Вступ до етнополітології: науково-навчальний посібник

Автор: | Рік видання: 1999 | Видавець: Київ: Ін-т економіки, упр. та госп. права | Кількість сторінок: 300

Висновки, Запитання і завдання

1. "Колискою" етнополітичної думки стали Давня Греція та Рим, де почали зароджуватись і проходити апробацію початкові етнополітичні ідеї, значна частина яких дійшла до наших днів. Вже тоді виявились дві тенденції в підходах до вирішення етнополітичних проблем: (а) ліберально-демократична (Демокріт, Перікл, Сократ та ін.) ; (б) консервативна (Арістотель, Геракліт, Платон та ін.). На початку нашої ери перемогла друга, консервативна тенденція, яка стала пануючою майже на півтори тисячі років і виявилась у створенні величезних унітарних авторитарно-тоталітарних надетнічних та наднаціональних імперій, котрі проводили політику насильницької асиміляції, штучного перемішування і депортації народів тощо. Розвиток етнополітичної думки у цей період уповільнився і майже припинився.

2. У XV-XVI ст. зародилась і почала формуватись національна ідея. На відміну від етнічної ідеї з її дещо вузьким, а подекуди і суто племінним характером, вона набула більш широкого, поліетнічного змісту і політичного, загальнодержавного характеру. Спроби апелювати до "чистої" етнічної ідеї, намагання будувати на ній внутрішню і зовнішню політику в нових історичних умовах обертались трагічними наслідками. Національна ідея виявилась надзвичайно живучою і могутньою. Поступово вона почала перемагати релігійну, класову, космополітичну, інтернаціоналістську та інші ідеї. Саме тоді людство вступило до національного етапу свого розвитку. Рід - плем'я - народ - нація - такими були шлях і форми задоволення потреб людини у належності до певної групи, зокрема, етнонаціональної.

3. Пік розвитку етнополітичних ідей припав на XVIII-початок XIX ст., що було обумовлено переходом людства від аграрного до 'Ндустріального етапу свого існування. Саме в ті часи почала формуватись більшість сучасних етнополітичних концепцій і теорій, зокрема, н^ціі, націоналізму, національної держави та ін. Вже тоді були відроджені різні тенденції у підходах до вирішення етнополітичних проблем: •Поерально-демократична (ідеї самоцінності й вільного розвитку різних культур і народів, їх мирного співіснування, федералізму, конфедералізму
та ін.) та консервативна (ідеї месіанізму, насильницької асиміляції та переселення народів, унітарної держави, колоніальної імперії тощо). Перша тенденція розвивалась тоді і пізніше завдяки працям І.Канта, Гердера, Ш.Монтеск'є, Ж.-Ж.Руссо та ін. Розвиток другої тенденції відбувався у роботах Н.Макіавеллі, Гегеля. Ш.Муррата ін.

4. За час свого існування людство апробувало кілька форм державних утворень і міждержавних об'єднань: (а) етнічну державу, (Ь) імперію, (с) національну державу (унітарну і федеративну), (d) конфедерацію. Етнічна держава стала лише коротеньким епізодом в історії людської цивілізації: природні й насильницькі процеси асиміляції, переселення народів та народження імперій схоже назавжди поклали край її існуванню. Проте й імперія виявилась штучним деструктивним витвором, який не лише перешкоджав розвиткові й самореалізації етнонаціо-нальних спільнот, заважав задоволенню їх специфічних інтересів і збереженню групових цінностей (мови, культури, традицій, способу життя та ін.), а й ставив під загрозу саме їх виживання та/чи існування. І саме це стало однією із головних причин занепаду і розпаду імперій.

