Загальна теорія політики: Навч. посібник

Автори: , | Рік видання: 2005 | Видавець: РВВ "Вежа": Луцьк | Кількість сторінок: 240

Тема 17. Особа й політика

Історія розвитку людства виступає як діяльність людини, що має свої власні цілі. Але категорія "людина" визначається рисами, які окреслюють специфіку життєдіяльності людей. Людина - це соціальна якість усіх індивідів, які становлять рід людський. Ця соціальна якість виявляється в тому, що, на відміну від тварини, яка забезпечує свою життєдіяльність, безпосередньо взаємодіючи з природою, людина задовольняє свої життєві потреби опосередковано, через виготовлення знарядь праці, здійснення процесу праці й створення внаслідок цього суспільних відносин, соціальних і політичних інституцій, тобто суспільства як цілого і взаємозв'язаного організму.

Сутність людини не існує сама по собі. Реально'вона знаходить свій вияв у життєдіяльності індивіда. Кожний індивід - це реальна, жива людина, реальна особистість з усіма притаманними їй біологічними й соціальними особливостями. Особа розуміється як соціальна якість індивіда, форма вияву існування, функціонування, розвитку всієї системи суспільних відносин.

Зшіежно від соціальних ролей, що їх відіграють у політиці особистості, виокремлюють таку їх типологію (за В. Бебиком):

1) пересічний громадянин, який має статус об'єкта політики, тобто не виявляє активності, не цікавиться політикою і не впливає на неї;

2) громадянин, який є членом суспільно-політичної організації, руху, опосередковано залучений до сфери політичної практики саме завдяки членству в згаданих організаціях;

3) громадянин - член політичної партії; при цьому ступінь його участі в зазначеній діяльності залежить від його прагнень, інтересів і можливостей, зумовлених суспільною вагою цієї організації та соціальною роллю в ній громадянина;

4) політичний або громадський діяч;

5) професійний політик, для якого політична діяльність є джерелом існування і змістом життя;

6) політичний лідер - інституйований, духовний, інтелектуальний, формальний або неформальний, який має певний авторитет у суспільстві.

Життя в суспільстві перетворює людину на політичну істоту -homo politicus. Процес (соціалізація) пройшов кількісну та якісну еволюцію: від невеликого прошарку вільних людей до загальної участі в політичних, процесах, від прямої до представницької демократії.

Важливими для становлення політичної людини стали:

- введення загального виборчого права;

- масова участь у діяльності політичних партій;

- формування інформаційного суспільства;

- систематичне зростання участі жінок у політичному житті;

- залучення до політики етнічних і соціальних меншин. Політична соціалізація - це процес безперервного набуття людиною політичних якостей, знань, умінь, навичок, здобутків політичної культури.

Політична соціалізація функціонує на таких рівнях:

1) соціальному - суспільний рівень у цілому, коли людина долучається до політики під дією проблем, з якими стикається все суспільство;

2) соціально-психологічному - характерна для малих груп через міжособистісне спілкування;

3) внутрішньо-особистісному - проходить через інтереси та потреби особистості, мотиви й ціннісні орієнтації.

Політичні цінності, традиції, зразки поведінки та інші елементи політичної культури засвоюються людиною безперервно, і цей процес може бути обмежений тільки тривалістю її життя.

Вікові етапи політичної соціалізації людини (за В. Муляром):

1-й етап (5-13 років) - потреба ідентифікації з кимось, формування перших політичних поглядів, зв'язок першого політичного досвіду з морально-політичною атмосферою в сім'ї;

2-й етап (13-18 років) - формування власного політичного "я", зростання ролі власного досвіду у формуванні політичної культури, сім'я не є єдиним фактором політичної соціалізації;

3-й етап (від 18 років) - одержання рівних політичних прав поряд з іншими, зростаюча роль власного досвіду у формуванні політичної культури, набуття юридичних політичних прав.

Функції політичної соціалізації:

- підтримання наступності при передачі політичних цінностей від одних поколінь до інших;

- сприяння стабільному розвитку суспільства в цілому та політичної системи зокрема;

- забезпечення підготовки громадянина до реалізації своїх прав і свобод в рамках певної політичної системи.

Фахівці наводять такі впливові фактори політичної соціалізації людини: сім'я, школа, підліткові групи, молодіжні структури, трудовий колектив, соціально-групові структури, політичні партії і громадсько-політичні рухи, взаємостосунки громадянського суспільства й держави.

