Загальна теорія політики: Навч. посібник

Автори: , | Рік видання: 2005 | Видавець: РВВ "Вежа": Луцьк | Кількість сторінок: 240

Тема 8. Громадсько-політичні організації та рухи

З часу виникнення людського суспільства йому притаманний потяг до взаємодії його членів, установлення між ними різних зв'язків та відносин на основі спільних інтересів. Групи людей, які виникають внаслідок такої взаємодії і є цілісними утвореннями, називають об'єднаннями або асоціаціями.

Форми суспільних об'єднань, які відображають різні рівні внутрішньої організованості, - це громадські та громадсько-політичні об'єднання і асоціації, спілки, організації, рухи, політичні партії. Через ці утворення окремі особи та соціальні групи мають можливість впливати на інші групи, на суспільство -загалом відповідно до своїх інтересів, перетворюючись на важливі суб'єкти політики. Безперечно, найвпливовішими суб'єктами політичного процесу були й залишаються політичні партії. Але партії не можуть монополізувати всі форми політичної діяльності й політичної участі людей, а також репрезентувати все розмаїття суспільних інтересів. Після партій найпоширенішою формою політичної участі в політичному, економічному житті є громадські організації, рухи, спілки та асоціації.

Громадські об'єднання функціонують у певній атмосфері, яка формується суспільством. Ця атмосфера стимулює або гальмує розвиток громадських об'єднань. Визначальний вплив на ці процеси має тип політичного режиму. Зокрема, за тоталітарних режимів громадським об'єднанням дозволяється функціонувати тільки під контролем держави або у вигляді підпільних груп. За лібералізації режиму створюються умови для виникнення незалежних від держави суспільних об'єднань. Демократичний режим характерний наявністю широкого спектру громадських рухів, організацій, діяльність яких незалежна від держави. Чим більше таких об'єднань, тим вищий ступінь демократизації суспільства, його динамічності.

Асоціації, спілки, союзи, організації, рухи створюють складну систему громадських об'єднань, елементи якої перебувають у взаємодії та зазнають постійних взаємовпливів. У цій системі вирізняють два основних типи об'єднань: громадські організації та громадські рухи.

Громадсько-політичні організації - це об'єднання громадян, котрі виникають за їх ініціативою для реалізації довгострокових цілей, упорядковують суспільне життя, мають статут і характеризуються чіткою структурою.

За видами діяльності громадські організації поділяються на такі групи (за В. Бебиком):

- професійні;

- економічні (спілки підприємців, кооператорів, селян та ін.);

- конфесійні (православні, католицькі, мусульманські та ін.);

- культурологічні (товариства української, російської, європейської мов та ін.);

- просвітницькі (товариство "Просвіта");

- спортивні, туристичні, тверезості, здоров'я тощо;

- наукові, науково-технічні (спілки викладачів, науковців, інженерів, спеціалізовані академії наук);

- оборонні (ТСОУ, аероклуби, мотоклуби);

- національні (товариства російської, єврейської, польської культури та ін.);

- екологічні ("Зелений світ" та ін.).

Уся розмаїтість форм громадських об'єднань може бути інтерпретована через поняття "групи інтересів". Групами інтересів називають добровільні об'єднання людей із формальною структурою, у яких особисті вимоги поєднуються з матеріальною, духовною суспільною вигодою і котрі виражають себе всередині своєї організації або через співробітництво і впливи контактують з іншими групами та політичними інститутами. Групи інтересів функціонують як політичні організації тільки в тому разі, коли переслідують суто політичні завдання або реалізують свої інтереси політичними методами. Однак, на відміну від політичних партій, вони не прагнуть до завоювання влади, а намагаються впливати на владу, політичних діячів для прийняття потрібних їм рішень. Такий вплив здійснюється засобами тиску на сфери прийняття рішень. Тому групи інтересів, які чинять тиск на органи державної влади для законодавчого чи адміністративного забезпечення своїх інтересів, називають групами тиску або лобі (англ. lobby - колуари, вестибюль).

Функції організацій:

1) представництво й захист групових інтересів;

2) суспільної активізації;

3) формування громадської думки;

4) підбір і підготовка кадрів;

5) виховна;

6) інформаційна.