5. У XVI-XVII ст. зародилась і почала розвиватись концепція національної держави, згідно із якою кожна нація має право чи навіть обов'язок створити власну державу. Ця ідея постала як реакція на існування величезних імперій, як виклик і альтернатива їх нівелюючим та уніфікуючим впливам. При цьому, під національною державою малась на увазі не "етнічно чиста держава" (держава із моноетнічним населенням), як передбачала концепція етнічної держави часів Давньої Греції, а держава із мішаним, поліетнічним складом населення, але об'єднаним спільним громадянством, соціально-економічними інтересами, політичними цінностями та ідеями. Національна держава стала однією з ланок в ланцюг}/ апробованих людством моделей державних утворень. Цей ланцюг можна зобразити наступним чином: етнічна держава -релігійна держава - національна держава - класова держава. Протягом XIX та XX ст. національна держава довела свою перевагу над усіма іншими державними моделями. Показово, що там, де національна ідея та концепція національної держави знаходили компроміс і поєднувались із ліберально-демократичною ідеєю та концепцією правової держави, наслідки були досить вдалими (Північна Америка, Швейцарія, Скандинавські країни та ін.). Там же, де вони переплітались із консервативною ідеєю та концепціями авторитарно-тоталітарних режимів, наслідки були катастрофічними, як для окремих країн (Італія, Німеччина періоду 20-40-х pp., CPCP 30-80-x pp., соціалістична СФРЮ та ін), так і для усього світу.

6. Загалом, до середини XX ст. західні мислителі й вчені внесли величезний вклад у скарбницю світової етнополітичної думки. Сутність, характер і напрямки її еволюції були детерміновані етапами розвитку людської цивілізації, типами держав і політичних режимів, формами національно-державного устрою, особливими рисами етнонаціональних спільнот, рівнем глобалізації й модернізації та ін. В свою чергу, етнополітична думка впливала і впливає на всі зазначені чинники. Чимало прогнозів та передбачень західних вчених збулось і збувається, але майже ніхто з них (за незначним винятком) не передбачав, що XIX та XX ст. виявляться епохою"панування національних ідей, вибуху націоналізму й бурхливого розвитку національних держав. Ніхто не розпізнав у національній ідеї одну з наймогутніших і найвпливовіших ідей, а в націоналізмі - одну із головних рушійних сил суспільного розвитку і не попередив про небезпеку, з одного боку, їх ігнорування чи спроб придушення, а, з іншого - абсолютизації та зловживання. Жоден із них і гадки не мав, що імперії безславно кануть у Лету, що "неісторичні народи" створять власні держави, що їх кількість зросте у десять разів (з 20 держав у часи Великої Французької революції - до біля 240 сьогодні). І вже зовсім ніхто не очікував, що у другій половині XX ст. відбудуться процеси етнічного ренесансу та політизації етнічностей, що останні вийдуть на арену суспільного життя і стануть головними політичними акторами. Причин такої невдачі багато, але головна - це тривале нехтування більшістю західних мислителів і вчених, не говорячи вже про радянських, етнополітичною цариною людського буття, погляд на національне і особливо на етнічне як на щось другорядне, непотрібне й навіть шкідливе та марні очікування (ось вже протягом майже 200 років), що воно послабне, відживе і кудись зникне...


ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ ЗАПИТАННЯ

1 .Чому саме Давня Греція і Рим стали "колискою" етнополітичних ідей?
2.Чим було обумовлене відродження етнополітичних ідей у XV-XVI ст. і в чому воно полягало?
З.Чим характеризувався розвиток етнополітичної думки в епоху Просвітництва?
4. Яку з ідей, вислошіених Ш. Монтеск'є і чому ви вважаєте найбільш цікавою?
5.В чому з етнополітичної точки зору полягає заслуга і значимість Великої Американської революції і "Декларації незалежності США"?
б.Чому Велика Французька революція стала епохальною подією в розвитку етнополітичних процесів і етнополітичної думки?
7.Що спільного і особливого було в поглядах Гердера, Фіхте та Гегеля на етнополітичні проблеми?
8.Чим було обумовлене зародження і розвиток національної ідеї та концепції національної держави?
9.Ідеї якого мислителя чи вченого справили на Вас найбільше враження і чому?


ЗАВДАННЯ

1. Охарактеризуйте внесок мислителів Давньої Греції та Риму в зародження етнополітичної думки.
2.Зробіть порівняльний аналіз основних тенденцій в підходах до вирішення етнополітичних проблем.
3.Спираючись на роботу Н. Макіавеллі "Князь", дайте власний аналіз його етнополітологічних поглядів.
4.Порівняйте думки Ж. Бодена, Дж. Локка та Ж-Ж. Руссо про суверенітет.
5.Складіть власні схеми етнічних форм існування людства, типів і форм, апробованих державних утворень та міждержавних об'єднань.
б.Прокоментуйте неспроможність західних мислителів і вчених XVII-XVIII ст. передбачити хід етнополітичних процесів у ХІХ-ХХ ст.