Автори: Гетьманчук М. П., Грищук В. К., Турчин Я.Б. | Рік видання: 2010 | Видавець: Київ: Знання | Кількість сторінок: 415
базовий інститут політичної системи та політичної організації суспільства, створюваний для забезпечення життєдіяльності суспільства в цілому ...
(political expirience) – узагальнені результати, висновки, уроки, отримані з минулої і дійсної практики політичної діяльності ...
(політична соціологія) (political sociology) — наука, галузь знань на стику політології і соціології, що користується ...
рівень засвоєння людиною й суспільством політичних ідей, поглядів, концепцій, програм, досягнень суспільно-політичної думки; зрілість і ...
вплив суб'єкта політики на політичну ситуацію з метою забезпечення своїх інтересів; основна ланка будь-якої політичної ...
Становлення того чи іншого типів політичної культури зумовлене сукупністю соціально-політичних і економічних відносин, особливостями історичного розвитку політичної системи, специфікою державотворчих процесів, національними, релігійними та іншими чинниками.
Для українського менталітету загалом та політичної культури зокрема притаманні такі риси:
— інтраверсія (тяжіння до малих груп — родина, громада);
— ірраціональність (перевага емоційності над прагматичністю, потребою керуватися нормативною поведінкою);
— екстернальність (нетерплячість до своїх політичних опонентів);
— екзекутивність (перевага споглядального способу життя перед активним, схильність до апатії);
— сенсорність (любов до комфорту, несприйняття конфліктів, терплячість та вміння лавірувати).
На формування перелічених рис політичної культури впливали такі чинники:
— багатовіковий період бездержавності, коли політична діяльність (за винятком певних періодів) була відсутня;
— розчленування України між країнами з різними культурними та політичними системами, що призвело до відчуження між різними частинами народу;
— денаціоналізація провідних верств;
— панування комуністичного режиму, що зумовило деформацію рис індивідуалізму і прагматизму, формування патериалістських та колективістських цінностей.
Для більшості громадян України сучасна політична культура має елемент невідповідності між очікуваннями і реальністю, або є своєрідним розщепленням дійсності. При цьому такий високий рівень очікувань насамперед був зумовлений ейфорією після проголошення незалежності України та демонтажу старої політичної системи.
Чимало населення висловлює невдоволення діяльністю партій, громадських рухів та владних структур. Реакцією на це є постійні пошуки "винних" за небажаний перебіг розвитку політичний подій, пошуки внутрішніх та зовнішніх ворогів, подальша поляризація населення.
Поза сумнівом, таке становище впливає на політичну культуру України, де поєднуються тоталітарні та демократичні компоненти. Характерними для неї є маргінальність (вона складається з культур різних соціальних груп, які ще не інтегрувалися в єдину політичну спільноту) та регіональність (орієнтація насамперед на місцеві, регіональні, за винятком низки місць, інтереси).
Регіональні відмінності у виявах окремих політичних компонентів політичної культури не випадкові: вони зумовлені об'єктивними чинниками: історичними, соціально-економічними, духовними, психологічними, мовними тощо.
Проте досвід незалежної Української держави сприяє усвідомленню необхідності створення базових елементів політичної культури на ґрунті спільного способу життя, мови, навичок, традицій. Компоненти такої ненасильницької політичної культури сприятимуть єднанню певних регіонів України, націй та етнічних груп на ґрунті консолідуючої політичної ідеї в модерну українську політичну націю.
Інтегрованим показником структурних змін у базових елементах політичної культури є зміна статусу особи. При цьому в перехідні періоди посилюється власна активність усього населення, що дає змогу обирати народу України із запропонованого спектра політичних партій та орієнтирів ті, що відповідають його внутрішнім переконанням. Специфіка політичного життя України диктує необхідність культивування найважливіших елементів нової політичної культури у свідомості її населення:
— національно-класову та ідеологічну толерантність як гарантію стабільності та недопущення збройного протистояння;
— забезпечення примату прав та свобод громадянина над державними та груповими інтересами;
— руйнування стереотипів неповноцінності, хуторянства, перемога віри у можливість незалежного розвитку, який є основою для рівноправних стосунків з іншими країнами та створення іміджу України як держави, відкритої для всебічних стосунків із рештою світу.
Запитання для самоконтролю
1.Які взаємозв'язки між теоретичним та емпіричним рівнем політичної свідомості? Чим відрізняються масова свідомість та громадська думка?
2.Що є характерним для масової політичної свідомості українського суспільства?
3.Які" на Вашу думку, політичні міфи існують в сучасній Україні?
4.А. Які риси тоталітарної та демократичної політичної культури наявні в політичній культурі України?
5.Що, на Вашу думку, перешкоджає утвердженню в Україні громадянської політичної культури?