4.4. Людська діяльність
Діяльність — це специфічно людська форма активного ставлення до світу, спосіб буття людини. Тварина теж активна, але...
Діяльність — це специфічно людська форма активного ставлення до світу, спосіб буття людини. Тварина теж активна, але змістом її поведінки є пристосування до природних умов життя. її дії визначені успадкованими біологічними особливостями й видовими ознаками. Поведінка тварини регулюється переважно інстинктами, а також набутими умовними рефлексами.
Людина не тільки й не просто пристосовується до природи, а й пристосовує природу до себе, перетворює її предмети так, щоб вони служили людським потребам; вона "олюднює" природу. І робить це в таких формах, такими способами, які створюються в процесі самої діяльності, розвиваються історично. Людина діє, спираючись на свої знання про предмети та явища, їхні властивості, причинні зв'язки, закономірності тощо; а самі ці знання вона здобуває, розширює, поглиблює завдяки діяльності.
Отже, людська діяльність має свідомий, осмислений, цілеспрямований характер. Форми її різноманітні, вони залежать не тільки від властивостей самої людини, але й також — від влас-тивостей тих предметів, з якими вона має справу. Форми і способи діяльності закріплюються в колективному досвіді. За своєю сутністю діяльність є соціальною. Люди виконують її або спільно, або так, що діяльність окремої людини є певною частиною, ланкою діяльності суспільства.
Аналізуючи діяльність, можна вирізнити такі моменти: потреби, інтереси, мотиви, цілі, засоби, процес діяльності, її наслідки.
Потреби — це ті "вимоги", які людина ставить до навколишнього світу, природи, речей, суспільства і задоволення яких необхідне для повноцінного її життя і благополуччя. Людські по-треби дуже різноманітні й належать до різних "рівнів" — від елементарних біологічних до найвищих духовних. Потребами визначаються інтереси.
Інтерес — це об'єктивно зумовлене й соціально опосередковане (тобто таке, що залежить від соціальної сутності люди-
67
ни, суспільних умов її життя) спрямування уваги й прагнень на ті предмети й дії, які можуть задовольнити певних осіб. Потреби властиві й тваринам, інтереси ж мають тільки люди.
Усвідомлені потреби й інтереси стають мотивами — спонуками, рушійними силами діяльності. Що саме і для чого робить людина, безпосередньо визначається її мотивами. Знання мотивів — це умова правильної моральної оцінки вчинків, поведінки.
Мета (ціль) — це те, чого саме людина прагне досягти своєю діяльністю або уникнути. Оскільки людина діє свідомо, вона, починаючи діяти, ставить перед собою мету (ідеальний образ бажаного майбутнього). Це образ того, чого реально поки що не існує, але має бути створеним. У людській цілеспрямованій діяльності ідеальне — певний задум, проект — перетворюється на реальне, втілюється, "опредметнюється".
У процесі діяльності якраз і здійснюється це перетворення. При цьому використовуються різні засоби діяльності — матеріальні (знаряддя тощо), інтелектуальні (знання, прийоми мислення, розв'язання задач). Система штучно створених засобів діяльності становить техніку, яку можна поділити на техніку матеріальної і техніку духовної діяльності. Одним із показників суспільного прогресу є розвиток техніки, її вдосконалення, ускладнення, поява нових її видів. Основні етапи цього розвитку:
• знаряддя ручної праці (інструменти);
• машини і механізми;
• автомати.
Одне з найбільших досягнень минулого століття — кібернетична й інформаційна техніка, комп'ютери, роботи, автоматизовані системи. У перспективі ця техніка має звільнити людину від тяжкої й монотонної праці, дасть змогу їй зосередитися на проектно-конструкторській, інженерній, творчій діяльності.
Різноманітна техніка, застосована як у матеріальній, так і в духовній діяльності, значно примножує й розширює можливості людини — не тільки її фізичні, а й розумові сили.
Технізація життя в сучасних умовах відіграє подвійну роль: вона виражає прогрес продуктивних сил і цивілізації взагалі, але, з іншого боку, несе небезпеку дегуманізації (знелюднення) людини, поширення маніпулювання людською поведінкою
68
("соціальної інженерії"), згубного впливу на природу (включаючи природу самої людини), створення засобів масового знищення.
