Поняття легітимності влади
Владні, особливо політико-владні, відноси ни в суспільстві є виявом існуючої у ньому нерівності, що надає цим відносинам у буденній свідомості певного негативного відтінку. Прагнення людини до влади, виконання владних функцій викликає в багатьох людей негативну реакцію також через силові методи й засоби управління та діяльності бюрократичних структур і посадових осіб, які частіше реалізують власні інтереси, ніж інтереси народу, хоча видають себе за піклувальників про загальне благо. Примусовий характер політичної влади, негативний відтінок у сприйнятті її суспільною свідомістю породжують проблему легітимності влади.
Термін «легітимний» (лат. legitimus) означає «законний». Однак значення цього терміна є дещо іншим. Поняття легітимності й легітимізму у цьому значенні виникли на початку XIX ст. у Франції, де вони виражали прагнення відновити владу короля як єдино законну, на відміну від влади узурпатора Наполеона. «Легітимістами» називали після Французької буржуазної революції 1830 р. прихильників королівської династії Бурбонів. Відповідно, легітимістами стали називати монархістів, прибічників легітимної (законної) династії монархів, поваленої революцією. Тоді ж легітимізм набув також іншого значення — визнання даної державної влади і певної території держави на міжнародному рівні.
Вимога легітимності влади виникла як реакція проти насильницької зміни влади й насильницького перегляду державних кордонів. Але потреба в легітимності влади формувалася задовго до французької революції, в епоху монархій і станів. Вона виражала усвідомлення переваги загальновизнаного порядку над захопленням влади силою, свавіллям і порушенням загальновизнаних норм. Поступово склалося розуміння
легітимності політичної влади як переконання підвладних і світового співтовариства у її правомірності, як визнання існуючої влади. Об'єктами легітимності виступають органи державної влади, управлінські структури, вищі посадові особи, політичні еліти в цілому, правові норми.
Нині легітимність вважається обов'язковою ознакою цивілізованої влади, визнання громадянським суспільством у кожній країні та світовим співтовариством ЇЇ правомірності. Звичайно, легітимність зовсім не означає, що абсолютно всі громадяни приймають дану владу. В будь-якому суспільстві є опозиція здійснюваному політичному курсові, а також різного роду правопорушники та анархісти, що не ладнають із законом і владою. Легітимність влади означає прийняття її основною частиною суспільства. Такий стан передбачає визнання права суб'єктів влади встановлювати загальнообов'язкові правила поведінки, приймати закони та видавати розпорядження, а також високу правову культуру громадян.
Для характеристики політичної влади використовується також термін «легальний» (лат. legalis, від legis — закон), що означає «законний».
Легальна влада — це влада, що встановлена законом і діє відповідно до нього.
Якщо легальність є формально-юридичною, то легітимність — соціокультурною характеристикою влади. Це означає, що легітимність може оцінюватися, навіть вимірюватися, наприклад, шляхом соціологічних опитувань, але не піддається повній формалізації.