Політична наука напрацювала численні наукові концепції політичної соціалізації особи. Серед основних є такі:

1) елітаристська - громадянин має вірити у вміння політичної еліти керувати суспільством, а еліта повинна довести на ділі свою компетентність (Д. Белл, У. Мурр);

2) концепція інтересу - громадянському суспільству як сумі індивідів, інтересам, яких протистоїть держава, необхідно оберігати індивіда від влади держави та її інститутів;

3) концепція рольового тренінгу - сприйняття політичного процесу як гри, у якій учасники дотримуються певних правил, завдяки яким добре засвоюють свою роль шляхом тренувань та добре завойовують свою роль у тренуванні (С. Верба, С. Ліпсет, С. Хантінгтон);

4) концепція підкорення - передбачає перехід від рівності можливостей до рівності результатів, а це сприяє підкоренню людини чинним нормам і правилам (І. Репсе, Ч. Мерріам);

5) концепція політичної підтримки - добровільне прийняття людьми цілей політичної системи, що передбачає висунення реальних вимог громадян до державної і політичної влади (Д. Істон, Д. Деніс).

Концепції політичної соціалізації західна політична наука взяла на озброєння наприкінці 50-х років XX століття. Сам термін "соціалізація" запровадив американський соціолог Ф, Гіддінгс наприкінці XIX століття для характеристики процесу "розвитку соціальної природи людини".

Сукупність реакцій соціальних суб'єктів (особи, групи, соціальної спільності й т.д.) на діяльність політичної системи називається політичною поведінкою.

Політичну поведінку поділяють на політичну участь й абсентеїзм (лат. absentia - відсутність), який проявляється перш за все через ухилення від участі у виборах.

Політична участь - це вплив громадян на функціонування політичної системи, формування політичних інститутів і на процеси вироблення політичних рішень.

Американські політологи С. Верба і Н. Ні підкреслюють, що політична участь - це перш за все інструментальна активність, з допомогою якої громадяни намагаються впливати на уряд та політичний процес взагалі.



План

1. Особа як суб'єкт політики.
2. Політична соціалізація особи.
3. Особливості політичної соціалізації в Україні.


Поняття і категорії: особа, людина, індивід, людина політична, автономія особи, політична соціалізація, політичні цінності, політична свобода, аполітичність, політична поведінка, політична реакція, політична участь, політична дія, політичний вплив, політична роль, політична апатія, абсентеїзм, політичний бойкот, лобізм, політичний екстремізм.


Тематика реферативних завдань


1. Проблема "людини - політики" в історії політичної думки.
2. Людина як суб'єкт політичної діяльності.
3. Проблеми політичної свободи особи в умовах формування правових засад української державності.
4. Свобода особи та норми поведінки.
5. Роль держави й суспільства у формуванні особистості.
6. Місце й роль людини у формуванні національної держави у працях Д. Донцова.
7. Фактори й форми політизації особи в період розбудови державності.
8. Соціальна роль особи та її участь в політиці.
9. Способи участі в політиці.
10. Нігілізм у політиці.
11.Мотивації політичної поведінки.
12. Фактори та обставини активізації особи в політиці.
13.Особливості політичної поведінки суб'єктів влади.
14.Політичний екстремізм як крайня форма політики.


Проблемні завдання

1. Проаналізуйте, які якості характеризують поняття "політична людина".
2. Якими основними ознаками відрізняється "людина тоталітарного суспільства" від "людини демократичного суспільства"?
3. Проаналізуйте специфіку прояву людського фактору на перехідному етапі розвитку України.
4. Чим різняться "політичний" і '"громадський" діяч?
5. Які фактори визначають місце особистості в управлінні суспільством?
6. Назвіть мотиви участі особистості в політичній діяльності.
7. Чим різняться особистісний і колективний види політичної поведінки?
8. Що лежить в основі політичного абсентеїзму? Охарактеризуйте його.
9. У чому виражена спрямованість політичної поведінки?
10. Чим відрізняється поведінка натовпу від поведінки особи в політиці?
11. Які стилі політичної поведінки політиків Ви знаєте? Назвіть конкретні приклади.
12. У чому полягає суть і характер прояву політичного екстремізму?
13. Чи завжди насилля необхідне в політиці?