Завершенням повної діяльності є одержання результату. Якщо мета була реальною, діяльність спланованою й побудованою правильно, з урахуванням об'єктивних можливостей і умов, то результат здебільшого відповідає задуму. Проте буває й так, що бажане не досягається, виникає щось непередбачене, зокрема негативне, шкідливе. Це спонукає до пошуку й виправлення допущених помилок, відмови від хибних уявлень, уточнення, коригування знань. Для досягнення успіху в діяльності потрібно:
• щоб наша мета відповідала об'єктивним (незалежним від бажання) можливостям, умовам, закономірностям;
• щоб обрані засоби були раціональними, ефективними;
• щоб дії були сплановані й виконувались правильно.
У діяльності, яка має суспільно значущий характер і зачіпає життєві інтереси інших людей, суспільства в цілому, конче необхідно, аби її цілі не суперечили цим інтересам — ні найближ-чим, ні віддаленим, були гуманними, а засоби не тільки ефективними (у вузькопрактичному розумінні), а й моральними. Вся історія, й особливо історія величного й трагічного XX століття, свідчить про те, що добрі цілі не досягаються аморальними методами.
Діяльність — залежно від того, що є її предметом, якого роду цінності нею створюються, — поділяється на матеріальну й духовну. Жорсткого характеру цей поділ не має; йдеться про те, що саме є провідним у цьому виді діяльності.
Види практичної діяльності розрізняються своїми об'єктами (тобто за тим, на що, на які предмети спрямована діяльність), сферами, в яких вона здійснюється, і відповідно — її способами, місцем і роллю в житті суспільства.
Матеріальне виробництво — цілеспрямований вплив суспільства на природу з метою одержання потрібних людям матеріальних цінностей, які б задовольнили їхні потреби.
Соціально-перетворююча, зокрема політична діяльність — вплив людей на саме суспільство, його системи, структури, установи, відносини з метою їх збереження, вдосконалення або зміни. В останньому випадку ця діяльність може набути характеру соціальної революції.
69
Науковий експеримент — підпорядкований духовним, пізнавальним завданням, але за своєю суттю становить ряд предметно-практичних дій.
Естетична діяльність — творчість за законами краси; продуктами її є твори мистецтва. Тут духовний момент також є провідним.
Крім того, можна назвати управлінську, адміністративну й інші види діяльності, навчально-виховну, релігійну (культову), а також побутову практику.
Різноманітність видів практичної діяльності, врешті, лежить в основі різноманітності типів суспільних відносин.
Практика протиставляється теорії лише відносно. Дослівне значення цього грецького слова — споглядання. Проте і теорія, тобто раціональне, розумне пізнання, і власне споглядання — інтелектуальне, філософське, естетичне, релігійне — це теж види діяльності, тільки їх предметом є не матеріальні, а ідеальні "об'єкти" — поняття, образи, уявлення.
Форми чуттєвого споглядання та раціонально-теоретичної, розумової діяльності мають практичне походження; вони склалися в процесі трудової діяльності.
Розрізняють діяльність стереотипну — відповідно до зразка, за встановленими правилами — і творчу. Остання виходить за межі наявних стереотипів і правил, її результатом є поява справді нового. Саме вона виявляє й реалізує такі можливості, які самі собою не здійснюються.
Обидва ці види діяльності необхідні в людському житті. Треба вміти ретельно виконувати діяльність стереотипну, відтворюючу. Проте найбільш специфічною для людини є діяльність творча, і здатність до неї необхідно виховувати й розвивати: вчитися нестандартно мислити й діяти, формувати так званий евристичний тип мислення (від грецьк. heureka — знайшов), тобто орієнтований на самостійний пошук і відкриття.
Сучасна комп'ютерна техніка дає змогу моделювати операції стереотипного мислення, які піддаються формалізації й алгоритмізації, тобто можуть бути виражені в точній послідовності логічних або математичних дій. Можливості розвитку й удосконалення комп'ютерної, а також робототехніки надзвичайно великі, їх важко передбачити. Але між машиною й людиною є принципова відмінність. Лише людина — свідома і творча істо-
70
та. Машина — це її знаряддя у фізичній і в розумовій діяльності, у матеріальній і духовній сфері.
Підсумовуючи розгляд сутності й особливостей людини, специфіки людського буття, наголошуємо, що людину характеризують такі риси:
• здатність до створення й застосування знарядь праці, колективної трудової діяльності;
• наявність свідомості й розумного мислення, пізнання світу й самого себе; спілкування за допомогою розбірливої мови;
• вольова активність, самовизначення, самоконтроль;
• формування й розвиток людських (надбіологічних) потреб і способів їх задоволення;
• прояв усього розмаїття людських почуттів;
• свідома й цілеспрямована діяльність, здатність до творчої як у матеріальній, так і в духовній сферах;
• забезпечення виключно людського способу життєдіяльності, створення й підтримання соціальних форм співжиття і взаємного спілкування.