Громадсько-політичні рухи відрізняються від громадських організацій, як правило, відсутністю фіксованого членства, хоча це не є головною характерною ознакою. Громадсько-політичні рухи виникають як форми об'єднання громадян, що протидіють тоталітаризмові й монопольно правлячим партіям. З часом вони дезінтегрують, втрачають свій вплив, водночас створюючи умови

для формування багатопартійної системи. Саме такий шлях пройшли "Солідарність" (Польща), "Демократичний форум" (Угорщина), "Саюдіс" (Литва), "Союз демократичних сил" (Болгарія), "Демократична Росія" (РФ), Народний рух України (Україна) та ін.

Громадсько-політичні рухи - масові об'єднання громадян і організацій соціально-політичних орієнтацій, що структурно не оформлені, діяльність яких, як правило, має тимчасовий характер і найчастіше спрямована на виконання певних тактичних завдань. Після розв'язання першочергових завдань вони або розпадаються, або консолідуються в нові політичні партії чи громадські організації.

Громадсько-політичні рухи можна класифікувати таким чином:

а) політичні (антифашистські, антирасові чи національної дискримінації);

б) соціальні (проти безробіття, за безкоштовну освіту, охорону здоров'я);

в) нові (антивоєнні, екологічні, феміністичні, тендерні).

До класифікації політичних рухів можна застосувати типологію, яку запропонував американський політолог Е. Гідденс:

1) трансформаційні - спрямовані на радикальні зміни в суспільстві;

2) реформаційні - пов'язані з певними перетвореннями лише деяких аспектів суспільного життя;

3) рухи порятунку - звільнення людей від шляхів, які розцінюються як гріховні;

4) альтернативні - спрямовані на досягнення часткових індивідуальних змін.

Досвід існування в 70-80-х роках XX століття досить впливових екологічних, антивоєнних, жіночих та інших рухів у багатьох країнах світу свідчить про те, що за будь-яких умов, будь-якої партійної системи зберігається соціальна ніша для рухів. Останні виконують функції індикаторів невдоволення громадян, є компонентом системи груп тиску на центри прийняття політичних рішень, інституціоналізованим каналом залучення громадян до політики, засобом сприяння прийняттю оптимальних рішень, спрямованих на ефективне управління державою і суспільством.

Більшість політологів розрізняють в Україні кілька груп різнотипових громадських об'єднань:

1. За спонукальними мотивами виникнення:

а) соціально усвідомлені (спілки ветеранів, студентської молоді);
б) ціннісно орієнтовані (товариство "Прсвіта", спілка "Чорнобиль");
в) традиціоналістичні (релігійні).

2. Залежно від цілей:

а) соціальні;
б) політичні;
в) культурні.

3. За характером діяльності:

а) пізнавальні;
б) творчі;
в) опозиційні;
г) спонукальні;
ґ) національні.

4. За сферою поширення:

а) міжнародні;
б) загальноукраїнські;
в) міжрегіональні;
г) регіональні;
ґ) місцеві.

Отже, громадсько-політичні організації і рухи є:

- однією з форм реалізації самоврядування та суспільних зв'язків;

- індикатором демократичності політичної системи й режиму;

- відображенням рівня політичної свідомості й культури;

- засобом упорядкування суспільно-політичного життя;

- особливою формою реалізації суспільних інтересів.


План

1. Організації, об'єднання як форми вираження інтересів та суспільних зв'язків.
2. Ознаки та типологія громадсько-політичних організацій, груп тиску, груп за інтересами.
3. Виникнення та особливості розвитку масових рухів в Україні (сучасний етап).


Поняття і категорії: організація, громадська організація, політична організація, рух, громадсько-політичне об'єднання, групи за інтересами, групи тиску, лобі, громадське об'єднання.


Тематика реферативних завдань

1. Сутність та основні типи громадсько-політичних об'єднань (світовий досвід).
2. Типологія та функції громадсько-політичних рухів. 3.Розвиток громадських об'єднань в Україні.
4. Масові громадсько-політичні рухи в посттоталітарних суспільствах.
5. Історія і значення Народного руху України.
6. Нові альтернативні рухи як вираз суперечностей посттоталітарних суспільств.
7. Жіночі та молодіжні організації і товариства.
8. Екологічні організації та рухи в Україні.


