження в можливостях безпосереднього міжособистісного спілкування у групах різної чисельності, зокрема, різні можливості зворотного зв'язку.

Малі групи — це добре знайомі між собою люди, які об'єднані спільними цілями, інтересами і постійно взаємодіють між собою (сім'я, студентська група, виробнича бригада, компанія друзів). У малих групах кожен її член може безпосередньо контактувати з будь-яким іншим членом тієї самої групи; зокрема, він завжди може зреагувати на поведінку кожного із її членів, і, в свою чергу, спостерігати, як реагує на його поведінку кожен член групи. Таким чином, у малій групі існує постійно діюча система прямого й зворотного зв'язку між усіма її членами.

Можливості такого зв'язку обмежуються, з одного боку, ефективністю каналів зв'язку між індивідами; з іншого боку, — розміром групи. Постійні тісні контакти індивідів можливі тільки в порівняно невеликих групах, а тому часті міжособистісні стосунки в групах по 17—20, або й 30 осіб здаються малоймовірними. Дослідження соціологів, показали, що неформальні молодіжні групи найчастіше нараховують від 2—3 до 8 осіб (близько 70 % груп) і від 8 до 12 осіб (близько 30 % груп).

Щоправда, до малих соціальних груп можуть належати і високо формалізовані цільові об'єднання, наприклад бригада на виробництві або студентська академічна група. Однак навіть у такому випадку групові контакти втрачають деякі властивості малої групи. Зокрема, постійність зв'язків між членами групи і взаємовплив членів групи один на одного. Зазвичай, у групах, які нараховують більше семи осіб відбувається "поділ" на підгрупи, тобто виділяються й об'єднуються особи, які мають власні інтереси і цілі, відмінні від тих, які властиві іншим членам групи. Це може призвести до розпаду групи.

Отже, очевидно правильно буде вважати верхньою межею малої групи все-таки об'єднання 5—7 осіб. Така група є досить

великою, щоб її члени відчували, що можуть вільно висловлювати свої емоції і навіть вступати у суперечки один з одним, але вона є достатньо малою, щоб її члени могли не звертати один на одного уваги.

Серед малих груп вирізняють первинні і вторинні.

Первинні групи — це малі групи, що утворюються з таких причин: шлюбно-сімейні зв'язки, симпатія, емоційна прив'язаність тощо.

Американський соціолог Едвард Шіллз (нар. 1911 р.) виділяє три типи малих первинних груп:

"Початкові групи", які мають міцні, багаторічні зв'язки і традиції. До цих груп індивід може належати незалежно від його бажань. Прикладом такої групи є сім'я.

"Особистісні групи" — групи друзів. Підставою для формування таких груп є взаємна симпатія.

"Ідеологічні групи", які об'єднують людей зі спільними цінностями.

Стосунки в первинних групах є емоційно забарвленими і, зазвичай, не мають для їх учасників утилітарної цінності (ми дружимо з кимось не тому, що це принесе нам якусь вигоду, а тому, що ця людина нам симпатична, близька по духу). Первинні групи формують особистість, її моральні принципи, смаки. Не випадково кажуть: "З ким поведешся, від того й наберешся".

Вторинні групи містять у собі деяку кількість первинних груп. Скажімо, академічна студентська група, спортивна команда чи відділення солдатів завжди внутрішньо розділені на менші групи осіб, контакти між якими є частішими, мають емоційніший характер. У первинних групах відносини між людьми індивідуальні (одним людям ми симпатизуємо більше, іншим — менше; ніхто не змусить нас полюбити людину, яка нам не є симпатична), а вторинні групи об'єднують людей, пов'язаних між собою у зв'язку з виконанням ними певних функцій, статусів, ролей, а не через симпатію. У таких групах соціальні контакти знеособлені і мають утилітарний характер. Наприклад, стосунки бригадира і підлеглих йому робітників знеособлені, а їхні функції повинні виконуватися, незалежно від дружніх чи ворожих стосунків між ними.

Чим міцніші первинні групові зв'язки, тим ефективніше функціонує і вторинна група. Американські соціологи дослідили, що під час Другої світової війни успіх німецьких бойових підрозділів, у першу чергу, досягався тим, що командування зуміло налагодити у військових частинах ті близькі дружні стосунки, які властиві для первинних груп у цивільному житті. Німецькі солдати, які разом проходили військову підготовку — разом і воювали у тому ж складі. Більше того, якщо війська союзників поповнювалися в міру того, як окремі бійці вибували із ладу, то німецькі підрозділи воювали доти, доки зберігалася така можливість; і аж згодом підрозділ виводився в тил для переформування і утворення нової бойової одиниці. Середні групи — це такі групи, у яких кожен член може знати кожну іншу людину, що входить у групу, але не може відстежити реакцію кожного з них на окремий елемент своєї поведінки, оскільки для цього група є занадто великою (наприклад, студенти факультету, робітники цеху тощо).