Література

•  Алексеева Т.А. Личность и политика в переходной период: проблемы личности и власти // Вопросы философии.- 1998-№ 7.
•  Андрусяк Т. Теоретичні основи прав людини в працях Михайла Драгоманова // Право України.- 1993.- № 1.
•  Баталов Э.Я. Типология политических отношений // Полис-1995.-№2.
•  Берлін І. Чотири есе про свободу.- К., 1994.
•  Білий О. Нігілізм та політичні фантоми посткомуністичної доби // Політ, думка.- 1994.- № 4.
•  Бодуен Ж. Вступ до політології // "Макіавеллізм", або захоплення влади правлячою верхівкою.- К, 1995.
•  Волинка К. Проблема збереження прав і свобод особи в Україні // Людина і політика.- 2000.- № 1.
•  Гельвецій К. А. Про людину, її розумові здібності та її виховання: Пер. з франц.- К: Основи, 1994.- 416 с.
•  Гристайн Ф. Личность и политика // Социально-политические науки-1991.-№ 10.
•  Дзейко Ж. Особа і держава. Обмеження заради взаємовигоди // Віче.-1994.-№4.
•  Доган М., Пеласси Д. Политический клиентелизм - всеобщее явление // Социально-политический журнал.- 1995.- № 1.
•  Залисина И.Ю. Политическое насилие системы власти // Социально-политический журнал.- 1995.-№ 3.
•  Ильин М.В., Коваль А.И. Личность и политика: "кто играет короля?" // Полис- 1991.- № 6.
•  Камю А. Бунтующий человек.- М., 1990.
•  Канетти Элиас. Власть и личность // Социально-политические исследования.- 1986.—№ 4.
•  Канетті Еліас. Маса і влада: Пер. з нім.- К.: Альтернативи, 2001.- 415 с.
•  Кантор В.К. Личность и власть в России: сотворение катастрофы // Вопросы филосифии.- 1998.-№ 7.
•  Кеннан Дж.Ф. Джерела радянської поведінки // Політологічні читання-1992- №4.
•  Кисельов С. Міра свободи індивіда в державі // Політичний менеджмент.- 2003.- № 3.
•  Коен Д. Лобіювання у конгресі США // Політологічні читання - 1992.-№2.
•  Колесников С. Человеческие измерения демократии // Свободная мысль-1991-№ 16.
•  Кузнецов О. Політична критика. Політичний протест // Політологічні читання.- 1992-№ 1, 4.
•  Литвин В. Громадська думка у політичному і політологічному контексті // Філософська і соціологічна думка.- 1994.- № 3-4.
•  Литвин В., Нечипоренко Г. Політична опозиція. Деякі аспекти світового досвіду та сучасної української політики // Політика і час-1994.-№ 1.
•  Личность и политика//Социально-политические науки- 1991.-№ 6.
•  Макеев С, Надточій А. Політична соціалізація в пострадянській Україні//Політ, думка.- 1997-№ 9.
•  Мальто А. Лоббизм // Общественные науки и современность.- 1995- №4. • Маркузе Г. Одномерный человек: Пер. с англ.- М., 1994.
•  Невмержицький Є. Хто вони, суб'єкти корупції // Політика і час-1998.-№ 11-12.
•  Паніна Н. Готовність населення до соціального протесту // Політологічні читання.- 1992-№ 2.
•  Пархоменко Т. Сепаратизм і справедливість // Політика і час- 1995-№6.
•  Пойченко А. Фактор конфликтности в украинско-российских отношениях // Украина и Россия в новом геополитическом пространстве.-К., 1995.
•  Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги.- К.: Основи. 1994-Т. 1-2.
•  Рубан О. Особистість як феномен: проблема самореалізації // Розбудова держави- 1997.-№2.
•  Сікора І. Як запобігти насильству // Віче- 1994.- № 6.
•  Созонов И.А. Политический экстремизм и проблема его категориального осмысления // Вест. Моск. ун-та.- Серия 12.- 2000,- № 2.
•  Стріха М. Політик в Україні: "Бульдог під килимом", герой, знаменитість // Сучасність.- 1999.- № 2.
•  Тверитнева Е.В. Символика коллективного поведения: классическая теория и современность // Вест. Моск. ун-та.- Серия 18.-1999.-№4.
•  Тойнбі Дж. А. Дослідження історії: Пер. з англ.- К.: Основи, 1995.-Т. 1-2.
•  Фромм Э. Бегство от свободы.- М., 1990.
•  Фуркало A.I. Принцип ненасильства як фактор національно-культурного відродження // Проблеми державності та культури відродження України- 1993-Вип. 31.
•  Цымбурский В.Л. Человек политический между ratio и ответами на стимулы (К исчислению когнитивных типов принятия решений) // Полис- 1995.- № 5.
•  Шестопал Е.А. Личность и политика. Критический анализ западных концепций политической социализации.- М.: Мысль, 1990.
•  Элбакян Е.С. Массоны. Кто они? // Кентавр- 1995-№ 4.