Проблемні завдання

1. Обґрунтуйте умови й фактори, які необхідні для виникнення масових організацій та рухів.
2. Назвіть суттєві відмінності між суспільно-громадськими організаціями й рухами та між рухами й партіями.
3. Підготуйте письмову інформацію про діяльність однієї з організацій області, регіону (жіноча, молодіжна).
4. Чи можна профспілки вважати громадськими об'єднаннями?
5. Які відмінності в методах діяльності громадських організацій і партій?
6. Чим відрізняється соціальна база громадських рухів від партій? Чи є така відмінність?
7. Як співвідноситься стихійне і свідоме в діяльності громадсько-політичних рухів?


Література

•  Антонович И.И. Общественные движения и проблемы власти // Социально-политические науки.- 1991.-№ 4.
•  Білоус А.О. Політичні об'єднання України- К.: Україна, 1993.
•  Булавін О., Корнієвський О. Молодь і майбутнє сучасних політичних громадських об'єднань // Політологічні читання.-1992 .-№4.
• Гинцберг Л. Массовые'движения в ФРГ и партия "Зеленых".- М.: Наука, 1998.-254 с.
• Гостев Л.С. Общественно-политические организации радикально-националистического толка // Вест. Моск. ун-та.- Серия 12.- 1999.
•  Громадські організації // Абетка української політики: Довідник.-К.: Смолоскип, 2000.- Вип. 4 / Авт. упоряд. М. Томенко, 2001-328 с
•  Групи тиску // Політологічний енциклопедичний словник.- К., 1997.-С 83-84.
•  Группы интересов // Политические исследования.- 1992.- № 5-6.
•  Джордано Г. Группы давления, партии и социальные движения // Мир. экон. и междунар. отношения.- 1997.-№ 1.
•  Коен Д. Лобіювання у Конгресі США // Політологічні читання.-1992.-№2.
•  Колодій А. Політичний спектр: про деякі критерії "лівих" і "правих" політичних рухів у посттоталітарних суспільствах // Філософська і соціологічна думка.- 1995,-№ 9.
•  Корнхаузен В. Політика масового суспільства: структура, класи.-1992.- №1.
•  Лавриненко М. Тендерні (соціостатеві) ролі та нерівність // Слова і час-1997.- № 2.
•  Литвин В. Молодіжні громадсько-політичні організації// Політика і час-1991-№3.
•  Пашков М. Формування системи громадських об'єднань в Україні як атрибуту латентної державності // Політологічні читання.-1992.-№2.
•  Представництво інтересів громадян через групову політику: Основи демократії: Навч. посібник- К.: Ай-Бі, 2002- С. 413-447.
•  Прибуткова І. Ми не маргінали, маргінали - не ми?: [Проміжні соціальні групи] // Філософ, і соціолог, думка- 1995.- № 11-12.
•  Складні соціальні скупчення (верстви): [каста, нація, клас] // Шаповал М. Загальна соціологія.-К., 1996-С 122-177.
•  Сохар О. Звичайний "лобізм" // Нова політика.- 1995.- Черв.-лип.
•  Сунгоров О. Організації-посередники в структурі громадського суспільства // Політ, думка.- 1999.- № 4.
•  Терещенко Г.І., Смоляр Л.О. Духовні основи та сутність фемінізму// Політологічний вісник: Матер, всеукр. наук.-метод. конф. "Політична думка в Україні: минуле і сучасність"- К., 1993.- Ч. 4.
•  Ярош О. Жіноцтво у політичному житті суспільства (неоконсервативний підхід) // В'ячеслав Липинський в історії України (до 120-річчя з дні народження).- К.: ІПіЕНД, 2002.-С. 231-237.
•  Ярош О. Сучасні жіночі об'єднання Волині як елемент становлення громадянського суспільства: проблеми і перспективи // Політологічні і соціологічні студії: 36. наук, пр.- Чернівці: Прут, 2002.-Т. 2.- С. 94-104.