Великі групи — це такі групи, у яких окремі їх члени можуть не бути особисто знайомі один з одним (мешканці Львова, українці, члени конфесійної групи). Це багатотисячні групи людей, що розсіяні на великих просторах і для яких властиві опосередковані соціальні взаємодії (класові, територіальні, етнічні спільноти).

Великі групи поділяють на номінальні (їх виділяють тільки для потреб статистики, наприклад: споживачі прального порошку "Аріель"; пасажири приміських поїздів; ті, що стоять на обліку в лікарні та ін.) і реальні (критерієм їх виділення є реальні ознаки — стать, дохід, раса, національність, місце проживання, освіта, професія та ін.).

Виділяють три головних типи реальних груп:

стратифікаційні групи — рабство, касти, стани, класи;

етнічні групи — раси, нації, народи, племена, клани;

територіальні групи — вихідці із однієї місцевості, городяни, селяни.

Реальні групи — реальні проблеми для суспільства, номінальні ж — не створюють подібного за масштабом і характером спектру соціальних проблем. Ми легко можемо пригадати собі якісь расові чи класові, чи селянські бунти, але годі шукати в історії прикладів заворушень серед покупців прального порошку чи пасажирів приміських автобусів.

Великі групи є носіями основних рис культури. Саме велика група (етнічна, професійна, міська та ін.) здійснює відбір і утверджує основні звичаї, традиції, цінності і за посередництвом малої групи "доносить" цей відбір до кожного індивіда.

Зі сказаного зрозуміло, чому чисельність сама по собі не завжди дозволяє однозначно віднести ту чи іншу групу до великої, малої або середньої. Взаємодію в групі чисельністю в і6—20 осіб можна організувати таким чином, що вона буде функціонувати як мала група. Тобто кожен індивід, який входить до неї зможе точно знати, як ставиться до кожного його вчинку кожен інший член цієї групи. З іншого боку, якщо в групі чисельністю і0 осіб не налагодити ефективного механізму міжособистісного спілкування, цілком може виявитися, що вона буде поводитися як середня за чисельністю група, коли, наприклад, індивід буде реагувати скоріше на якусь усереднену думку групи, ніж на думку кожного окремого її члена.

Референтні групи.

Поведінка людини, її цінності і переконання формуються під впливом тієї групи з котрою людина себе ототожнює. У своєму щоденному житті людина постійно порівнює себе з іншими, щоб окреслити свою поведінку (хто я?). Це порівняння відбувається найчастіше автоматично, без довгих роздумів, проте, якщо індивід приймає якесь важливе для нього рішення, скажімо, яке стосується вибору чи зміни професії, школи, місця проживання тощо, то таке порівняння є свідомим.

Оскільки усі люди належать до багатьох груп, кожна з яких є унікальною субкультурою (наприклад, сім'я, компанія друзів, професійна, конфесійна, етнічна група тощо), то зразки поведінки тієї ж людини у різних групах також відрізняються. Це не означає, що люди є поведінковими хамелеонами, які постійно змінюють свою поведінку, свої цінності, мотивації і переконання, залежно від того, з якою групою вони себе ототожнюють у конкретний момент. Люди обов'язково виділяють важливіші для себе групи, через призму цінностей яких будують свою поведінку.

Соціальні групи, на які індивід орієнтується при оцінюванні і формуванні своїх поглядів, почуттів і дій називають референтними групами.

Референтна група може бути, а може й не бути групою до якої індивід належить реально. Досить часто референтна група стає лише джерелом психологічної ідентифікації. Люди можуть орієнтуватися у своїй поведінці на соціальну групу, до якої вони не належать. Це допомагає пояснити деякі суперечності у поведінці певних індивідів, наприклад, революціонер — виходець із привілейованих верств.

Референтні групи виконують не тільки нормативні, але й порівняльні функції. Індивід намагається жити відповідно до стандартів групи, яка є для нього референтною. Він культивує у собі відповідні життєві принципи, смаки, політичні та інші погляди тощо. Якщо ж група, до якої індивід реально належить, є далекою від групи, яка є для нього референтною, в нього виникає відчуття відносної депривації (кривди) — тобто невдоволення, зумовлене розривом між тим, що у людини є насправді й тим, що вона хотіла би мати.

Із цієї залежності між референтною групою і почуттям депривації випливають певні соціотехнічні висновки щодо того, як оптимально організовувати вплив на індивідів, з метою їх виховання, стимулювання соціальної активності тощо. Якщо намагатися нав'язати індивідам чи групам цінності і норми поведінки тих груп, які розташовані на вищому рівні соціальної ієрархії, це не викличе в індивідів і груп нічого іншого, крім почуття депривації. Тому завжди необхідно задавати цілі таким чином, щоб люди могли повірити у можливість їх досягнення. Наприклад, від найгіршого учня у класі недоречно вимагати, щоб той рівнявся на найкращого, оскільки він відчуває надто велику дистанцію, яка лежить між ними, брак здібностей і можливостей для подолання цієї дистанції. Доречніше орієнтувати об'єкти впливу на індивідів чи групи з такими самими вихідними даними чи з подібним станом депривації, які все-таки зуміли поліпшити своє соціальне становище.